Постанова 4823 № 733/286/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 13 жовтня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 733/286/21 Головуючий у першій інстанції - Овчарик В. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1288/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - судді Бобрової І.О., суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є., за участю секретаря - Зіньковець О.О., сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування, місце постановлення рішення судом першої інстанції - м.Ічня Чернігівська область, дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 08.07.2021, В С Т А Н О В И В : 12.03.2021 ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 . Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді земельного паю. Заповіту спадкодавцем складено не було. Окрім неї до державної нотаріальної контори звернулась її рідна сестра, дочка спадкодавця - ОСОБА_2 , відповідачка у справі. Мати з 2001 року через неприязні відносини та сварку з відповідачкою переїхала на постійне місце проживання до будинку позивачки. Згодом через похилий вік мати була у безпорадному стані та потребувала постійного піклування, догляду та матеріальної допомоги. Протягом 10 років відповідачка не навідувала матір та жодним чином не приймала участь у догляді за нею. Вважає, що відповідачка мала можливість, але свідомо ухилялась від свого обов`язку утримувати та доглядати за батьками. На підставі положень ч.5 ст.1224 ЦК України просила задовольнити її позовні вимоги. Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що спадкодавець перебувала у безпорадному стані, потребувала тривалого догляду та допомоги саме відповідачки ОСОБА_2 , а остання свідомо ухилялася від надання такої допомоги спадкодавцю. Показання свідка ОСОБА_4 , що вона тричі бачила відповідачку, яка приїжджала до своєї матері, не дає суду підстав дійти висновку, що ОСОБА_2 не навідувала більше матір. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неврахування фактичних обставин справи, порушення норм процесуального та матеріального права, підозру у зацікавленості суду, просить скасувати рішення суду першої інстанції від 08.07.2021 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суддів. Мотиви апеляційної скарги зводяться до того, що судом не були досліджені вимоги цивільного законодавства, не досліджені докази. Суд не взяв до уваги її докази та не зробив належного висновку щодо бездіяльності відповідача. Вік та матеріальне становище відповідачки дозволяли здійснювати підтримку та допомогу спадкодавцю. Пояснення відповідачки щодо тяжкого фізичного стану її та її чоловіка не підтверджуються медичними документами. Докази позивачки про те, що вона постійно доглядала за матір`ю, яка фактично проживала разом з нею, судом до уваги прийнято не було. Рішення суду містить лише витяги з норм законодавства та рішень Верховного Суду. Скаржниця вказує, що судом умисно в порушення норм закону не було встановлено факту ухилення відповідачки від надання спадкодавцеві допомоги, факт перебування спадкодавця в безпорадному стані, хоча це є однією із сукупних обставин, які визначені ст.1224 ЦК України. На думку скаржниці, сам факт того, що її мати ОСОБА_3 була особою похилого віку вказує на те, що вона, перебуваючи у безпорадному стані, й потребувала сторонньої допомоги. Судом в судовому засіданні не було з`ясовано відповіді на наступні питання: 1) чи могла ОСОБА_3 самостійно забезпечити умови свого життя; 2) чи потребувала ОСОБА_3 стороннього догляду, допомоги та піклування; 3) чи були можливості у ОСОБА_2 їх надати; 4) чи потребувала ОСОБА_3 додаткової чи постійної допомоги саме від відповідача та чи зверталася вона до ОСОБА_2 за допомогою; 5) чи носили претензії спадкодавця до відповідачки ознаки моральних страждань (тобто, чи переживала остання, що не спілкується з нею) чи матеріального забезпечення (невеликої пенсії якої не вистачало на продукти харчування, ліки, предмети особистої гігієни). Щодо ненадання скаржницею відповідної медичної документації, остання зазначає, що така документація надається на офіційний запит суду чи правоохоронного догляду, чого судом першої інстанції зроблено не було. Факт бездіяльності відповідачки підтверджено показами свідка та не заперечувалося самою ОСОБА_2 . Покази свідка ОСОБА_4 трактовані судом не вірно, а навпаки лише свідчать про те, що відповідач ухилялася від допомоги матері, оскільки підтверджують ту обставину, що за 10 років відповідачка лише три рази відвідала матір. Відповідач ОСОБА_2 своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалась. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представника, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом по справі встановлено наступні обставини та факти. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.7). Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається із прав на земельні ділянки площею 0,47 га та 3,33 га для ведення особистого селянського господарства, розташованих в с.Іржавець Іржавецької сільської ради Ічнянського району Чернігівської області, ділянки під № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , які належали ОСОБА_3 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЧН № 189427 та серії ЧН № 174126 від 20.05.2003 (а.с. 26, 27). З копії спадкової справи № 334/2020 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , заведеної Ічнянською районною державною нотаріальною конторою, вбачається, що із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулися дочки останньої - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 39), які є сторонами по даній справі. Відповідно до довідки Іржавецького старостинського округу Ічнянської міської ради Чернігівської області № 31 від 03 лютого 2021 року ОСОБА_3 на день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 була зареєстрована в АДРЕСА_1 , але протягом останніх 19 років проживала в АДРЕСА_2 разом із дочкою ОСОБА_1 (а.с. 8). Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1223 ЦК України, передбачено право на спадкування, яке відповідно, мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України. Підстави усунення від права на спадкування передбачені статтею 1224 ЦК України, зокрема, відповідно до частини третьої цієї статті, не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Відповідно до частини шостої статті 1224 ЦК України положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ. Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування (постанови Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц (провадження № 61-34600св18), від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17 (провадження № 61-37615св18)). Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 279/4297/19 (провадження № 61-1771св21), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18). Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц (провадження № 61-18578св18), оцінюючи поняття «безпорадний стан спадкодавця, послався на пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», де зазначено, що безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Безпорадний стан необхідно доводити відповідними записами в медичних документах. Документи, які підтверджують звернення спадкодавиці ОСОБА_3 до медичних установ, матеріали справи не містять. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вже зазначалося вище, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не доведені підстави, які б давали можливість усунути відповідачку від права на спадкування після смерті матері. Колегія суддів погоджується з даним висновком. Позивач не навела переконливих доказів на підтвердження нагальної потреби спадкодавця в отриманні допомоги саме відповідачки за умови її надання іншими особами, а також, що відповідачка мала матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Матеріали справи також не містять доказів, що померла ОСОБА_3 зверталась до відповідачки за наданням такої допомоги, а відповідачка умисно ухилялася від надання допомоги матері. Посилання скаржниці на те, що суд повинен був витребувати медичну документацію на підтвердження безпорадного стану померлої ОСОБА_3 не заслуговує на увагу, оскільки відповідне клопотання позивачкою заявлено не було. Надані позивачкою в суді першої інстанції докази - її паспорт, довідка РНОКПП, копії свідоцтв про її народження та смерть ОСОБА_3 , довідка з місця проживання та копії державних актів на землю не підтверджують ані безпорадного стану спадкодавиці, ані ухилення відповідачки від надання допомоги матері, як особі похилого віку. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення відповідачки від права на спадкування за частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, оскільки позивачем не доведено, що ОСОБА_2 мала можливість і свідомо ухилялася від надання допомоги спадкодавцю, що могло бути підставою для усунення її від права на спадкування. Виходячи з зазначеного, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки підставою для усунення від права на спадкування на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України є сукупність обставин, які позивачкою доведено не було. Доводи апеляційної скарги щодо неврахування доказів сторони позивача не заслуговують на увагу, оскільки відповідних доказів на підтвердження позовних вимог позивачкою надано не було, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. Прерогатива надання доказів на підтвердження вимог згідно чинного процесуального законодавства покладається на сторони, а суд лише досліджує надані докази в сукупності та надає їм відповідну оцінку. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні. Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Чернігівського апеляційного суду І.О.Боброва Н.В.Висоцька О.Є.Мамонова Повний текст постанови суду складений 18.10.2021.