Постанова 4873 № 910/19951/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" жовтня 2021 р. Справа№ 910/19951/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Кравчука Г.А. суддів: Козир Т.П. Коробенка Г.П. при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л. за участю представників сторін: від позивача: Держак С.В., адвокат, ордер серія АЕ №1086211 від 12.08.2021; від відповідача: Погосян С.В., адвокат, довіреність б/н від 02.09.2019; розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар, Запорізька обл. на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 (повний текст складено 25.05.2021) у справі № 910/19951/20 (суддя Котков О.В.) за позовом Концерну "СоюзЕнерго", м. Новомосковськ, Дніпропетровська обл. до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ про стягнення грошових коштів, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. Концерн "СоюзЕнерго" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач, ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") про стягнення заборгованості за договором поставки продукції №236(2)19УК/53-021-01-19-08119 від 12.06.2019 в розмірі 3 923 738,76 грн, з них: основного боргу - 2 726 209,00 грн, пені - 866 934,46 грн, 7% штрафу - 190 834,63 грн, 3% річних - 71 060,20 грн та інфляційних збитків - 68 700,47 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за договором поставки продукції № 236(2)19УК/53-021-01-19-08119 від 12.06.2019 в частині оплати поставленого товару. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі № 910/19951/20 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Концерну "СоюзЕнерго" грошові кошти: основного боргу - 2 726 209,00 грн, 3% річних - 70 836,74 грн, інфляційних збитків - 68 575,88 грн, витрати на правничу допомогу - 3 680,86 грн та судовий збір - 42 984,32 грн. В іншій частині позову відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись із прийнятим рішенням ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" 09.06.2021 звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі № 910/19951/20 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 70 836,74 грн, інфляційних втрат в розмірі 68 575,88 грн, витрат на правничу допомогу в розмірі 3 680,86 грн та судового збору в розмірі 42 984,32 грн; прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат, витрат на правничу допомогу та судового збору; стягнути з позивача на користь скаржника судовий збір за подання апеляційної скарги. Апелянт зазначає про неправомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на неправильне визначення позивачем строків виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару. На думку скаржника, оскільки строк з оплати частини вартості товару в сумі ПДВ договором не встановлений, такий строк в силу положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України настає після спливу 7 днів з моменту отримання (04.11.2020) відповідачем претензії про оплату, тобто - 11.11.2020. Також, апелянт не згоден з покладенням на нього витрат на правничу допомогу, посилаючись на завищення та неспівмірність розміру витрат зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, витраченим часом та обсягом наданих послуг. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2021 справу № 910/19951/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Козир Т.П., Коробенко Г.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі № 910/19951/20, розгляд справи призначено на 26.08.2021 о 15 год 20 хв. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 у зв`язку із перебуванням судді Козир Т.П. у відпустці з 25.08.2021 по 10.09.2021 включно, та враховуючи приписи ст. 32 ГПК України щодо сталості складу суду, апеляційний господарський суд призначив справу до розгляду у судовому засіданні на 05.10.2021 о 16 год. 00 хв. Позиції учасників справи. 05.07.2021 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого останній просив апеляційний господарський суд відмовити у задоволені апеляційної скарги, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясовано обставини справи, які підтверджені належними доказами, з наданням належної оцінки всім аргументам учасників справи, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні. Явка представників сторін. У судове засідання 05.10.2021 з`явився представник відповідача, вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційний господарський суд задовольнити вимоги апеляційної скарги, скасувати рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 70 836,74 грн, інфляційних втрат в розмірі 68 575,88 грн, витрат на правничу допомогу в розмірі 3 680,86 грн та судового збору в розмірі 42 984,32 грн, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат, витрат на правничу допомогу та судового збору. Відповідач у судовому засіданні 05.10.2021 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив апеляційний господарський суд відмовити у задоволені апеляційної скарги, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. Як убачається з матеріалів справи, 12.06.2019 між Концерном "СоюзЕнерго" (постачальник) та ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (покупець) укладено договір поставки продукції № 236(2)19УК/53-021-01-19-08119 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар - засувку клинову DN600 СЭ.ЗК.1.3.3.600.16.9 300072.00.000 вартістю 3 226 309,00 грн з ПДВ. Відповідно до п. 3.2. договору розрахунок за товар, поставлений відповідно до п. 1.1, проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку. Пунктом 4.3. договору сторони погодили, що товар, що поставляється, повинен супроводжуватися наступними документами: видаткова накладна - 3 прим.; паспорт виданий підприємством-виробником; рахунок-фактура; податкова накладна, оформлена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений Податковим кодексом України випадках та порядку; документація згідно п. 10.2 ТВтаУП 02.ХЦ.RE.ТТ.206-18. Пунктом 4.5. договору визначено, що постачальник зобов`язаний надати покупцю податкову накладну, складену в електронній формі і зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) шляхом направлення її на дві електронні адреси покупця: pdv1@atom.gov.ua та pdvzaes@mgw.npp.zp.ua. Згідно з п. 7.7. договору у випадку не надання постачальником покупцю у встановлений в договорі строк електронної податкової накладної, зареєстрованої у ЄРПН, покупець має право в односторонньому порядку зменшити суму договору, передбачену у п. 3.1 цього договору на суму ПДВ. Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом одного року з моменту укладення (п. 11.1. договору). На виконання умов договору № 236(2)19УК/53-021-01-19-08119 від 12.06.2019 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3 226 309,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0001580 від 12.12.2019 та товарно-транспортною накладною № РН-0001580 від 12.12.2019. Товар отримано інженером УВТК ВП ЗАЕК - Поповою С.Г. згідно довіреності № 3/0403 від 12.12.2019. Як вказує позивача, за отриманий товар відповідач розрахувався лише частково на суму 500 100,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 266 від 03.01.2020 на суму 200 100,00 грн та № 808 від 13.01.2020 на суму 300 000,00 грн, відтак відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 2 726 209,00 грн. Позивач, внаслідок неоплати заборгованості за отриманий товар 04.11.2020 звернувся до відповідача з претензією № 115 від 03.11.2020 про сплату заборгованості в розмірі 2 726 209,00 грн. Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов`язання з оплати поставленого за договором № 236(2)19УК/53-021-01-19-08119 від 12.06.2019 товару, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 2 726 209,00 грн. Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 866 934,46 грн, 7% штрафу у розмірі 190 834,63 грн, 3% річних у розмірі 71 060,20 грн та інфляційні збитки у розмірі 68 700,47 грн за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір № 236(2)19УК/53-021-01-19-08119 від 12.06.2019 є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, суд приймає договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Як вже було встановлено судом вище, на виконання умов договору № 236(2)19УК/53-021-01-19-08119 від 12.06.2019 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3 226 309,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0001580 від 12.12.2019 та товарно-транспортною накладною № РН-0001580 від 12.12.2019. За отриманий товар відповідач розрахувався лише частково на суму 500 100,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 266 від 03.01.2020 на суму 200 100,00 грн та № 808 від 13.01.2020 на суму 300 000,00 грн, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 2 726 209,00 грн. В свою чергу апелянт жодним чином не спростовує факт поставки товару за договором, а лише вказує, що позивачем не доведено направлення податкової накладної на адресу відповідача, а отже відсутні підстави для визнання строку оплати ПДВ за договором таким, що настав. За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що підписаною представниками та скріпленою печатками сторін видатковою накладною № РН-0001580 від 12.12.2019 підтверджується поставка товару на суму 3 226 309,00 грн. з ПДВ. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п. 3.2. договору розрахунок за товар, поставлений відповідно до п. 1.1, проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку. Згідно з п. 7.7. договору у випадку не надання постачальником покупцю у встановлений в договорі строк електронної податкової накладної, зареєстрованої у ЄРПН, покупець має право в односторонньому порядку зменшити суму договору, передбачену у п. 3.1 цього договору на суму ПДВ. З аналізу п.п. 3.2., 7.7. договору слідує, що відповідач має здійснити розрахунок за товар протягом 45 календарних днів з дати поставки продукції, при цьому, оплата частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється не раніше отримання доказів реєстрації податкової накладної. Відповідно до п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Згідно п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної (1); дата складання податкової накладної (2); повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг (3); податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу) (4); повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг (5); опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг (6); ціна постачання без урахування податку (7); ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні (8); загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку (9); код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (10); індивідуальний податковий номер (11). Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (п. 201.2. статті 201 Податкового кодексу України). Відповідно до п. 201.10 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем. Покупцю товарів/послуг податкова накладна / розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги". Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем). Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. Як убачається з матеріалів справи, згідно податкової накладної № 38 від 12.12.2019, що має відмітку контролюючого органу про її прийняття, та квитанції про реєстрацію даної податкової накладної в ЄРПН від 18.12.2019, Концерном "СоюзЕнерго" своєчасно зареєстровано податкове зобов`язання по поставці ДП "НАЕК "Енергоатом" товару на суму 3 226 309,00 грн. Разом з цим, згідно з п. 7.7. договору у випадку не надання постачальником покупцю, в строк визначений чинною редакцією Податкового кодексу України, електронної накладної, зареєстрованої в ЄРПН, покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену розділом 3 цього Договору на суму ПДВ. Оскільки чинним законодавством визначено лише строк для реєстрації податкової накладної, який позивачем не порушено, а строку надання такої податкової накладної контрагенту не визначено, враховуючи, що квитанція про реєстрацію податкової накладної № 38 від 12.12.2019 року в ЄРПН датована 18.12.2019, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що з означеної дати відповідач міг самостійно довідатись про реєстрацію податкової накладної. Разом з тим, пунктом 4.3. договору сторони погодили, що товар, що поставляється, повинен супроводжуватися наступними документами: видаткова накладна - 3 прим.; паспорт виданий підприємством-виробником; рахунок-фактура; податкова накладна, оформлена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений Податковим кодексом України випадках та порядку; документація згідно п. 10.2 ТВтаУП 02.ХЦ.RE.ТТ.206-18. Так, обов`язок покупця (відповідача) з оплати товару виникає безпосередньо з факту здійснення постачальником (позивачем) поставки товару та прийняття товару покупцем (відповідачем). При цьому, форма (вид) документу, яким сторони відобразили сам факт поставки товару (яким оформили факт здійснення поставки) - видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі продукції, тощо, не впливає на обов`язок покупця оплатити товар та не звільняє покупця від обов`язку з оплати товару у випадку оформлення поставки товару іншим документом, ніж той, що передбачений умовами договору. Відповідно до ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві. В той же час, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від приймання товару, складення актів розбіжностей стосовно відмови від приймання товару. Також у матеріалах справи відсутнє листування з боку відповідача стосовно відсутності податкової накладної, яка за умовами договору отримується відповідачем під час отримання товару. Таким чином, оскільки чинним законодавством не встановлено строку надання податкової накладної покупцю, а покупцем такий строк не встановлювався, з огляду на відсутність будь-яких заперечень/зауважень у видатковій накладній, оскільки реєстрація податкової накладної здійснена до виникнення строку з оплати товару, визначеного п. 3.2. договору, тобто до сплину 45 календарних днів, а отже, після сплину означеного строку, у відповідача виник обов`язок з оплати товару у повному обсязі, в тому числі ПДВ, з огляду на реєстрацію податкової накладної у визначений законодавством строк. При цьому, не направлення податкової накладної позивачем безпосередньо відповідачу електронної поштою, не нівелює висновки суду щодо наявності у відповідача обов`язку з оплати товару у повному обсязі, в тому числі ПДВ, оскільки саме факт реєстрації податкової накладної (а не її направлення контрагенту) в Єдиному реєстрі податкових накладних (та прийняття їх органами податкової служби) дає право покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Отже, з 18.12.2019 відповідач був обізнаний про реєстрацію позивачем податкової накладної за господарською операцією за видатковою накладною № РН-0001580 від 12.12.2019 на суму 3 226 309,00 грн, оскільки остання була відображена в його електронному кабінеті Державної податкової служби України. Матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано жодних доказів зауважень (заперечень) ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" щодо одержання товару за спірною господарською операцією та відповідно зауважень щодо реєстрації позивачем податкової накладної № 38 від 12.12.2019 до звернення Концерном "СоюзЕнерго" до суду із позовом про стягнення заборгованості за Договором. Враховуючи вищевикладене апелянтом не спростовано наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 2 726 209,00 грн та настання строку виконання обов`язку щодо сплати. Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України та положень договору, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 236(2)19УК/53-021-01-19-08119 від 12.06.2019 у розмірі 2 726 209,00 грн. Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 866 934,46 грн, 7% штрафу у розмірі 190 834,63 грн, 3% річних у розмірі 71 060,20 грн та інфляційних збитків у розмірі 68 700,47 грн, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). З положень п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 ст. 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 1 та 2 ст. 217 ГК України). Частиною 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. За наведеними положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір. У ст. 231 ГК України встановлено, що Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті (ч. 3 ст. 231 ГК України). Положеннями ч.ч. 4, 5 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. За змістом ч.ч. 6, 7 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією. З системного аналізу положень ст. 231 ГК України слідує, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору. Так, ч. 2 ст. 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України. Частиною 4 статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Положення ч. 6 ст. 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, ч. 2 ст. 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення. Разом з тим згідно ч. 2 ст. 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою - шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації". За змістом наведених вище положень законодавства розмір неустойки за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування неустойки, або містить умову про те, що вона нараховується відповідно до чинного законодавства, сума неустойки може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18. При зверненні до суду з даним позовом позивач здійснює нарахування заявлених до стягнення пені та штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, вважаючи, що цією нормою визначено розмір штрафної санкції за прострочення грошового зобов`язання. Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що ч. 2 ст. 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованих пені та штрафу, встановлює розмір штрафних санкцій виключно за порушення не грошового зобов`язання, а положення ч. 6 вказаної статті, які стосуються штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, не встановлюють їх розмір, а лише визначають певний спосіб їх формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу. Отже, надававши правову кваліфікацію договірним правовідносинам сторін, судом встановлено, що умовами договору сторонами не було встановлено розмірів пені та штрафу за порушення виконання грошового зобов`язання, а тому відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція у вигляді стягнення пені та штрафу за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі. З огляду на викладені вище норми чинного законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 866 934,46 грн та 7% штрафу у розмірі 190 834,63 грн. Згідно з приписами ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення позивачем суми 3% річних колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про часткове задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 70 836,74 грн. В частині нарахування інфляційних збитків колегія суддів апеляційного господарського суду враховує правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Оскільки прострочення виконання зобов`язання виникло з 28.01.2020, правомірним є нарахування інфляційних збитків з лютого 2020 року. Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних збитків, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 68 575,88 грн інфляційних втрат. Таким чином, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта не спростовують правомірності оскаржуваного рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 70 836,74 грн, інфляційних втрат в розмірі 68 575,88 грн. Стосовно заявлених позивачем витрат на правничу професійну допомогу у розмірі 5 040,00 грн, апеляційний господарський суд зазначає наступне. Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Між Концерном "СоюзЕнерго" (замовник) та адвокатом Лосяковим І.В. 05.09.2018 (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3821 від 17.08.2018) було укладено договір про надання правової допомоги №279, за умовами п. 1.1 якого, адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строку обумовлені сторонами. Згідно п. 3.1 договору за правову допомогу замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі 420 грн. за годину згідно акту виконаних робіт. Замовник сплачує винагороду адвокату протягом 30 календарних днів від дати підписання акта виконаних робіт (п. 4.1 договору). Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Позивач звернувся до суду із заявою про стягнення з відповідача судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, у сумі 5 040,00 грн. Згідно акту виконаних робіт від 09.12.2020 адвокатом було виконано, а замовником прийнято наступні роботи: - вивчення та аналіз договору поставки товару (3 години, вартістю 1 260,00 грн); - вивчення, перевірка та аналіз первинних бухгалтерських та податкових документів (1 година, вартістю 420,00 грн); - розрахунок пені, штрафних санкцій, відсотків та інфляційних втрат (1 години, вартістю 420,00 грн); - аналіз судової практики (3 години, вартістю 1 260,00 грн); - розробка стратегії позову та складання позовної заяви (4 години, вартістю 1 680,00 грн). Матеріалами справи підтверджується виконання адвокатом своїх зобов`язань за договором про надання правової допомоги №279 від 05.09.2018, зазначених у акті виконаних робіт від 09.12.2020, а також, оплата Концерном "СоюзЕнерго" таких послуг у розмірі 5 040,00 грн згідно платіжного доручення №7396 від 09.12.2020. Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 вказаної статті). Відповідач заперечив проти покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на неспівмірність розміру витрат зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), витраченим часом та обсягом наданих послуг. Колегія суддів звертає увагу, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката, відповідач не надав, у зв`язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про те, що ним у відповідності до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України не доведено неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи. При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат. В свою чергу, підписавши договір №279 від 05.09.2018, акт виконаних робіт від 09.12.2020, сторони тим самим дійшли згоди щодо переліку та розміру наданих адвокатом послуг, який не суперечить умовам договору про надання правової допомоги, що у сукупності з іншими доказами, свідчить про домовленість сторін з приводу обсягу та вартості проведеної роботи. Таким чином, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання позивачу адвокатських послуг, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про задоволення заявленої позивачем вимоги про відшкодування йому витрат на правничу допомогу у розмірі, пропорційному до розміру задоволених позовних вимог, що становить 3 680,86 грн. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Пунктом 2 ч. 1 ст.275 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Згідно з п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За встановлених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі №910/19951/20 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві, а зазначені в апеляційній скарзі доводи не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Судові витрати. Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України апеляційним господарським судом покладається на апелянта. Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі №910/19951/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі №910/19951/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/19951/20 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено 18.10.2021. Головуючий суддя Г.А. Кравчук Судді Т.П. Козир Г.П. Коробенко