Постанова 4811 № 461/8632/20

Справа № 461/8632/20 Головуючий у 1 інстанції: Романюк В.Ф. Провадження № 22-ц/811/1188/21 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. Категорія справи:66 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Цяцяка Р.П., суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О., за участю секретаря Івасюти М.В.; адвоката Канатаєвої Т.О. - представника позивача ОСОБА_1 ; адвоката Косик Л.А. - представника відповідачки ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 01 лютого 2021 року, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , як законного представника малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - Відділ «Служба у справах дітей» Галицького району управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, у якому просив усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право на користування житловим приміщенням. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач з 02.08.2003 року по 29.09.2014 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, у якому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Позивач зареєстрований та є співвласником квартири АДРЕСА_1 (в подальшому - «спірна квартира»). З 06.07.2010 року за вказаною адресою є зареєстрованим і його малолітній син ОСОБА_3 , який після розірвання шлюбу його батьків проживає з матір`ю. Зазначалося, що формальна реєстрація малолітнього сина у вищезгаданій квартирі створює позивачу та іншим співвласникам цієї квартири перешкоди у здійсненні їхнього права власності, оскільки унеможливлює її продаж та вимагає додаткових витрат на оплату комунальних послуг, однак відповідачка відмовляється добровільно зняти сина з реєстрації у спірній квартирі, внаслідок чого позивач звернувся з цим позовом до суду (а.с. 1-7). Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (а.с. 77-81). Дане рішення оскаржив позивач. Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та на невідповідність висновків суду обставинам справи (а.с. 85-89). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника відповідачки, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України»від 18 грудня 2008 року). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року). Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Підстава, на якій місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, а тому вважається, що він набув права користування цим житлом на законних підставах. Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції). Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини. Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19), від 09 вересня 2020 року у справі № 755/16152/16-ц (провадження № 61-11414св19). За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вищезгаданий малолітній набув право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це є його процесуальним обов`язком. Не сплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявник (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини. Частиною 2 ст. 356 ЦПК України встановлено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені в чому полягає незаконність і (або) необгрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необгрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо); нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (п.п. 5 і 6). В той же час, апеляційна скарга фактично повторює доводи, які наведені у позовній заяві і яким суд дав належну оцінку в оскаржуваному рішенні, однак не містить доводів стосовно того, в чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість оскаржуваного рішення (які саме обставини були встановленими неповно та (або) неправильно), так само, як не містить заперечень проти висновків наведених судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 01 лютого 2021 року- без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 07 жовтня 2021 року. Головуючий: Р. П. Цяцяк Судді: О.М. Ванівський Н.О. Шеремета