Постанова 4818 № 638/19167/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2021 року м. Харків справа № 638/19167/19 провадження № 22-ц/818/4031/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання Сабельніка Б.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2020 року, у складі судді Омельченко К.О.,- УСТАНОВИВ : У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, після зменшенням позовних вимог якого (а.с. 47-48) просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України 103 871 грн 39 коп. недоотриманої спадщини у вигляді недоотриманої за життя ОСОБА_2 пенсії. Позовна заява обґрунтована тим, що батько позивача, ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті Приватним нотаріусом Пономарьовою Д.В. за заявою ОСОБА_1 була заведена спадкова справа, номер у спадковому реєстрі 64232430, та направлений запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, де знаходилась пенсійна справа спадкодавця ОСОБА_2 . У відповідь на вищезазначений запит Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі Управління) повідомило, що відповідно до ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові і залишилися неодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачується тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Управління відмовилося обраховувати розмір недотриманої за життя пенсіонера ОСОБА_2 пенсії. Виплата пенсії ОСОБА_2 була припинена 01.07.2016 та розмір пенсії на той момент складав, згідно з відповіддю відповідача 3 350,69 грн. З урахуванням розміру пенсії та періоду її невиплати ОСОБА_1 самостійно обрахував розмір недоотриманої за життя батька пенсії, що приблизно складав 103 871, 39 грн. ( 31 міс.*3 350,69). Після реєстрації смерті ОСОБА_2 . Управлінням була виплачена допомога на поховання 20.09.2019 в розмірі 10 9052,07 грн., що дає підстави уважати доведеним звернення позивачем до відповідача з метою отримання належних йому сум. Спадщина у вигляді недоотриманої суми пенсії за життя ОСОБА_2 має бути стягнута за період з 01.07.2016 по 12.12.2018. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2020 рокупозов ОСОБА_1 задоволений. Стягнуто з Управління на користь ОСОБА_1 недоотриману суму пенсії у розмірі 103 871,39 грн. після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з Управління на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1038 грн 71 коп. Повернуто ОСОБА_1 переплачену суму сплаченого ним судового збору в загальній сумі 217 грн 80 коп. Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 є членом сім`ї (сином) померлого ОСОБА_2 та в межах шестимісячного строку після смерті батька вживав заходів щодо виплати йому сум недоотриманої пенсії за період з липня 2016 року по 12.12.2018 у зв`язку зі смертю батька, військового пенсіонера, ОСОБА_2 . Зокрема, позивач звертався до Управління та нотаріуса. Відповідно до ст. 317, 321, 1227 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, чим порушив конституційне право особи на отримання спадщини за законом. У зв`язку з тим, що відповідач не надав розрахунку сум недоотриманої пенсії, суд взяв за основу розрахунок позивача. В апеляційній скарзі Управління просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до ст. 1219 ЦК України до складу спадщини не входять права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.Посилається на ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 та порядок подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Вказує, що судом не враховані такі обставини: чи існує недоодержана сума пенсії (тобто сума, що була визначена та нарахована у певному грошовому розмірі за життя пенсіонера, але не отримана ним), чи належить позивач до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, чи проживав позивач разом із пенсіонером на день його смерті, чи звертався позивач за отриманням недоодержаної пенсії протягом 6 місяців після смерті пенсіонера. Судом не враховано, що у відзиві на позов відповідач надавав інформацію про відсутність недодержаної суми пенсії після ОСОБА_2 та самостійно визначив таку суму. Крім того, позивачем не надано належних доказів про звернення до Управління у встановлений строк, а саме шести місяців після смерті батька за отриманням недоодержаної пенсії. Питання щодо належності позивача до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника та проживання його з разом з померлим на день його смерті , взагалі не з`ясовувалося судом. До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , у якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін. Посилається на те, що на запити нотаріуса й на адвокатський запит апелянт відмовлявся обраховувати розмір недотриманої за життя пенсіонера ОСОБА_2 пенсії та зазначав, що недоотримана пенсія відсутня. Крім того, у відзиві на позов відповідач обґрунтовує відсутність недоотриманої пенсії, тим що з 01.07.2016 ОСОБА_2 за поновленням пенсії не звертався та не надав документи. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не містять норм про припинення виплат пенсії з підстав зазначених відповідачем. Доводи апелянта щодо недоведеності факту того, що позивач звертався до відповідача за отриманням недоодержаної пенсії протягом шести місяців є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 в межах шестимісячного строку після смерті ОСОБА_2 вживав заходи щодо виплати йому цих сум, зокрема, звертався до відповідача та нотаріуса. Оскільки предметом позову ОСОБА_1 є захист спадкових прав, застосуванню підлягає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на підставі якого здійснювалося пенсійне забезпечення ОСОБА_2 . Колегія суддів, заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї в межах вимог, що були предметом дослідження в суді першої інстанції, уважає, що апеляційна скарга Управління підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Як установлено судовим розглядом і вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 13.09.1967 № НОМЕР_1 (а.с. 9). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 12). 24.05.2019 приватний нотаріус Пономарьова Д.В. завела спадкову справу, номер у спадковому реєстрі 64232430, після ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 13). Листом № 22563/14-20 від 03.07.2019 Управління повідомило приватного нотаріуса Пономарьову Д.В. про те, що відповідно до ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові і залишилися неодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачується тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Відповідно до рішення Конституційного Суду № 5-рп/99 від 03.06.1999 членами родини пенсіонера можуть бути визнані й інші особи за умови постійного проживання з пенсіонером і ведення з ним спільного господарства (а.с. 14). З протоколу за пенсійною справою 10-2003016024 (МВС) від 14.01.2015 вбачається, що ОСОБА_2 з 01.12.2014 була призначена пенсія в розмірі 3173 грн 33 коп. відповідно до Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1993 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а.с. 27). Листом Управління № 010029-25/20 від 23.06.2016 ОСОБА_2 було повідомлено про необхідність надати до Управління перелік документів для продовження виплат внутрішньо переміщеним особам, починаючи з липня 2016 року (а.с. 30). Згідно з атестату № 1496 від 21.12.2016 ОСОБА_2 припинена виплата пенсії до з`ясування обставин. Пенсія ОСОБА_2 виплачена до 30.06.2016 (а.с. 31). З листа Управління № 30714-02.3/20 від 02.10.2019 вбачається, що з 1 липня 2019 року Управлінням була призупинена виплата пенсії ОСОБА_2 ОСОБА_2 за поновленням виплати пенсії за життя не звернувся, документів не надав, недоотримана ним за життя пенсія відсутня (а.с. 15). Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу (надалі ЦК) України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Статтею 1227 ЦК України визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини. В преамбулі Закону України № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 (надалі Закон № 2262-ХІІ) зазначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національної поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України. Згідно із статтею 1 Закону № 2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають прав на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника. За статтею 61 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Відповідно до статті 30 Закону № 2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утримання (стаття 31). Незалежно від перебування на утримання годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби. Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції правильно послався на статтю 61 Закону № 2262-ХІІ, проте не врахував, що син спадкодавця ОСОБА_2 . ОСОБА_1 в розумінні статті 30 того ж закону не належить до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Тому право на спадкування неотриманої пенсії після смерті батька він міг отримати лише якщо проживав з ним на час його смерті та протягом шести місяців з дня смерті ОСОБА_2 звернувся до Управління з заявою про виплату пенсії. З копії паспорту ОСОБА_1 вбачається, що з 15.09.1992 він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5-6). З довідки № 2116 від 18.12.2014 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції вбачається, що місцем постійного проживання ОСОБА_2 з 16.12.2014 є АДРЕСА_2 (а.с. 10). З довідки № 0000302589 від 18.08.2017 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вбачається, що місцем постійного проживання ОСОБА_1 з 18.05.2017 є АДРЕСА_2 (а.с. 11). Вказані довідки підтверджують проживання спадкоємця та спадкодавця за однією адресою на час смерті спадкодавця, ІНФОРМАЦІЯ_1 , і спростовують доводи апеляційної скарги про недоведеність зазанчної обставини. Проте колегія суддів погоджується з посиланням апеляційної скарги на те, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами того, що протягом шести місяців з часу смерті батька, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 звертався до Управління з заявою про виплату належної ОСОБА_2 за життя пенсії. Звернення 13.09.2019 дружини позивача, ОСОБА_4 , до Управління з заявою про надання допомоги на поховання ОСОБА_2 та виплата Управлінням зазначеної суми (а.с. 32-33) не доводять звернення з заявою про виплату пенсії. Тому колегія суддів уважає, що суд першої інстанції допустив при ухваленні рішення від 02.04.2020 порушення норм матеріального права, що призвело до безпідставного задоволення позову ОСОБА_1 . Тому апеляційну скаргу Управління належить задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Викладені вище висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15 березня 2021 року у справі № 243/5743/19 (провадження № 61-4972св20). Апеляційний суд відзначає, що, оскільки ОСОБА_2 отримував пенсію за вислугу років у відповідності до положень Закону № 2262-ХІІ, положення саме зазначеного спеціального закону застосовуються до правовідносин щодо пенсійного забезпечення спадкодавця, і лише у випадку відсутності правового регулювання положеннями зазначеного закону, до цих правовідносин можуть бути застосовані норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина 1 статті 5 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV). Суд першої інстанції безпідставно застосував при вирішенні дійсної справи постанову Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 805/402/18, оскільки цивільні справи № 805/402/18 та № 638/19167/19 мають різні предмет і підстави. У цивільній справі № 805/402/18 позов був пред`явлений безпосередньо особою, яка отримувала пенсію за віком, і виплата пенсії позивачу здійснювалась на підставі Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Управління при подачі апеляційної скарги сплатило 1558 грн 7 коп. судового збору (а.с. 69), тому з огляду на обґрунтованість апеляційної скарги відповідача зазначена сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про стягнення успадкованих сум неотриманої спадкодавцем пенсії залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 1558 (одну тисячу п`ятсот п`ятдесят вісім) гривень 7 (сім) копійок судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 21 жовтня 2021 року. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук