Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/3400/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3400/20 Суддя (судді) першої інстанції: М.А. Білоноженко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Карпушової О.В., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року, В С Т А Н О В И Л А: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 07.08.2018 №0096631303 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 342 456,93 грн., з яких за основним грошовим зобов`язанням 228 304,62 грн. та 114 152,31 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 07.08.2018 №0096761303 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору у сумі 28 538,09 грн., з яких сума за податковим зобов`язанням 19 025,39 грн. та 9 512,70 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Крім зазначених у позовній заяві доводів скаржник вказував, що судом першої інстанції було неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судово-економічної експертизи, що мало наслідком ухвалення помилкового рішення. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року апеляційна скарга позивача задоволена частково, рішення суду першої інстанції скасовано, адміністративний позов залишено без розгляду на підставі частини третьої, четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України. Постановою Верховного Суду від 27 липня 2021 року касаційну скаргу адвоката Коханія Олексія Володимировича в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року скасовано, а справу №580/3400/20 направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Направляючи справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, Верховний Суд вказав на передчасність висновків суду апеляційної інстанції про залишення без розгляду позовної заяви, а оскаржену постанову суду такою, що не відповідає критерію обґрунтованості, тобто ухвалена без повного і всебічного з`ясування обставин, які перешкоджали вчасному зверненню до суду, без наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, та врахувавши висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець у виконавчому комітеті Черкаської міської ради, перебуває на обліку у ДПІ у м. Черкасах із 28.10.2016, та проводить господарську діяльність за кодами: КВЕД 49.71 - оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; КВЕД 49.41 - вантажний автомобільний транспорт. Із 21.05.2018 по 04.06.2018 Головним управлінням ДФС у Черкаській області на підставі наказів відповідача №814 від 27.04.2018, №1014 від 04.06.2018 та плану-графіку проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на ІІ квартал 2018 року, проводилась документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, валютного та іншого законодавства за період із 01.01.2016 по 31.12.2017. Перевірку проведено з відома позивача та за її наслідками складено акт від 18.06.2018 №337/23-00-13-0214/ НОМЕР_1 "Про результати документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період із 01.01.2016 по 31.12.2017, щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязове державне соціальне страхування із 01.01.2016 по 31.12.2017, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період із 01.01.2016р. по 31.12.2017". Вищевказаним Актом перевірки зафіксовано допущені позивачем порушення, зокрема: - п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, у результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 228304 грн. 62 коп., в т.ч. за 2016 - 214069 грн. 68 коп., за 2017 - 14234 грн. 94 коп.; - ст. 168, ст. 163, п. 16-1 Підрозділу 10 Інших перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано військовий збір на загальну суму 19025 грн. 39 коп., в т.ч. за 2016 - 17839 грн. 14 коп., за 2017 - 1186 грн. 25 коп. На підставі Акту перевірки відповідачем винесено: - податкове повідомлення-рішення від 07.08.2018 №0096631303, яким за порушення п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Розділу IV Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 228304,26 грн. та за штрафними санкціями на суму 114152,31 грн., на загальну суму - 342456 грн. 96 коп.; - податкове повідомлення-рішення від 07.08.2018 №0096761303, яким за порушення ст. 163, ст. 168 та п.16-1 Підрозділу 10 інших перехідних положень Податкового кодексу України, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на суму 19025 грн. 39 коп. та за штрафними санкціями на суму 9512,70 грн., на загальну суму - 28538 грн. 09 коп. Не погоджуючись з такими висновками та рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що витрати на придбання дизельного палива повинні включатись до податкового періоду, у якому отриманий дохід від реалізації цього дизельного палива, що свідчить про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України (далі - ПК України). Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, встановлений статтею 177 ПК України. Пунктом 177.2 статті 177 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. В силу пп. 177.4.1, 177.4.4, п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: - витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. З аналізу вказаних положень статті 177 Податкового кодексу України вбачається, що необхідною умовою для віднесення витрат, понесених платником податку на придбання товарів (послуг), до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, є безпосередній зв`язок з отриманням доходу. Таким чином, фізична особа-підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування, відображає у складі доходу виручку у грошовій та негрошовій формі. При цьому, до складу витрат має право включати документально підтверджені витрати господарської діяльності, пов`язані з отриманням такого доходу. Підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 07.08.2018 №0096631303 стало саме завищення позивачем витрат, безпосередньо пов`язаних із одержанням доходу. За висновками відповідача, позивачем включено до складу витрат суми витрат на придбання дизельного палива, яке не реалізоване у звітному періоді на загальну суму 1268359 грн. 04 коп., в тому числі: за 2016 - на суму 1189276 грн. 04 коп.; за 2017 на суму 79083 грн. Натомість правова позиція позивача обґрунтована тим, що висновки Акту перевірки, грунтуються не на первинних документах, облікових регістрах, а на листі позивача, який не є первинним документом та не міг бути покладений в основу висновків Акту перевірки, а у відповідача була наявна інформація щодо придбання та реалізації товарів, а саме: податкових накладних, що були зареєстровані в ЄРПН та є належною податковою інформацією. При цьому, вказано, що позивачем при наданні пояснень у формі листа від 29.05.2018 №4458 було допущено технічну помилку, яка лягла в основу порушення викладеного відповідачем. Крім того, зазначено, що результати інвентаризації залишків паливо-мастильних матеріалів відображено позивачем у Актах інвентаризації обсягів залишку пального, які є достовірними відомостями про залишки паливо-мастильних матеріалів та відповідають відомостям декларацій акцизного податку за грудень 2016 та грудень 2017, відомості в яких при перевірці не враховано та не досліджувались. Оцінюючи правомірність вимог апелянта та наявність підстав для їх задоволення, колегія суддів зазначає таке. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Згідно пункт 177.10 статті 177 ПК України, фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування зобов`язані вести книгу обліку доходів і витрат, у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати. Міністерством доходів і зборів України зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2013 року за №1686/24218 наказ Міндоходів від 16.09.2013 № 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення" (далі - Порядок). Відповідно до пункту 5 Порядку записи у книги обліку доходів і витрат виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід. У графі 6 "Сума витрат, пов`язаних з придбанням товарів (робіт, послуг)" книги обліку доходів і витрат відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня (підпункт 6 пункту 6 Порядку). У графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов`язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг. Отже, обов`язок ведення обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань покладено на платників податків, якими ведеться книга обліку доходів і витрат, у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати. При цьому, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Актом перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 протягом 2016-2017 років неналежним чином вівся облік доходів та витрат, пов`язаних з отриманим доходом та необхідних для визначення суми річного оподатковуваного доходу, за встановленою формою. Суд першої інстанції вірно вказав, що обставина неналежного ведення позивачем обліку доходів та витрат, пов`язаних з отриманим доходом та необхідних для визначення суми річного оподатковуваного доходу апелянтом не спростована. Таким чином, в період проведення перевірки позивачем не надано до контролюючого органу доказів належного ведення обліку доходів та витрат, пов`язаних з отриманим доходом та необхідних для визначення суми річного оподатковуваного доходу, за встановленою формою як і не надано таких доказів до матеріалів справи в ході судового розгляду. Оцінюючи твердження апелянта стосовно некоректності покладення в основу висновків Акту перевірки відомостей, які викладені в листі позивача від 29.05.2018 №4458, оскільки він не є первинним документом чи актом інвентаризації, то колегія суддів погоджується з тим, що в ході перевірки позивачем не було надано до контролюючого органу Актів інвентаризації станом на 31.12.2016, та на 31.12.2017, про які зазначено позивачем вже під час судового розгляду. Натомість позивачем самостійно подано до контролюючого органу лист від 29.05.2018 №4458 із даними щодо залишків залишків товарно-матеріальних цінностей. Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до положень ПК України, обов`язок ведення обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань покладено на платників податків, якими, серед іншого ведеться книга обліку доходів і витрат, яку надано до перевірки не було, в зв`язку із чим податковим органом використано інформацію самостійно подану позивачем, що не суперечить вимогам чинного законодавства. Відтак, за наведених обставин суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що відповідачем при складенні Акту перевірки встановлено фактичні обставини на підставі належних та допустимих доказів. Так, Актом перевірки встановленою що позивачем протягом 2016 року придбано дизельне паливо на загальну суму 10300047 грн., при цьому приріст залишків дизельного палива станом на 31.12.2016 становить 1197541 грн. (залишок дизельного пального станом на 31.12.2016 у сумі 1420541 грн. - залишок дизельного пального станом на 01.01.2016 у сумі 223000). Натомість, до загальної суми витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей (дизельного палива), що реалізовані або використані (для здійснення діяльності з перевезень вантажів) протягом 2016 можна віднести 9102506 грн. (10300047 - 1197541), які включають в себе витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей (дизельного палива), що: - реалізовані протягом 2016, а саме 6673483 грн. 18 коп. (згідно матеріалів справи позивачем у 2016 реалізовано дизельного палива на 7140627 грн. 40 коп., при цьому відповідачем встановлено, що у 2016 середня націнка при продажі дизельного палива становить 7%, тому відповідно витрати на придбання реалізованого протягом 2016 року дизельного палива, що підлягають віднесенню до складу витрат складають 6673483 грн. 18 коп.); - використані протягом 2016 для здійснення діяльності із перевезення вантажів на суму 2429022 грн. 82 коп. (9102506 - 6673483,18). Актом перевірки встановлено, що позивачем протягом 2017 року придбано дизельне паливо на загальну суму 12112227 грн., при цьому приріст залишків дизельного палива станом на 31.12.2017 становить 600997 грн. (залишок дизельного пального станом на 31.12.2016 у сумі 2021538 - залишок дизельного пального станом на 01.01.2017 у сумі 1420541). Проте, до загальної суми витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей (дизельного палива), що реалізовані або використані (для здійснення діяльності з перевезень вантажів) протягом 2017 можна віднести 11511230 грн. (12112227 - 600997), які включають в себе витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей (дизельного палива), що: - реалізовані протягом 2017, а саме 8930075 грн. (згідно матеріалів справи позивачем у 2017 реалізовано дизельного палива на 9555180 грн., при цьому відповідачем встановлено, що у 2016 середня націнка при продажі дизельного палива становить 7%, тому відповідно витрати на придбання реалізованого протягом 2017 року дизельного палива, що підлягає віднесенню до складу витрат складають 8930075 грн.); - використані протягом 2017 року для здійснення діяльності із перевезення вантажів на суму 2581155 грн. (11511230 - 8930075). Актом перевірки встановлено, що позивачем до загальної суми витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей (дизельного палива), що реалізоване, або використане (для здійснення діяльності з перевезення вантажів) протягом поточного року, які підлягають віднесенню до складу витрат, відображених у додатку Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи за поточний рік віднесено: за 2016 рік - 10291782 грн. 04 коп.; за 2017 рік - 11590313 грн. Отже, з викладеного вбачається, що позивачем завищено витрати на придбання дизельного палива, яке не реалізовано: - у звітному періоді 2016 року - на суму 1189276 грн. 04 коп. (10291782, 04 - 9102506); - у звітному періоді 2017 року - на суму 79083 грн. (11590313 - 11511230). Відповідно до п. 171.1, 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами. (п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України). Отже, враховуючи вищевикладене загальна сума податку на доходи фізичних осіб: - за 2016 рік складає 221109 грн. 48 коп. (1228386*18%), в той час як позивачем задекларовано 7039 грн. 80 коп.; - за 2017 рік складає 24222 грн. 83 коп. (134571,29*18%), в той час як позивачем задекларовано 9987 грн.

89. Недоплата податку на доходи фізичних осіб: - за 2016 рік становить 214 069 грн. 68 коп. (221109,48 -7039,8); - за 2017 рік становить 14234 грн. 94 коп. (24222,83-9987,89). Витрати на придбання дизельного палива повинні включатись до податкового періоду, у якому отриманий дохід від реалізації цього дизельного палива. Відповідно до п.123.1 ст. 123 ПК України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування -тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, суд доходить висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 07.08.2018р. №0096631303. Оцінюючи правомірність податкового повідомлення-рішення №0096761303 від 07.08.2018, колегія суддів враховує, що згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір у розмірі 1,5 відсотків об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу. Наслідком заниження позивачем доходу у 2016-2017 році, стало не вірне визначення військового збору в 2016-2017 році, яке виразилось в результаті заниження чистого доходу за 2016 рік на суму 1189276,04 грн. позивачем не донараховано 17839,14 грн. (1189276,04*1,5%) військового збору за 2016 рік. Суд першої інстанції вірно вказав, що занижений чистий дохід у 2017 році, занизив військовий збір за 2017 рік на суму 1186 грн. 25 коп. (79083*1,5%), а отже відповідачем правомірно прийнято податкове-повідомлення рішення від 07.08.2018 №0096761303. Оцінюючи дотримання строків звернення з даним позовом до суду, колегія суддів зазначає, що пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті. Позивач подав адміністративний позов до суду 26 серпня 2020 року. Натомість, Верховний Суд відступив від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, в якій серед іншого зауважив, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики. Разом з тим, звертаючись до суду з даним позовом, позивач не заявляв клопотання про поновлення строку, вважаючи його не пропущеним, а податковий орган не заявляв клопотання про залишення позову без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, що свідчить про відсутність підстав для застосування коротших строків судового оскарження, аніж визначені ст. 102 ПК України. Таким чином, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що висновки відповідача під час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень були обґрунтованими, а тому суд першої інстанції правомірно прийняв рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у позовній заяві, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить. Надаючи оцінку кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. В. Карпушова