Постанова 4823 № 740/1056/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 20 жовтня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 740/1056/21 Головуючий у першій інстанції - Шевченко І. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1296/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В. суддів: Бобрової І.О., Мамонової О.Є., із секретарем - Шкарупою Ю.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Регіональний сервісний центр МВС в Чернігівській області (ТСЦ МВС № 7443), Друга чернігівська державна нотаріальна контора, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 липня 2021 року (місце ухвалення - м. Ніжин, дата складання повного рішення - 23.07.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна від добросовісного набувача, В С Т А Н О В И В : У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна від добросовісного набувача. В обґрунтування посилалась на те, що постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 24.05.2018 визнано договори купівлі-продажу автомобіля «Рено Магнум» 2000 року випуску д.р.н. НОМЕР_1 та напівпричіпу «Трейлер» 1999 року випуску д.р.н. НОМЕР_2 , укладені 04.12.2015 між ОСОБА_7 , від імені та в інтересах якого за дорученням від 04.12.2015 діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_8 , у Регіональному сервісному центрі МВС в Чернігівській області в присутності адміністратора ОСОБА_9 , недійсним. Вказане рішення суду, яке набрало законної сили, не виконано. В подальшому позивачці стало відомо, що постановою Верховного Суду від 11.03.2020 скасовано постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 24.05.2018 та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_8 про визнання правочинів недійсними, відмовлено. У своїй постанові Верховний Суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсними оспорюваних договорів не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція. До відносин речово-правового характеру, що виникли у зазначеній справі, застосуванню підлягає віндикація, тобто витребування майна від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Позивачка зазначає, що оскільки ОСОБА_4 порушені вимоги передбачені законодавством при укладенні договорів купівлі-продажу автомобіля та напівпричепу, то відповідачі зобов`язані відновити становище, яке існувало до порушення та повернути транспортні засоби позивачці, а також, в тому числі іншим спадкоємцям ОСОБА_7 , згідно закону для оформлення спадщини у відповідних частках. У позові ОСОБА_1 просить витребувати у добросовісного набувача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на користь спадкоємиці померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 (її чоловік), 1952 р.н., а саме: його колишньої дружини - ОСОБА_1 , транспортні засоби «Рено Магнум», 2000 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 та напівпричіп «Трейлер», 1999 року випуску, д.р.н. НОМЕР_2 , для оформлення спадщини за законом. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 12.07.2021 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна від добросовісного набувача, задоволено частково. Витребувано з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 автомобіль марки «Рено Магнум», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачкою доведено позову в частині вимог про витребування у добросовісного набувача ОСОБА_3 транспортного засобу «Рено Магнум», який відчужений без згоди позивачки як другого з подружжя, автомобіль вибув з її володіння поза її волею на підставі правочину, якого вона не укладала, за довіреністю від імені особи, яка станом на час укладення договору купівлі-продажу померла. Відмовляючи у задоволенні позову в частині витребування напівпричепу, суд прийшов до висновку, що позов у цій частині необґрунтований, позивачкою у позові не зазначено і не надано жодних доказів у підтвердження перебування напівпричепу у власності відповідача ОСОБА_2 . Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині незадоволених позовних вимог ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду від 12.07.2021 в частині незадоволених позовних вимог щодо витребування з володіння ОСОБА_2 на користь позивачки напівпричепу «Трейлер», 1999 року випуску д.р.н. НОМЕР_2 , та ухвалити у цій частині нове рішення або змінити рішення, яким задовольнити вказану позовну вимогу. За доводами апеляційної скарги в оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, не відповідає фактичним обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі заявниця посилається на те, що позивачу та її представнику на запит та на адвокатський запит сервісним центром не була надана та розголошена інформація у відношенні третіх осіб у власності яких знаходяться наразі спірні транспортні засоби. Крім того, позивачкою у даному позові зазначалися відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , які є власниками тягача та напівпричепу згідно останнього повідомлення Регіонального сервісного центру в Чернігівській області. На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання відповідачі не з`явились, про час та місце розгляду справи учасники справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи містяться зворотнє повідомлення на ім`я ОСОБА_2 , яке повернуто без вручення, з зазначенням причини не вручення «адресат відсутній за вказаною адресою», отже днем вручення судової повістки згідно п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є день поставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця реєстрації, дані щодо місця реєстрації підтверджені довідкою № 1876 від 17.06.21 (а.с. 121). Представник РСЦ МВС в Чернігівській області, представник Другої чернігівської державної нотаріальної контори, відповідач ОСОБА_3 звернулись до суду з заявами про розгляд справи без участі.( а.с. 182, 184, 193). Будь-яких клопотань про поважні причини неявки до суду апеляційної інстанції не надходило. Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги враховуючи наступне. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що під час зареєстрованого шлюбу між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 51 зворот), останній за час свого життя 20.09.2007 придбав автомобіль «Рено Магнум», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричіп «Трейлер», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . На підставі довіреності від 04.11.2015 ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_4 продати за ціну і на умовах на свій розсуд належні йому вказаний вище автомобіль та напівпричіп. Довіреність видано строком на два місяці, з правом передовіри та з правом використання транспортних засобів за межами України (а.с. 8). 04.11.2015 за заявою ОСОБА_4 зазначені транспортні засоби знято з реєстраційного обліку. В подальшому, після смерті ОСОБА_7 , 04.12.2015 між ОСОБА_7 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу автомобіля «Рено Магнум», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та договір купівлі-продажу напівпричепу «Трейлер», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 9, 10). Станом на 15.01.2018 право власності на автомобіль «Рено Магнум» зареєстровано за ОСОБА_3 , а право власності на напівпричіп «Трейлер» за ОСОБА_11 . Вказані вище обставини справи встановлені судовими рішеннями в справі № 751/6176/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_8 про визнання правочинів недійсними. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд прийшов до висновку, що позивачкою доведено позовні вимоги в частині витребування у добросовісного набувача ОСОБА_3 транспортного засобу «Рено Магнум», який відчужений без згоди позивачки як другого з подружжя, автомобіль вибув з її володіння поза її волею на підставі правочину, якого вона не укладала, за довіреністю від імені особи, яка станом на час укладення договору купівлі-продажу померла. Відмовляючи у задоволенні позову в частині витребування напівпричепу, суд прийшов до висновку, що позов у цій частині необґрунтований, позивачкою у позові не зазначено і не надано жодних доказів у підтвердження перебування напівпричепу у власності відповідача ОСОБА_2 . Рішення суду оскаржується в частині незадоволених позовних вимог щодо витребування з володіння ОСОБА_2 на користь позивачки напівпричепу «Трейлер», 1999 року випуску д.р.н. НОМЕР_2 , в іншій частині рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині незадоволених позовних вимог щодо витребування з володіння ОСОБА_2 на користь позивачки напівпричепу «Трейлер», 1999 року випуску д.р.н. НОМЕР_2 . З висновком суду першої інстанції в частині оскаржуваних вимог не погоджується колегія суддів апеляційного суду, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає вимогам законодавства, яким регулюються спірні правовідносини. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. ЦК України передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно частин першої-третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частинами першою, третьою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Відповідно до частин першої та третьої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Пунктом шостим частини першої статті 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. За вчинення правочину з порушенням норм діючого законодавства передбачено настання відповідних наслідків. Крім того, поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України. З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Відповідно до частини першої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення містить і частина третя статті 368 ЦК України. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України. Відтак особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права (Постанова Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 201/17964/15-ц, провадження № 61-10082св18). Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах. Судом встановлено, що напівпричіп «Трейлер» 1999 року випуску д.р.н. НОМЕР_2 , було відчужено без згоди позивачки як другого з подружжя, таким чином напівпричіп вибув з її володіння поза її волею на підставі правочину, якого вона не укладала. Разом з тим, вбачається, що напівпричіп «Трейлер» було відчужено за довіреністю від імені ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 04.12.2015. Крім того, на запит апеляційного суду з Територіального сервісного центру МВС № 7443 було витребувано інформацію, з якої вбачається, що згідно даних ЄДР МВС транспортний засіб TRAILOR SYY 3CX, 1999 року виготовлення, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 , 04.12.2015 був зареєстрований за гр. ОСОБА_8 ; 15.09.2017 даний транспортний засіб був перереєстрований на нового власника - ОСОБА_11 ; 05.07.2019 перереєстрований на нового власника - ОСОБА_2 (а.с. 188). Відповідно до зазначених даних станом на 07.10.2021 (а.с. 188) 05.07.2019 транспортний засіб TRAILOR SYY 3CX, 1999 року виготовлення, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_4 перереєстрований на нового власника - ОСОБА_2 та видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 від 05.07.2019, державний номерний знак НОМЕР_6 . Ураховуючи те, що спірний напівпричіп вибув з власності позивачки ОСОБА_1 поза її волею апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та витребування спірного напівпричепу від останнього набувача. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частина 6 ст. 81 ЦПК України передбачає, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. З врахуванням наведеного, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в частині оскарження вимог щодо витребування з володіння ОСОБА_2 на користь позивачки напівпричепу «Трейлер», 1999 року випуску д.р.н. НОМЕР_2 не узгоджуються з матеріалами справи. Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Рішення суду першої інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції 370,00 грн та за розгляд справи у суді апеляційної інстанції 1362,00 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 липня 2021 року скасувати в частині вирішення вимог про витребування напівпричепу. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування напівпричепу - задовольнити. Витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 напівпричеп «ТRAILOR SYY 3CX», 1999 року випуску, шасі № НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_6 . Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_8 ) у відшкодування судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції 370,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; 1965918023) у відшкодування судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції 1362,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту. Повний текст судового рішення складено 21.10.2021. Головуючий Судді :