Постанова 4803 № 214/324/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8020/21 Справа № 214/324/19 Суддя у 1-й інстанції - Прасолов В. М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 року м.Кривий Ріг справа № 216/7536/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Євтодій К.С. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське Промислове транс Агентство» розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2021 року, яке ухвалено суддею Прасоловим В.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 29 червня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: В січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ТОВ «Українське Промислове Транс Агентство» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 01 вересня 2009 року по 30 листопада 2018 року позивач знаходилась у трудових відносинах з ТОВ «Українське Промислове Транс Агентство». 30 листопада 2018 року, згідно Наказу від 01 жовтня 2018 року про скорочення штату працівників та Наказу № 105-ВК від 30.11.2018 року, позивач була звільнена в зв`язку зі скороченням штату за ст. 40 п.1 КЗпП України. Наказом від 01 жовтня 2018 року про скорочення штату працівників була передбачена виплата позивачу вихідної допомоги, відповідно до ст. 44 КЗпП України, виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 54 календарних днів та індексація, які позивачу було вчасно сплачені 30 листопада 2018 року. Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Крім того, частинами 1, 2 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Позивач вказує, що з аналізу вказаних правових норм вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум. Згідно розрахунково-платіжної відомості № НЗП-41 за 30 листопада 2018 року та розрахункового листка по заробітній платі за листопад 2018 року, у зв`язку із звільненням позивача їй було нараховано до виплати 2182 грн. - заробітної плати за листопад 2018 року; 17399 грн. - компенсації за 54 днів невикористаної відпустки; 9372 грн. - вихідної допомоги при звільненні; 123,35 грн. - індексації; 35764 грн. - компенсації за 111 днів додаткової відпустки. Позивач зазначає, що в день звільнення позивача 30 листопада 2018 року відповідач письмово не повідомив позивача про зміни, внесені директором в нараховані суми належні позивачу при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України. Під час знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем з боку останнього була нарахована, але не виплачена компенсація соціальної додаткової відпустки позивачу, як одинокій матері, що передбачено ст. 182/1 КЗпП України і ст. 19 Закону України «Про відпустки» у розмірі 35764 грн. Засновник ТОВ «Українське Промислове Транс Агентство» ОСОБА_2 , який на момент її звільнення був директором підприємства, спочатку аргументував невиплату компенсації на додаткову відпустку робітника з дітьми в сумі 35764 грн. відсутністю витягу з РАГСу, хоча на момент звільнення позивача в особовій справі була наявна довідка з РАГСу, в якій підтверджувався статус позивача, як одинокої матері, а потім позивачу відмовили у виплаті вказаних коштів через погіршення фінансового становища відповідача. Крім того, згідно Наказу Міністерства праці та соціальної політики № 16 від 30 січня 1998 року та листа від 11.08.2014 р. № 348/13/116-14 Мінсоцполітики зазначено, що працівникам надається право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до 4 календарних дні згідно з поз. 58 розділу XXII Списку, затвердженого Постановою Кабінетом Міністрів України від 17.11.1997 р. № 1290: «Працівники, які працюють на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах». У цьому листі вказано, що щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці, передбачені законодавством, мають надаватися відповідним працівникам в обов`язковому порядку, у тому числі якщо колективний договір на підприємстві не укладено або в колективному договорі не встановлено гарантію щодо встановлення працівникам таких відпусток. Позивач зазначає, що вона працювала більше ніж чотири години на комп`ютері, їй теж мала надаватися така додаткова відпустка, але на підприємстві для всіх робітників було установлено мінімальна кількість днів відпустки - 24 календарних дні. Крім того, як передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством , календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі ( календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період. Згідно розрахунку нарахування вихідної допомоги до наказу 105-ВК від 30.11.2018 року, середньомісячна заробітна плата за два календарні місяці роботи склала 11156,70 грн. Зазначає, що середньоденна заробітна плата позивача складає 446,27 грн. Позивач вказує на те, що у зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 29 робочих дні, з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 13388,10 грн. На підставі наведеного вище позивач, уточнивши позовні вимоги, в останній їх редакції, просила суд стягнути з відповідача на свою користь компенсацію за невикористані додаткові соціальні відпустки як одинокій матері в сумі 28 998 грн., компенсацію за невикористані додаткові соціальні відпустки за шкідливий характер праці в сумі 11 599 грн., середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні в сумі 149 762,73 грн. та 50 000 грн. моральної шкоди. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористані додаткові соціальні відпустки, як одинокій матері, в сумі 28 998 грн., компенсацію за невикористані додаткові соціальні відпустки за шкідливий характер праці в сумі 11 599 грн., середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні в сумі 307 272,46 грн. та посилаючись на те, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач по справі знав про статус позивача, одинока матір з 01.09.2009 року, про що було зазначено в особовій картці позивача, при цьому судом не враховано, що на нормативному рівні не передбачено періодичність, з якою працівник має повторно подавати документи для підтвердження права на соціальну відпустку на дітей. Позивач вважає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази підтвердження того, що вона має статус одинокої матері, тому вона мала право на додаткову соціальну відпустку тривалістю 10 календарних днів протягом всього періоду роботи у відповідача. Крім того, згідно Наказу Міністерства праці та соціальної політики № 16 від 30 січня 1998 року та листа від 11.08.2014 року № 348/13/116-14 Мінсоцполітики зазначено, що працівникам надається право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до 4 календарних дні згідно з поз. 58 розділу XXII Списку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 року № 1290: «Працівники, які працюють на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах». У цьому листі вказано, що щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці, передбачені законодавством, мають надаватися відповідним працівникам в обов`язковому порядку, у тому числі якщо колективний договір на підприємстві не укладено або в колективному договорі не встановлено гарантію щодо встановлення працівникам таких відпусток. Позивач зазначає, що оскільки вона працювала більше ніж чотири години на комп`ютері, їй теж мала надаватися така додаткова відпустка, але на підприємстві для всіх робітників було установлено мінімальна кількість днів відпустки - 24 календарних дні. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, у період з 01 вересня 2009 року по 30 листопада 2018 року позивач знаходилась у трудових відносинах з ТОВ «Українське Промислове Транс Агентство». 30 листопада 2018 року, згідно Наказу від 01 жовтня 2018 року про скорочення штату працівників та Наказу № 105-ВК від 30.11.2018 року, позивач була звільнена в зв`язку зі скороченням штату за ст. 40 п.1 КЗпП України. Наказом від 01 жовтня 2018 року про скорочення штату працівників була передбачена виплата позивачу вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України, виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 54 календарних днів та індексація, які позивачу були сплачені 30 листопада 2018 року, що не заперчується сторонами по справі. Звертаючись до суду з позовом про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні позивач посилалась на те, що їй не була виплачена компенсація соціальної додаткової відпустки, як одинокій матері, що передбачено ст. 182/1 КЗпП України і ст. 19 Закону України «Про відпустки» у розмірі 28 998 грн. та компенсація за невикористані додаткові соціальні відпустки за шкідливий характер праці в сумі 11 599 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, та як наслідок з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільнені та завдана їй моральна шкода. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Як передбачено ст.1 КЗпП України , Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників. Відповідно до ст.74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Згідно ст.76 КЗпП України , щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; за особливий характер праці; в інших випадках, передбачених законодавством. Як пердбачено ст.83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Згідно ст.47 КЗпП України , власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ст.116 КЗпП України , при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення ; в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в якому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно ст.182-1 КЗпП України, одному з батьків, який має двох або більше дітей віком до 15 років, одинокій матері, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів; за наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів; зазначена у частині першій цієї статті відпустка надається понад щорічної відпустки, передбаченої статтями 75 і 76 цього Кодексу, а також понад щорічнї відпустки, встановленої іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 цього Кодексу. Згідно ст. 6 СК України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Відповідно до ст.1 Закону України «Про відпустки», державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України. Як передбачено ст. 2 Закону України «Про відпустки» , право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Згідно ст.4 Закону України «Про відпустки», установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей. Як передбачено ст.19 Закону України «Про відпустки», одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, одинокій матері, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарных; за наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів. Відповідно до ст.20 Закону України «Про відпустки», додаткові відпустки працівникам, які мають дітей надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону. Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити працюючій жінці, яка має статус одинокої матері. Проте, це має бути офіційно складений, оформлений та засвідчений у встановленому порядку документ, яким підтверджується, що жінка має статус одинокої матері. Як вбачається із матеріалів справи, в особовій картці позивача (Форма П-2), в пункті 10 - родинний стан, стоїть прочерк, позивач має двох дітей: дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка досягла віку 18 років ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який досяг віку 18 років ІНФОРМАЦІЯ_4 . Крім того, з довідки № 66 від 22.05.2007 року, виданої Саксаганським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області вбачаєтеся, що відомості про батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записані за вказівкою матері, відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України (том 1 а.с.26). Також з довідки № 656 від 22.05.2007 року, виданої Саксаганським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області вбачаєтеся, що відомості про батька ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , записані за вказівкою матері, відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України (том 1 а.с.27). Наведені вище обставини, на переконання колегії суддів, свідчать про факт того, що позивач виховувала дітей без участі батька, а тому протягом роботи у відповідача була одинокою матір`ю і мала право на відповідну відпустку. При цьому той факт, що позивач за весь час роботи у відповідача жодного разу не зверталася про надання їй відпустки, як одинокій матері, або про її перенесення, не свідчить про те, що вона не мала бажання отримувати ці відпустки, в той час як мала право на таку відпустку, тому, відповідно до вимог ст.83 КЗпП України, має право на отримання грошової компенсації за всі не використані дні додаткової відпустки, як одинока мати. Як вбачається із матеріалів справи, позивач працювала у відповідача протягом дев`яти років в період з 01 вересня 2009 року по 30 листопада 2018 року, тому мала право на додаткової відпустки, як одинока мати, протягом дев`яти років, що становить 90 календарних днів (9 років * 10 днів = 90 днів), отже має право на компенсацію додаткової соціальної відпустки одинокій матері за період з 01 вересня 2009 року по 30 листопада 2018 року, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував того, що відповідач по справі знав про статус позивача - одинока матір з 01.09.2009 року, про що було зазначено в особовій картці позивача, при цьому судом не враховано, що на нормативному рівні не передбачено періодичність, з якою працівник має повторно подавати документи для підтвердження права на соціальну відпустку на дітей, заслуговують на увагу. Визначаючи розмір компенсації додаткової соціальної відпустки одинокій матері колегія суддів вважає, що такий розмір має становити 41837,40 грн. з розрахунку (90 днів * 464,86 грн. (середній заробіток позивача, відповідно довідки відповідача том.2 а.с.177) = 41837,40 грн.). Однак, позивач визначилась із розміром компенсації додаткової соціальної відпустки одинокій матері в сумі 28 998 грн. (90 днів * 322,20 грн. (середній заробіток позивача, відповідно до власного розрахунку позивача) = 28 998 грн.), тому, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача саме 28 998 грн. компенсації додаткової соціальної відпустки одинокій матері, в межах заявлених позивачем позовних вимог. При цьому колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь компенсації за невикористані додаткові соціальні відпустки за шкідливий характер праці в сумі 11 599 грн. задоволенню не підлягають через їх недоведеність. Так, відповідно до ст.8 Закону України «Про відпустки», щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається окремим категоріям працівників, робота яких пов`язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням та умовах підвищеного ризику для здоров`я, тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України; працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою; конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Інструкції з електробезпеки та охорони праці при роботі з персональним комп`ютером, затвердженої Наказом директора ТОВ «Українське Промислове Транс Агентство» № 3-07.08 від 07 серпня 2007 року, заборонено тривалість роботи за комп`ютером більш 4 годин при 8-годинній робочий зміні, з якою позивач ознайомлена 01 вересня 2009 року (том 1 а.с.100-108), що свідчить про те, що позивач, яка мала додержуватись трудової дисципліни, зокрема, вимог вказаної інструкції, не працювала за комп`ютером більше половини робочого часу, доказів роботи позивачки за комп`ютером понад половину робочого часу, не встановлено. Наведені вище обставини, на переконання колегії суддів, свідчать про факт того, що позивач не мала права на відпустку за шкідливий характер праці, тому як наслідок, не має права на компенсацію за невикористані додаткові соціальні відпустки за шкідливий характер праці в сумі 11 599 грн., тому колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що позивач вважає, що оскільки вона працювала більше ніж чотири години на комп`ютері, їй теж мала надаватися така додаткова відпустка, але на підприємстві для всіх робітників було установлено мінімальна кількість днів відпустки - 24 календарних дні. При цьому колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, оскільки відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Натомість, в даному випадку вини відповідача у несвоєчасній виплаті належних позивачу сум, а саме компенсації додаткової соціальної відпустки одинокій матері у відповідні строки не встановлено, оскільки отримання компенсації або надання невикористаної відпустки залежало від волі позивача, яка таким правом не скористалась протягом періоду її роботи у відповідача, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. У частині 3 ст.23 ЦК України зазначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. У п.п. 1, 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року розяснено, що встановлене цією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов`язаних з відшкодуванням шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних них страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні шості, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з ми людьми, при настанні інших негативних наслідків. Рішенням Європейського суду з прав людини «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року встановлено, що само по собі визнання факту порушення права не є достатньою сатисфакцією, оскільки в результаті такого порушення особа зазнає певної моральної шкоди. Колегія суддів приходить до висновку про те, що у відповідності до вимог ст. 23 ЦК України, якою регламентовано право особи на відшкодування моральної шкоди, що полягає, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї зокрема, завданої внаслідок порушення її прав, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів неправомірності дій відповідача, які б могли завдавати моральної шкоди позивачу. При цьому колегія суддів наголошує на тому, що в даному випадку вини відповідача у несвоєчасній виплаті належних позивачу сум, а саме компенсації додаткової соціальної відпустки одинокій матері у відповідні строки не встановлена, оскільки отримання компенсації або надання невикористаної відпустки залежало від волі позивача, яка не таким правом не скористалась протягом періоду її роботи у відповідача, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі про часткове задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача на користь позивача 28 998 грн. в рахунок компенсації додаткової соціальної відпустки одинокій матері за період з 01 вересня 2009 року по 30 листопада 2018 року. В іншій частині в задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити. Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 768,40 грн., що становить мінімальний розмір судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою на момент подання позову, та 1261,20 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, що становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Промислове Транс Агентство» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні - задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Промислове Транс Агентство» на користь ОСОБА_1 28 998 грн. в рахунок компенсації додаткової соціальної відпустки одинокій матері за період з 01 вересня 2009 року по 30 листопада 2018 року. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Промислове Транс Агентство» на користь держави судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Промислове Транс Агентство» на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн. 60 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 21 жовтня 2021 року. Головуючий: Судді: