Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 937/9323/21(2-а/937/88/21)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 19 жовтня 2021 року м. Дніпросправа № 937/9323/21 провадження №2-а/937/88/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., за участю секретаря судового засідання Волкової К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2021 року (суддя Юрлагіна Т.В.) у справі №937/9323/21 (провадження №2-а/937/88/21) за позовом Мелітопольського Управління Державної міграційної служби в Запорізькій області до громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 про примусове видворення та затримання з метою забезпечення видворення за межі України, - в с т а н о в и В: Мелітопольське Управління Державної міграційної служби в Запорізькій області звернулося із позовом до суду про примусове видворення та затримання з метою забезпечення видворення за межі України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 . Підставами позову визначено відсутність у відповідача правових підстав для перебування на території України та не бажання останнього самостійно покинути територію України, не дивлячись на раніш прийняте органом ДМС України рішення про примусове повернення до країни походження. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2021 року позов задоволено. Рішення суду фактично мотивовано встановленими обставинами справи, які свідчать про відсутність правових підстав для перебування відповідача на території України; наявністю рішення органу ДМС України про примусове повернення відповідача до країни походження, яке останнім у добровільному порядку не виконується. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається по-перше, на відсутність у суду підстав для ухвалення рішення щодо вжиття такого заходу як затримання з метою забезпечення видворення за межі України. З цього приводу відповідач вказує на те, що позивачем не було надано доказів, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про можливе ухилення відповідача від виконання рішення про примусове видворення з території України. По-друге, відповідач вказує на відсутність підстав і для ухвалення рішення про примусове видворення. З цього приводу відповідач посилається на те, що проживає на території України із своєю «цивільною» дружиною, яка має неповнолітніх дітей, участь у вихованні та утриманні яких приймає відповідач. З цих підстав відповідач посилається на статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на повагу до приватного і сімейного життя. Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлені обставини справи свідчать про те, що громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.07.2019 року прибув на територію України через КПП «Гоптівка» у приватних справах по паспорту громадянина Азербайджан НОМЕР_1 , виданого МВС Республіки Азербайджан 12.07.2019 року строком дії до 11.07.2029 року. Згідно п.2.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 150 від 15 лютого 2012 р., іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС. Після закінчення терміну перебування на території України відповідач не вжив заходів щодо залишення території України. Мелітопольським відділом УДМС у Запорізькій області у відношенні громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МЗП № 001432 за ознаками ч.1 ст.203 КУпАП на підставі якого начальником Мелітопольського відділу УДМС у Запорізькій області 08.09.2021 року винесено постанову ПН МЗН № 001445 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 гривен. Крім цього, Мелітопольським відділом УДМС у Запорізькій області було встановлено те, що 26.05.2020 року, відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Приморським РС УДМС України в Запорізькій області було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до зазначеного рішення ОСОБА_3 був зобов`язаний покинути територію України у термін до 24.06.2020 року. Рішення про примусове повернення не оскаржувалось, але виконано ОСОБА_4 не було. Вказані обставини стали підставою для звернення органом ДМС України із позовом до суду про примусове видворення ОСОБА_3 за межі території України та затримання останнього з метою забезпечення видворення за межі України. За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч.1 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Отже, правовою підставою для примусового видворення іноземця з України є не виконання останнім, без поважних причин, рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни. Встановлені обставини справи свідчать про те, що у спірному випадку відносно відповідача раніш приймалося рішення про примусове повернення відповідно до якого ОСОБА_3 був зобов`язаний покинути територію України у термін до 24.06.2020 року. Про вказане рішення та обов`язок покинути територію України відповідач був обізнаний (а.с.9). Встановивши такі обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для ухвалення рішення щодо примусового видворення відповідача за межі України. При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано враховано те, що відповідач не має правових підстав перебувати на території України; відповідач не має заробітку на території України, як не має змоги і працевлаштуватися у зв`язку з відсутністю підстав для перебування на території України; із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не звертався. Аргументи відповідача про те, що рішення про повернення в країну походження ним не було виконано з поважних причин, а саме у зв`язку із запровадженим карантином, що вплинуло на сполучення між Україною та Азербайджаном, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки, хоча такі обставини дійсно мали місце під час запровадженого карантину, але суд враховує, що після прийняття рішення про повернення минув значний час (більше одного року), за вказаний час умови обмежень, запровадженні у зв`язку із карантином, змінювалися, що дозволяло відповідачу, у разі наявності дійсного для цього бажання, виконати ухвалене відносно нього рішення щодо повернення в країну походження. Доказів того, що після ухвалення рішення про повернення відповідач вживав заходів для його виконання, суду надані не були. Посилання відповідача на те, що він проживає на території України із своєю «цивільною» дружиною, яка має неповнолітніх дітей, участь у вихованні та утриманні яких приймає відповідач, суд апеляційної інстанції також вважає недостатніми для висновку щодо відсутності підстав для примусового видворення відповідача. Так, суд приймає до уваги те, що відповідач не перебуває в зареєстрованому шлюбі з особою, яка має право проживати на території України; суду не надано доказів того, що неповнолітні діти є дітьми відповідача, а свідоцтва про народження дітей про такий факт не свідчать; суду не надано доказів того, що відповідач приймає участь у вихованні та утриманні дітей. З цих підстав суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про не встановлення у цій справі обставини, у тому числі і з огляду на концептуальні права та основоположні свободи особи, які б були перешкодою для примусового видворення відповідача з території України. Отже, враховуючи наявність ухваленого рішення про примусове повернення відповідача до країни погодження або третьої країни, яке не виконується останнім без поважних причин, враховуючи відсутність обставин, які б були перешкодою для примусового видворення відповідача, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, в частині заявлених вимог щодо примусового видворення відповідача за межі України. Щодо рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог про затримання відповідача з метою забезпечення видворення за межі України. Відповідно до ч.1 ст.289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу. З огляду на положення вказаної норми права, ураховуючи встановлені обставини справи, які свідчать про ухиляння відповідача від виконання рішення про примусове повернення в країну походження або третьої країни, відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про намагання відповідача у добровільному порядку залишити територію України, а також не встановлення обставин, які б свідчили про тісні зв`язки на території України, як то: сталі сімейні відносини, наявність постійного місця проживання, наявність засобів для існування, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для прийняття рішення про затримання позивача з метою забезпечення його видворення за межі України. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування не існує. На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2021 року у справі №937/9323/21 (провадження №2-а/937/88/21) без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України. Повне судове рішення складено 19.10.2021 Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк