Постанова 4857 № 300/2235/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2235/21 пров. № А/857/14338/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Гінди О. М., Курильця А. Р., з участю секретаря судового засідання Ратушної М. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року у справі № 300/2235/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання до вчинення дій,- суддя в 1-й інстанції Главач І. А., час ухвалення рішення 16.07.2021 року, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо повного перерахунку пенсії позивачу з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, які визначені у довідці ФВ УСБУ в Івано-Франківській області за № 60/Б- 310/7/21-2644 від 05 серпня 2020 року без обмежень її граничного розміру; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області здійснити перерахунок та виплату позивачу з 01 квітня 2019 року пенсії виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у відповідності до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", нарахувати та виплачувати щомісячно пенсійне забезпечення у повному обсязі без обмежень граничного розміру пенсії та у відповідності до рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справах № 300/196/19 та № 300/2901/20; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області здійснити виплату недоплаченої частину розміру пенсії з 01 квітня 2019 року однією сумою з дати виникнення права на її отримання, ураховуючи визнання протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі № 640/5248/19. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року в позові відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року за № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) обмеження максимального розміру пенсії, встановленого частиною 7 статті 43 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не визнавалась неконституційною. Визнавались неконституційними зміни до ст.43 цього Закону, які вносилися Законом №911-VІІІ від 24 грудня 2015 року про обмеження максимального розміру пенсії на 2016 рік. Сама стаття 43 щодо максимального розміру пенсії з 2017 року по 2021 рік не визнавалась неконституційною і на даний час є чинною. Звертає увагу, що розмір пенсії позивача 22278,52 грн і загальна її сума до виплати не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, зобов`язання здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок пенсії позивача без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум є безпідставними та необґрунтованими. Вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому з врахуванням наведеного вище суд вважає можливим проведення розгляду справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером Служби безпеки України, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 11 червня 2010 року отримує пенсію за вислугу років, призначену на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/2901/20 від 10 грудня 2020 року, яке набрало законної сили 26 лютого 2021 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із врахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, визначених станом на 05 березня 2019 року відповідно до довідки управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області від 05 серпня 2020 року за №18, з урахуванням проведених платежів, однією сумою. 19 березня 2021 року відповідач на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/2901/20 від 10 грудня 2020 року здійснив перерахунок пенсії позивача з 01 квітня 2019 року, а її розмір визначив у сумі, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, що становить 17690,00 грн. Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про нарахування та виплату йому пенсії без обмеження максимальним розміром. Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за результатами розгляду звернення позивача листом від 06 травня 2021 року за №2991-2640/Б-02/8-0900/21 відмовило у перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром та зазначило, що дії відповідача при виконанні рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/2901/20 від 10 грудня 2020 року відповідають вимогам Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та Бюджетного кодексу України (а.с.19-20). Наведене і стало підставою для звернення позивача в суд з цим позовом. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з перерахунком пенсії позивача з 01 квітня 2019 року її розмір перевищив максимальний, оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини 1 статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи", тому до регулювання спірних правовідносин необхідно застосовувати положення цієї статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вказані положення зазначеного Закону неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов`язкові для застосування. Отже, перерахунок пенсії з обмеженням граничного розміру пенсії не призвело до зменшення її розміру, яку позивач отримував до цього, а тому відмова відповідача не є звуженням обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавленням його права на соціальний захист. Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Враховуючи вимоги ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Спеціальний Закон, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII. Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI внесено зміни до Закону від 09 квітня 1992 року №2262-XII, а саме: доповнено ст.43 новою частиною 7, згідно з якою максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI внесено зміни до Закону №2262-XII, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, а саме: ч.7 ст.43 викладено в редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність» та доповнено реченням такого змісту «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень». Рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн. Відповідно до п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року положення ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац 6 п.4 Рішення Конституційного Суду України у справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України). Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року у справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України вказав, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України рішення від 20 грудня 2016 року у справі №7-рп/2016, є втрата чинності з 20 грудня 2016 року норм ч.7 ст.43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Викладене виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч.7 ст.43 Закону від 09 квітня 1992 року №2262-XII, така норма «відсутня» (виключена) у тексті Закону. Згідно з нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 01 січня 2017 року, у ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року». Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що норми ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» узгоджуються з положеннями ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, яка втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016. Отже, починаючи із 2017 року ст.43 Закону №2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII до ч.7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року»), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17 та від 31 березня 2021 року у справі №815/3000/17. За таких обставин, підстави для обмеження пенсії позивачу не відповідають нормативному регулювання спірних правовідносин. Крім вказаного, колегія суддів зауважує, що Конституційний Суд України в п.7 Рішення від 08 червня 2016 року №4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені». Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Також Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004). Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом від 09 квітня 1992 року №2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів вважає, що ч.7 ст.43 Закону №3668-VI, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016. Колегія суддів також наголошує на тому, що пенсія позивачу призначена у 2010 році, тобто до запровадження обмеження пенсії максимальним розміром при її призначенні, водночас, згідно з нормами Конституції України, нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Ця обставина є додатковою підставою для визнання дій відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром протиправними. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач протиправно обмежив розмір пенсії позивача, а тому необхідно зобов`язати відповідача здійснити з 01 квітня 2019 року виплату пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром з урахуванням раніше проведених виплат. Аналогічна правова позиція у спірних правовідносинах щодо питання обмеження максимальним розміром у виплаті пенсії викладена у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі №300/633/19. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув на вказані обставини належної уваги, не дослідив їх належним чином та не надав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в цій частині. Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині обмеження виплати пенсії позивача максимальним розміром у спірних правовідносинах колегія суддів вважає підставними та обгрунтованими, такі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів. Щодо позовних вимог про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області здійснити виплату недоплаченої частини розміру пенсії з 01 квітня 2019 року однією сумою з дати виникнення права на її отримання, ураховуючи визнання протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі № 640/5248/19, то колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає, оскільки законодавець визначив відповідний порядок для здійснення пенсійним фондом виплати таких сум. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення. Враховуючи те, що по суті розгляду вказаної справи позовні вимоги позивача задоволено частково, то відповідно до ст.139 КАС України із відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір на суму 908,00 грн, сплачений ним згідно з квитанцією №30 від 17 травня 2021 року за подання позовної заяви та 1362,00 грн, сплачений згідно з квитанцією №0SGC3760M від 26 липня 2021 року за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року у справі № 300/2235/21 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо повного перерахунку та виплати ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року пенсії на підставі довідки від 05 серпня 2020 року №18 виданої Управлінням Служби безпеки України в Івано-Франківській області про розмір грошового забезпечення позивача станом на 05 березня 2019 року, з урахуванням зазначених в ній основних та додаткових видів грошового забезпечення без обмеження її граничного розміру. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з 01 квітня 2019 року здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсію на підставі довідки від 05 серпня 2020 року №18, виданої Управлінням Служби безпеки України в Івано-Франківській області про розмір грошового забезпечення позивача станом на 05 березня 2019 року, з урахуванням зазначених в ній основних та додаткових видів грошового забезпечення та раніше виплачених сум без обмеження граничного розміру. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 судовий збір на суму 908,00 грн, сплачений ним згідно з квитанцією №30 від 17 травня 2021 року та 1362,00 грн, сплачений згідно з квитанцією №0SGC3760M від 26 липня 2021 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді О. М. Гінда А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 19 жовтня 2021 року.