Постанова 4855 № 826/318/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2020 року Справа № 826/318/15 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Степанюка А.Г., за участю секретаря Лісник Т.В., представника позивача Приходченка О.В., представника відповідача Мельник-Баліцької К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач) про: - визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 02.10.2014 № 2731у про звільнення радника юстиції ОСОБА_1 із займаної посади у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до статті 36 частини 1 пункту 7-2 Кодексу законів про працю України; - поновлення радника юстиції ОСОБА_1 на посаді начальника відділу захисту конституційних прав громадян, безпеки руху та пасажирських перевезень управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури; - стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.03.2020 адміністративний позов задоволено повністю. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявності підстав для застосування до позивача заборон, визначених Законом України «Про очищення влади», та для його звільнення з посади в порядку пункту 7-2 статті 36 КЗпП України, та зазначив, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку. Крім того, судом було встановлено порушення відповідачем процедури перевірки позивача щодо застосування до нього заборон, визначених Законом України «Про очищення влади». Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій він просить скасувати таке судове рішення та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову повністю, наполягаючи на тому, що позивач підпадає під дію пункту 4 частини другої статті З Закону України «Про очищення влади», оскільки він у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 обіймав керівні посади в органах прокуратури. При цьому, апелянт зазначає, що позивача було звільнено із займаної ним посади з дотриманням процедури звільнення, визначеної чинним законодавством. Крім того, апелянт зазначає, що негайне виконання судового рішення в цій справі в частині поновлення позивача на роботі є практично неможливим через недосконалість законодавства, яким передбачено необхідність вилучення відповідних відомостей про особу з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади». З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів апелянта та стверджуючи про те, що наказ про його звільнення прийнятий без проведення перевірки, передбаченої чинним законодавством, та без дотримання принципу індивідуальної відповідальності. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 2007 року проходив службу в органах прокуратури Наказом прокурора міста Києва № 1256к від 30 травня 2013 року юриста 1 класу ОСОБА_1 було переведено на посаду заступника Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері прокуратури міста Києва з посади старшого прокурора відділу захисту прав громадян та інтересів держави в екологічній сфері управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури у місті Києві. Наказом прокурора міста Києва № 2944к від 11 жовтня 2013 року позивача переведено на посаду заступника прокурора Печерського району міста Києва з посади заступника Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері. Наказом в.о. Генерального прокурора України № 812к від 19 травня 2014 року юриста 1 класу ОСОБА_1 призначено заступником прокурора міста Києва та затверджено членом колегії прокуратури цього міста. Наказом Генерального прокурора України № 1326ц від 07 липня 2014 року радника юстиції ОСОБА_1 призначено начальником відділу захисту конституційних прав громадян, безпеки руху та пасажирських перевезень управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України, звільнено його в порядку переведення з посади заступника прокурора міста Києва та увільнено від обов`язків члена колегії цієї прокуратури. Розпорядженням Генеральної прокуратури України № 358 від 04 листопада 2014 року з метою забезпечення виконання органами прокуратури України положень Закону України «Про очищення влади» Генеральний прокурор України зобов`язав з 21 листопада 2014 року розпочати перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 і 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади» стосовно працівників Генеральної прокуратури України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1025-р «Про затвердження плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади»». Відповідальним за проведення перевірки визначено управління кадрового забезпечення Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури. У довідці про результати вивчення особової справи позивача щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади», за результатами вивчення встановлено, що у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 обіймав посаду, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» (заступника керівника прокуратури району у місті Києві) та не був звільнений у цей період з неї за власним бажанням. Наказом Генеральної прокуратури України № 2731ц від 02 грудня 2014 року радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу захисту конституційних прав громадян, безпеки руху та пасажирських перевезень управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України. Вважаючи протиправними зазначений наказ ГРУ про звільнення з посади, а своє право на працю порушеним, позивач звернувся до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1682-VII), Порядком проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 563 (далі - Порядок № 563), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100). Так, статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України). Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України). Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені в Законі України «Про очищення влади» від 27.01.2015 № 132-VIII (далі - Закон № 132-VIII). У статті 1 Закону № 132-VIII визначено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку. Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. У пункті 4 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві. Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 5 Закону № 1682-VII організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка. Перевірці підлягають: достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел. Постановою Кабінету Міністрів України № 563 затверджено Порядок проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 і 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади»; перелік органів, що проводять перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 і 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади». Підпунктом 7 пункту 2 Порядку № 563 передбачено, що перевірка проводиться щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Управління державної охорони, Національного банку Згідно із положеннями абзацу 1 пункту 4 Порядку №563 організація проведення перевірки покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої проводиться перевірка (далі - керівник органу). Відповідно до пункту 5 Порядку № 563 керівник органу або голова суду згідно з планом проведення перевірок, затвердженим Кабінетом Міністрів України, приймає рішення про початок проведення перевірки у відповідному органі (далі - початок проведення перевірки в органі), в якому встановлює дату початку проведення перевірки, а також відповідальним за проведення перевірки визначає кадрову службу чи інший структурний підрозділ такого органу (далі - відповідальний структурний підрозділ). Пунктом 6 Порядку № 563 передбачено, що рішення про початок проведення перевірки в органі оприлюднюється в день його прийняття на офіційному веб-сайті органу, в якому проводиться перевірка, та в той самий день доводиться відповідальним структурним підрозділом такого органу до відома осіб, які підлягають перевірці. Згідно з пунктом 8 Порядку № 563 особа, яка підлягає перевірці, зобов`язана у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки в органі подати до відповідального структурного підрозділу власноручно написану заяву (далі - заява) про те, що до неї не застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 1 або про те, що до неї застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком

2. Відповідно до пункту 10 Порядку № 563 повідомлення особою, яка підлягає перевірці, в заяві про те, що до неї застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, або неподання нею заяви у строк, зазначений у пункті 8 цього Порядку, є підставою для звільнення особи з посади, що вона обіймає, не пізніш як на третій день після подання такої заяви або закінчення строку подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої відповідно частиною третьою або четвертою статті 1 Закону. Згідно зі статтею 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. У пункті 8 розділу ІV Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Висновки суду апеляційної інстанції. Аналіз положень пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв`язку з частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII надає підстави для висновку, що заборони, установлені частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта. Водночас, з аналізу цих норм випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади пов`язується із самим лише фактом зайняття ними в період з 21.11.2013 по 22.02.2014 посад, зокрема, передбачених пунктом 4 частини другої статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяла особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями. При цьому, слід враховувати, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 04.06.2020 у справі № 817/3431/14 та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, вони є обов`язковими для врахування колегією суддів при розгляді цієї справи. Разом з тим, Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону № 1682, наголошує на необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, як на загальновизнаному міжнародному стандарті. У Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) Парламентська асамблея Ради Європи звернула увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Так, у пункті 12 Асамблея зазначила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій. Європейський суд з прав людини у своїй практиці також дійшов висновку, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111). У зв`язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі «Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства» [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява № 48876/08, пункти 113 - 116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі «Жданока проти Латвії» [ВП] (Ћdanoka v. Latvia) [GC], заява № 58278/00, пункти 22 - 28, 116 - 136, ЄСПЛ 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі «Жданока проти Латвії», пункт 115) (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 292-293). У справі «Полях та інші проти України» ЄСПЛ дійшов висновку, що обмежувальні заходи, передбачені Законом № 1682-VII, не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. При цьому, з вищевикладених норм національного законодавства вбачається, що звільненню позивача в порядку Закону № 1682-VII та застосуванню до нього відповідних заборон повинно передувати проведення ретельної перевірки його відповідності конкретним критеріям із дослідженням безпосередньо його діяльності на певній посаді та індивідуально визначеної поведінки. Разом з тим, без аналізу індивідуальної поведінки особи неможливо встановити наявність її вини та переконатися у застосуванні до неї саме індивідуальної відповідальності, а не колективної. Аналогічний правовий підхід та правові висновки застосовано Верховним Судом у постанові від 04.06.2020 у справі № 817/3431/14. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що позивача було звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII за критерієм перебування у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 на посаді заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури із застосуванням до нього заборони протягом 10-ти років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація). Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач розпочав службу в органах прокуратури ще у 2007 році, задовго до того, як ОСОБА_3 став Президентом України і відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що кар`єра позивача розвивалася якимось надзвичайним чином у зв`язку з приходом до влади вказаної особи, та/або доказів, які б підтверджували причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів. Крім того, перевірка у відношенні позивача згідно з вимогами статті 5 Закону № 1682-VII та в Порядку № 563 фактично не проводилася, обставини щодо особистої протиправної поведінки позивача не перевірялися і принцип індивідуалізації люстраційних заходів не був дотриманий, а натомість відповідачем застосовано інструмент формального звільнення позивача з посади із застосуванням до нього колективної відповідальності. При цьому, як було встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, відповідачем не було виконано вимоги пункту 6 Порядку № 563 щодо необхідності доведення до відома ОСОБА_1 змісту розпорядження Генерального прокурора України «Про проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» від 04.11.2014 № 358 у день розміщення цього розпорядження на офіційному веб-сайті ГПУ, ОСОБА_1 , як особа, яка підлягає перевірці відповідно до Закону України «Про очищення влади», не був належним чином повідомлений про необхідність подання відповідної заяви та згоди на проходження такої перевірки і оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком

2. З огляду на зазначене, доводи апелянта про те, що позивач підпадає під дію пункту 4 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII, а також про те, що його звільнення із займаної ним посади проведено з дотриманням процедури звільнення, визначеної чинним законодавством, є безпідставними і спростовуються матеріалами цієї справи. Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що оскаржуваний позивачем наказ від 02.10.2014 № 2731у про його звільнення не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані, та становить непропорційне втручання у права позивача на працю та приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції. Доводи відповідача про те, що негайне виконання судового рішення в цій справі в частині поновлення позивача на роботі є практично неможливим через недосконалість законодавства, яким передбачено необхідність вилучення відповідних відомостей про особу з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», апеляційний суд відхиляє, оскільки особа не може нести відповідальності та зазнавати негативних наслідків за недосконалість законодавчих норм та/або складність механізму їх застосування. Крім того, у рішенні від 11.04.2013 р. по справі «Вєренцов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню. Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Враховуючи вищевикладене та перевіривши рішення суду першої інстанції, відповідно до статті 308 КАС України, у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності наказу про звільнення позивача із займаної посади, необхідності його скасування, поновлення позивача на займаній посаді зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому, апеляційний суд зазначає, що апелянтом не заперечується розмір середнього заробітку, який стягнуто судом першої інстанції при задоволенні позову в цій справі, та його розрахунок за період з 03.12.2014 по 23.03.2020 включно (842,05 грн. х 1327 днів (21 робочий день у 2014 році, 251 робочий день у 2015 році, 251 робочий день у 2016 році, 248 робочий день у 2017 році, 250 робочих днів у 2018 році, 250 робочих днів у 2019 року, 21 робочий день у січні 2020 року, 20 робочих днів у лютому 2020 року, 15 робочих днів у березні 2020 року)), що дорівнює 1117400,35 грн. та відповідає приписам вищенаведених правових норм. Отже, судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на це, апеляційна скарга Офісу Генерального прокурора підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2020 року - без змін. Розподіл судових витрат. З огляду на результат розгляду цієї справи, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлено 14 липня 2020 року. Головуючий суддя Судді: