Постанова 4801 № 128/221/18

Справа № 128/221/18 Провадження № 22-ц/801/1920/2021 Категорія: 27 Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2021 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М., учасники справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Покоєвич Андрій Олексійович, на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Саєнко О. Б. в залі суду м. Вінниця, у цивільній справі № 128/221/18 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, встановив: У січні 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість у розмірі 13 610,27 грн. за кредитним договором б/н від 11.02.2011 та судові витрати у розмірі 1 762 грн. Позовна заява мотивована тим, що 11.02.2011 року між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого, відповідач отримала кредит у розмірі 6 700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керується п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Вказує, що підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг. Зазначив, із посиланням на п.п.2.1.1.5.5-2.1.1.5.6, 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг, ст. 509, 526, 527, 530, 610,1054 ЦК України, що Банк виконав умови договору в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Однак відповідач в порушення своїх зобов`язань за кредитним договором, умови договору виконувала неналежно, в результаті чого станом на 28.12.2017 у неї утворилася заборгованість перед позивачем на загальну суму 13 610 (тринадцять тисяч шістсот десять) грн. 27 коп., яка складається з наступного: 6 250,13 грн. - заборгованість за кредитом; 5 535,84 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 700 грн. заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 624,30 грн. штраф (процентна складова), що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом. Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 11.02.2011 року, станом на 28.12.2017 в загальній сумі 13 610 (тринадцять тисяч шістсот десять) гривень 27 копійок, яка складається з наступного: 6 250,13 гривень - заборгованість за кредитом; 5 535,84 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом; 700 гривень заборгованість за пенею та комісією; 500,00 гривень штраф (фіксована частина) та 624,30 гривень штраф (процентна складова). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в розмірі 1 762 гривень. Не погоджуючись із таким рішенням, відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Покоєвич А. О., подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його необ`єктивним, необґрунтованим, та таким, що винесене із грубим порушенням норм матеріального і процесуального законодавства, просить скасувати рішення і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог, стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 8 000 гривень. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н від 11.02.2011, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 6 700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Зазначає, що в рішенні суду вказано загальний розмір заборгованості станом на 28.12.2017 у сумі 13 610,27 грн., яка складається з: 6 250,13 грн.-заборгованість за кредитом; 5 535,84 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 700грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 624,30 грн.-штраф (процентна складова). Вона своєчасно та в повному обсязі вносила кошти на погашення кредитного договору, однак зазначене не було враховано банком, а також при винесенні рішення судом. Оскільки цей кредит є споживчим та відповідно до положень ч. 5 п. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором, є несправедливими, тобто якщо тіло кредиту становить 6 700 грн., то сума компенсації (штрафів) не повинна була бути більшою 50%, що дорівнює 3 350 грн., однак позивач неправомірно збільшив суму заборгованості у 2 рази. Вказує, що банк повинен довести вину боржника щодо протиправного невиконання грошового зобов`язання. Зазначає, що відповідачем було погашено повністю суму кредиту і відсотків за користування кредитом, однак банк незаконно продовжував нарахування заборгованості, штрафів та пені по вказаному кредитному договору та всупереч вимогам законодавства нарахував 3 види штрафів за кредитним договором, а саме 700 грн. пеня, 500 грн. фіксований штраф та 634,30 грн. штраф за процентами, що разом становить 1 824,30 грн. Крім того, в заочному рішенні суду не надано чіткого обґрунтування, як нараховувалась заборгованість і на яку суму, та єдиним доказом, на підставі чого судом було ухвалено заочне рішення від 23.04.2018, це заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, яка не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за невиконання кредитного договору, оскільки не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. Також вказує, що відповідачем не підписувалась пам`ятка клієнта, тому вважає, що між сторонами відсутні відносини кредитування. Зазначає, що відповідно до постанови Правління НБУ, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту Банк зобов`язаний повідомити у письмовій формі позичальника, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. Зазначає, що судом при ухваленні заочного рішення не було звернено увагу на висновки Національного банку України, судову практику Верховного Суду, у зв`язку з чим вважає рішення таким, що не обґрунтоване належними доказами та не містить доказів на підтвердження суми боргу, крім того суд не врахував проведені ОСОБА_1 оплати по даному кредитному договору. Також повідомляє суд, що у зв`язку з розглядом цієї справи, заявником ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмір 8 000 грн., відповідно до Договору про надання правової допомоги від 03.06.2021 та як доказ надає оригінал квитанції про оплату витрат на правову допомогу. Від відповідача АТ КБ «Приватбанк» відзив на апеляційну скаргу не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції частина 3 статті 360 ЦПК України. Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову в даній справі визначається сумою, яка стягується 13 610,27 грн, що є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 274 ЦПК України), а тому справа з урахуванням її конкретних обставин може бути розглянута без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позов позову суд першої інстанції виходив із його доведеності, вважав, що права позивача відповідачем порушені, тому вони підлягають захисту. Колегія суддів не може погодитись із таким висновком, так як він не відповідає дійсним обставинам справи і зроблений з неправильним застосування норм матеріального права з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Судом установлено, що 11.02.2011 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 6 700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Укладення вищезазначеного договору підтверджується заявою на отримання кредитних коштів за підписом відповідача від 11.02.2011 року, Умовами і правилами надання банківських послуг (а. с. 6-31), що відповідає положенням статті 634 ЦК України. На підтвердження доводів позовної заяви банк надав анкету-заяву ОСОБА_1 в якій зазначено особисту інформацію відповідача та те, що вона виявила бажання оформити на своє ім`я платіжну картку «Універсальна Gold» з бажаним кредитним лімітом 2000 грн, а також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», а також документи, що підтверджують процесуальний статус банку і його представника. За змістом Умов та правил надання банківських послуг, доданих до позову позичальник згоден з тим, що підписана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. У заяві позичальника від 11.02.2011 процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, що підписана сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом 28.12.2017 становить 13 610 грн. 27 коп., яка складається з наступного: 6 250,13 грн. - заборгованість за кредитом; 5 535,84 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 700 грн. заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 624,30 грн. штраф (процентна складова) (а. с. 4-5). Відтак предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 13 610 грн. 27 коп. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом в розмірі 6 250,13 грн., стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитом, заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи - фіксована частина та процентна складова. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11.02.2011, посилався на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цією Довідкою про умови кредитування та Витягом з Умов була ознайомлена відповідач і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також про те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. У постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що в подібних правовідносинах неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Таким чином, апеляційний суд вважає, що довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи без підпису відповідача, не можуть розцінюватись як частина кредитного договору, укладеного між сторонами 11.02.2011 шляхом підписання заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Також безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 11.02.2011 у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Разом з тим відповідачем ОСОБА_1 не спростовано факт відсутності заборгованості за кредитом. А тому враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. При цьому відповідач не заперечувала факту укладення кредитного договору й отримання кредитних коштів, проте не доведеними позивачем залишаються лише умови кредитного договору щодо стягнення процентів, пені і штрафів. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з відповідача 6 250,13 грн заборгованості за кредитом. У задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією, а також штраф (фіксована частина та процентна складова) необхідно відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а з позивача на користь відповідача - пропорційно до частини позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено. Сторонами понесені такі витрати: позивачем ПАТ КБ «Приватбанк» сплачено 1 762 грн. за подання позовної заяви, а відповідачем 2 643 грн - за подання апеляційної скарги. При цьому розмір заявлених позовних вимог склав 13 610,27 грн., тоді як судом задоволено позовні вимоги на суму 6 250,13 грн. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На користь АТ КБ «Приватбанк» підлягає до стягнення 809,15 грн. (1 762 грн * (6 250,13 грн/13 610,27 грн.)), тоді як на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення 1 213,72 грн (2 643 *(6 250,13 грн/13 610,27 грн)). Відтак, з урахуванням вимог частини десятої статті 141 ЦПК України, апеляційний суд покладає на АТ КБ «Приватбанк» обов`язок сплатити ОСОБА_1 різницю судових витрат в сумі 404,57 грн. Неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду і ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позову. У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що на підтвердження понесених відповідачем ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, її представник, адвокат Покоєвич А. О. додав договір про надання правової допомоги від 03 червня 2021 року; квитанцію № 37112591-1 від 08.06.2021 про прийняття від ОСОБА_1 8 000 грн на підставі вказаного договору про надання правової допомоги від 03 червня 2021 року (а. с. 99-100). Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що стягнення з позивача витрат у заявленій сумі буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, дійшов висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Решту витрат слід залишити за відповідачем. При вирішенні питання про розподіл судових витрат слід врахувати, що судом задоволено позовні вимоги лише на суму 6 250,13 грн, що становить 45,92 % від ціни позову, а відтак відповідно до статті 141 ЦПК України, з урахуванням принципу пропорційності, з позивача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Покоєвич Андрій Олексійович, задовольнити частково. Заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити частково. Сягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ - 14360570, МФО - 305299; рах. № НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором №б/н від 11.02.2011 станом на 28.12.2017 в сумі 6 250 (шість тисяч двісті п`ятдесят) гривень 13 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) судові витрати, що складаються із судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 404 (чотириста чотири) грн. 57 коп. та витрат на правничу допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Повний текст постанови складено 18 жовтня 2021 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин І. М. Стадник