Постанова 4855 № 640/21930/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21930/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кармазін О.А., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області про визнання протиправними дій та стягнення коштів, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач, ТУ Служби судової охорони) в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати вихідної допомоги, підполковнику Служби судової охорони ОСОБА_1 , який був звільнений з посади командира підрозділу особистої безпеки суддів ВАКС ТУ Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, 15.07.2020 згідно наказу від 10.07.2020 року № 127 о/с; - стягнути з ТУ Служби судової охорони на користь ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 35 000,00 грн.; - стягнути з ТУ Служби судової охорони на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язанні з наданою правничою допомогою. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року в задоволенні значеного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно наказу Н-з ТУ ССО №69 о/с від 06.12.2019 року ОСОБА_1 був прийнятий на державну службу до Служби судової охорони, на посаду командира підрозділу особистої безпеки суддів ВАКС територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області. Відповідно до наказу №127 о/с від 10.07.2020 року ОСОБА_1 звільнено зі служби Судової охорони, відповідно до Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони згідно п/п.4 (у зв`язку зі скороченням штату або проведенням організаційних заходів), п.2 розділу XII в запас Збройних Сил України (із постановкою на військовий облік): підполковника Служби судової охорони ОСОБА_1 (01111), командира підрозділу особистої безпеки суддів ВАКС територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області, 15.07.2020 року, встановивши щомісячну премію за липень 2020 року в розмірі 175 відсотків. Як вбачається з вищевказаного наказу, підстава звільнена: наказ Служби судової охорони від 21.04.2020 року №173 «Про внесення змін до штатних розписів Служби судової охорони». 22.07.2020 представник позивача Органюк Ю.Ю. звернувся із адвокатським запитом до голови Служби Судової Охорони яким серед іншого просив зобов`язати ТУ Служби судової охорони, виплатити вихідну допомогу ОСОБА_1 у розмірі не менше середнього місячного заробітку передбаченого ст. 44 Кодексу законів про працю України, при звільнені, у зв`язку зі скороченням штату або проведенням організаційних заходів. Листом від 05.08.2020 року №41/01-07/1082/20 ТУ Служби судової охорони повідомлено представника позивача, що норми ст.44 КЗпП України не застосовуються при звільнені зі служби співробітників Служби судової охорони відповідно до Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони. Вважаючи протиправною відмову відповідача у виплаті вихідної допомоги, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що питання виплати одноразової грошової допомоги при звільненні співробітника Служби судової охорони здійснюється на підставі спеціальних правил та процедур, встановлених спеціальними актам законодавства України, а тому в даному випадку правові положення КЗпП України не підлягають застосуванню. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) утворено Службу судової охорони як державний орган у системі правосуддя для підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, охорони приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу. Згідно ч. 1 ст. 150 зазначеного Закону призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Призначення на посади та звільнення з посад співробітників Служби судової охорони у центральному органі управління та керівників і заступників керівників територіальних підрозділів Служби здійснюється Головою Служби судової охорони, а інших співробітників Служби судової охорони у територіальних підрозділах - керівниками відповідних територіальних підрозділів (ч. 2 ст. 163 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). На співробітників Служби судової охорони поширюються обмеження та вимоги, встановлені Законом України «Про запобігання корупції», а також передбачені для поліцейських Законом України «Про Національну поліцію» обмеження, пов`язані зі службою в поліції (ч. 3 ст. 163 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до ч. 4 ст. 163 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» час проходження служби у Службі судової охорони зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби, стажу служби в поліції, інших правоохоронних органах. До стажу служби у Службі судової охорони зараховується стаж служби в поліції, органах внутрішніх справ, військова служба в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону. Відповідно до положень статті 165 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками. Співробітникам Служби судової охорони гарантується інший соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» для поліцейських, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Служби судової охорони. Рішенням Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2019 року N 1052/0/15-19 затверджено Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони (далі по тексту - Положення)(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до п 8 Положення, загальний період служби включає час перебування співробітника на службі і встановлюється в календарному обчисленні, а у випадках, визначених законодавством, - у пільговому обчисленні. Пунктом 20 Положення встановлено, що соціальний і правовий захист співробітників та членів їхніх сімей забезпечується відповідно до законодавства. Грошове забезпечення співробітників здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Співробітникам гарантується соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» для поліцейських, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Служби. Відповідно до пунктів 30-31 Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом ДСА України від 6 травня 2019 року N 439, який втратив чинність з 01.09.2020 року на підставі наказу від 26 серпня 2020 року N 384, тобто був чинним на момент проходження ОСОБА_1 служби в ТУ Служби судової охорони, нарахування одноразової грошової допомоги співробітникам при звільненні зі служби здійснюється в порядку та розмірах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262) та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.92 N 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі по тексту - Постанова N 393). Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги співробітникам обчислюється згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постановою N

393. У свою чергу, відповідно до абзацу 2 пункту 10 Порядку, затвердженого постановою № 393, співробітникам Служби судової охорони, які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Аналогічно, статтею 9 Закону № 2262 передбачено, що одноразова грошова допомога виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови. З наведеного у сукупності вбачається, що питання виплати одноразової грошової допомоги при звільненні співробітника Служби судової охорони здійснюється на підставі спеціальних правил та норм, встановлених спеціальними актам законодавства України, наведеними вище. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що вимога позивача виплатити одноразову грошову допомогу на умовах та у розмірах, визначених КЗпП України суперечить вищенаведеним правовим положенням чинного законодавства України. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідно до правових положень КЗпП України, оскільки в даному випадку діють положення спеціального законодавства. Разом з тим, ОСОБА_1 не звертався до ТУ Служби судової охорони з іншими вимогами та на підставі інших правових норм. Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення, відповідно і вимог апеляційної скарги, які є аналогічними позову. При цьому, посилання позивача на положення постанови КМУ від 8 лютого 1995 року № 100 є безпідставними, оскільки вказана постанови не регулює спірні питання, які врегульовані вищезгаданими судом підзаконними правовими актами. За таких підстав, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах не допущено порушень вимог чинного законодавства. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 19.10.2021 року