Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/2169/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2021 р. Справа № 520/2169/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Курило Л.В. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Слобожанської митниці Державної митної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 р. (ухвалене суддею Сагайдаком В.В.) по справі № 520/2169/21 за позовом Публічного акціонерного товариства "Завод Фрунзе" до Слобожанської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство "Завод Фрунзе" звернулося до суду з позовом до Слобожанської митниці Державної митної служби України, в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення Слобожанської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № UA 807000/2020/000466/2 від 10.08.2020 р. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 р. задоволено позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Слобожанської митниці ДМС України про коригування митної вартості товарів № UA 807000/2020/000466/2 від 10.08.2020 р. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 р. та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Митного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що 10.08.2020 р. Слобожанською митницею ДМС України винесено спірне рішення про коригування митної вартості стосовно товару: обладнання для порошкового фарбування та розпилення (нанесення) ПВХ покриття на металеву сітку, модель ОСГ-ЯМСЬ-01 -1 комп., що належить позивачу. Відповідно до картки відмови, позивачу відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів через неможливість здійснення митного оформлення товарів, у зв`язку з невірним визначенням їх митної вартості із застосуванням митницею коригування вартості товару резервним методом на підставі ст. 64 Митного кодексу України та Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний контроль України, затвердженого Наказом ДФС України від 11.09.2015 р. №

689. Донарахування митниці становить 54 607,81 грн. Позивач, вважаючи такі дії відповідача незаконними звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 Митного кодексу України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 Митного кодексу України). Відповідно до статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 Митного кодексу України). Згідно із ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі. Аналіз наведених правових норм вказує, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 Митного кодексу України (ч. 3 ст. 54 Митного кодексу України). На виконання позивачем своїх обов`язків, передбачених ст. ст. 52, 53 Митного кодексу України відповідачу були надані документи, що обґрунтовують митну вартість згідно укладеного міжнародного контракту та документів до нього, які виключають вартість усіх понесених витрат, а саме: Контракт № F-ACSBWF-181119, укладений між ПАТ ФРУНЗЕ" (Покупець) та ANPING COUNTY SEKOND BARBED WIRE FACTORY Китай (Продавець), 18.11.2019 р. за яким Покупець покупає Товар за ціною, визначеною у Специфікації, яка є невід`ємною частиною Контракту. Відповідно до п. 2 Контракту ціна товару включає вартість тари та упаковки. Відповідно до п. 4 Контракту поставка Товару здійснюється на умовах 100% передоплати: специфікація № 1 від 06.12.2019 р. до контракту, відповідно до якої вартість товару становить 29000 доларів США; рахунки на оплату транспортно-експедиційних послуг № 1540 від 28.07.2020 р. та № 1541 від 28.07.2020 р. та платіжне доручення в іноземній валюті № 220 від 28.01.2020 р., комерційний інвойс від 28.05.2020 р., 3 пакувальних листа та накладна, сертифікат, декларація форми МД-2 та інші документи. Проте відомості, відображені у вказаних документах, відповідачем не були прийняті до уваги, та застосовано резервний метод визначення митної вартості товару. Згідно із ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору Підстави для незастосування основного методу визначення митної вартості товару передбачені ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України. Відповідно до вищевказаної норми метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем безпідставно, в порушення вимог ст. 58 Митного кодексу України здійснено визначення митної вартості імпортованого товару не за ціною договору як основним методом, а із застосуванням резервного методу, який застосовано без достатніх на те підстав та з порушенням порядку черговості послідовного використання методів, визначених ст. ст. 59-63 Митного кодексу України. Зазначене підтверджується оскаржуваним рішенням про коригування митної вартості, в якому відсутнє обґрунтування неможливості застосування інших другорядних методів, які повинні передувати застосуванню резервного методу. Відповідно до ст. 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (частина 1 статті 64); Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях (частина 2 статті 64). Виходячи з вищевикладеного Митний кодекс України вказує на те, що у випадку застосування резервного методу митна вартість обов`язково повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. Суд апеляційної інстанції зазначає, що текст рішення Слобожанської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товару не містить жодних відомостей про подібність товарів за поданою заявником через декларанта митною декларацією товарам за митною деклараціяєю та про схожість умов поставки товару. Посилання у рішенні про коригування митної вартості лише на номер митної декларації, як на джерела цінової інформації, не свідчить про належне обґрунтування митним органом можливості визначення митної вартості за резервним методом. У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів. Аналогічні висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21.08.2018 р. у справі №804/1755/17 та від 25.05.2021 р. у справі № 520/10386/2020. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог. Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справіv. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Слобожанської митниці Державної митної служби України залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 р. по справі № 520/2169/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Курило В.Б. Русанова