Постанова 4811 № 459/3768/20

Справа № 459/3768/20 Головуючий у 1 інстанції: Мельникович М.В. Провадження № 22-ц/811/1538/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. Категорія: 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Крайник Н. П. суддів: Ванівського О.М., Мельничук О.Я. при секретарі: Ждан К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Мегабанк» про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору, - в с т а н о в и в: 29.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Мегабанк», в якому просив визнати недійсними пункти 2.5, 2.8, 2.11, 3.2.1, 3.2.4, 4.1, 4.3, 5.3, 5.4, 6.2, 6.3, 7.1 кредитного договору №21-028-850-2-18-Г» (з ануїтетними платежами), укладеного 29.01.2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Мегабанк». Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Мегабанк» про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договорувідмовлено. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначає, що, 29.01.2018 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір №21-028-850-2-18-Г, за яким банк видав йому споживчий кредит в розмірі 26 936,66 грн на строк до 28.01.2020 року під 15 % річних. В порушення вимог Закону України «Про споживче кредитування», текст спірного договору відповідачем було надруковано дрібним шрифтом, через що перед його укладенням, він фізично не зміг детально ознайомитися з умовами договору. Зокрема, пунктом 2.5 договору встановлено процентну ставку в розмірі 106.086 %, яка є завищеною, що є підставою визнання такого пункту недійсним, пунктом 2.8 договору передбачено сплату комісійної винагороди за обслуговування «кредитної заборгованості» в розмірі 2,5 % від суми кредиту, що є неправомірною вимогою, що підлягає визнанню недійсною. Пунктом 7.1 договору встановлено різні терміни дії договору. Пунктом 2.11. договору встановлено процентну ставку від суми кредиту, а не від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання, що є обманом позичальника та підлягає визнанню недійсним. Згідно п. 3.2.1 кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит до 16 години 00 хвилин 28.01.2020 року. Така умова договору є несправедливою, створює дисбаланс, оскільки відповідач у кредитному договорі не вказав о котрій годині та хвилині видав кредитні кошти. Пунктом 3.2.4 встановлено вимогу страхування життя на користь кредитодавця, що є неправомірним, оскільки його введено в оману та ним підписано договір добровільного страхування нав`язаний йому відповідачем. Пунктом 4.1 договору відповідач встановив ануїтетний спосіб повернення кредиту, при якому сукупна вартість кредиту завжди більша ніж при класичному диференційованому способі його повернення, тому даний пункт вважає недійним. Пунктом 4.3 спірного договору відповідачем була допущена арифметична схема обману прихованого збільшення фактичного розміру річної ставки процентів. В пункті 5.3 даного договору міститься незаконна вимога, яка передбачає його згоду на обробку персональних даних без обмежень, що за певних обставин є небезпечним для нього. Вважає недійсними п.п. 6.1 та 6.2 договору, оскільки такі містять подвійну відповідальність за порушення зобов`язань за договором, що також є неправомірним. Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував наведені ним обставини, не дотримався принципу безсторонності, допустив упередженість та неповноту розгляду справи. Просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позов задоволити. У засіданні колегії суддів представник АТ «Мегабанк» - Кульбій-Кухар Ю.В. проти скарги заперечила, просила у задоволенні скарги відмовити. Апелянт в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у його відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Відповідно до ст.4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом. Відповідно до положень ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом; загальний розмір кредиту - сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно п.2 ч.1, ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. Судом встановлено, що 29.01.2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Мегабанк», правонаступником якого є АТ «Мегабанк», було укладено кредитний договір №21-028-850-2-18-Г (з ануїтетними платежами) (далі Договір), відповідно до умов якого, позивач отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 26 939, 66 грн. на строк з 29 січня 2018 року до 28 січня 2020 року, зі сплатою 15 відсотків річних за користування кредитом. Загальна вартість кредиту на дату укладення договору становила 48 267,49 грн. Додатком №1 до кредитного договору №21-028-850-2-18-Г від 29.01.2018 року є розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки та графік платежів. Умовами спірного договору передбачені права та обов`язки сторін, порядок повернення та нарахування процентів, особливі умови та відповідальність сторін. Згідно з п.п. 5.5, 3.2.3, 4.1, 4.3 Договору, своїм підписом позичальник підтверджує, що з правилами, які розміщені на офіційному сайті банку www.megabank.ua та/або у відділеннях Банку, а також умовами Договору, ознайомлений і згодний. Шрифт тексту, що застосований у правилах, договорі та додатках до нього, жодним чином не ускладнюють його читання та ро­зуміння змісту та суті цих документів. Укладення цього договору відповідає його інтересам, внутрішній волі та волевиявленню, а також підтверджує відсутність будь-якої умови чи обставини, які б позичальник вважав незрозумілими, обтяжливими для нього та такими, що порушують та позбавляють його прав, які він звичайно мав до укладення цього договору. Один оригінал цього договору із додатками, тарифами, паспортом споживчого кредиту ним отримані, з реальною процентною ставкою та загальною вартістю кредиту на дату укладення договору, а також графіками платежів у письмовій формі ознайомлений. Позивач зобов`язаний своєчасно та в повній сумі сплачувати щомісячні платежі (ануїтетні платежі та відповідні комісійні винагороди) за договором на передбачених договором умовах. Повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюється щомісячними ануїтет ними платежами передбаченими договором. Сплата ануїтетних платежів здійснюється позивачем щомісяця не пізніше останнього робочого дня звітного місяця. Нарахування процентів за користування кре­дитом проводиться з 1-го по останній календарний день звітного місяця, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів «факт/360»). Згідно п.3.2.4 Кредитного договору у день підписання Кредитного договору і не менше ніж на строк його дії позичальник зобов`язаний застрахувати своє життя на користь кредитодавця. Встановлено, що на виконання зазначеної умови договору, між сторонами укладено договір добровільного страхування здоров`я на випадок хвороби та від нещасного випадку №21-028-18-Г-НВ/З від 29.01.2018 р., з умовами якого позивач погодився. До укладення оспорюваного договору позивачу було надано паспорт споживчого кредиту «Споживчий кредит готівкою» із Додатком №1 до паспорта споживчого кредиту із розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки та графік платежів, із умовами якого позивач ознайомився, про що свідчать його підписи у цих документах. Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «Мегабанк», позивач просив визнати окремі пункти Кредитного договору №21-028-850-2-18-Г» від 29.01.2018 року недійсними, а саме: п. п. 2,5; 2.8; 2.11; 3.2.1; 3.2.4; 4.1; 4.34 5.3; 5.4; 6.2; 6.3; 7.1 Кредитного договору. Позовні вимоги обгрунтовував тим, що відповідачем при укладенні зазначеного кредитного договору не дотримано положень Закону України «Про захист прав споживачів», а також тим, що оспорюваний договір він уклав під впливом обману, із застосуванням нечесної підприємницької діяльності, оскільки до такого договору включено умови, які є несправедливими, що суперечить вимогам ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на нечесну підприємницьку практику та несправедливі умови Кредитного договору не підтверджені матеріалами справи, оспорюваний договір відповідає вимогам закону, а тому правові підстави, передбачені ст. ст. 203 та 215 ЦК України, для визнання його умов недійсними відсутні. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, виходячи з наступного. Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Таким чином, правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного, цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Відповідні обставини, наявність умислу, істотність значення обставин щодо яких введено в оману, і сам факт обману, повинна довести сторона, яку введено в оману. Матеріалами справи встановлено, що позивач добровільно виявив бажання скористатися послугами відповідача та укласти оспорюваний договір. Відповідно до п.5.5 Договору позивач своїм підписом підтвердив, що у нього відсутні застереження та зауваження щодо шрифту тексту Договору; розмір реальної процентної ставки визначений умовами Договору, укладеного між сторонами та додатку №1, в якому заначений розрахунок, відповідає «Правилам розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит», затверджені Постановою НБУ №49 від 08.06.2017 року, та приписам ч.1 ст.1, ч.1 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування»; п.3.2.4 Договору встановлено обов`язок укладення договору страхування, із умовами якого позивач погодився, що підтверджується його підписом у спірному Договорі, а також укладеним між сторонами договором добровільного страхування здоров`я на випадок хвороби та від нещасного випадку №21-028-18-Г-НВ/З від 29.01.2018 р.; встановлення ануїтетного способу повернення кредиту визначено умовами Договору, а підписання позивачем Договору та додатку №1 свідчить про згоду останнього на такий спосіб повернення кредиту; п.5.3 Договору позивач надав згоду на обробку персональних даних; відповідачем дотримано вимоги про надання позивачу інформації про споживчий кредит встановлені ч.ч. 1, 2 ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування», що підтверджується підписом позивача у паспорті споживчого кредиту «Споживчий кредит готівкою» із Додатком №1 до паспорта споживчого кредиту із розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки та графік платежів; а що стосується правил обслуговування клієнтів АТ «Мегабанк», то п.1.3 Договору визначено, що спірний Договір є договором приєднання до Правил обслуговування клієнтів в АТ «Мегабанк», з умовами якого позивач ознайомився (п.5.5 Договору), такий стандарт відповідає вимогам ст. 634 ЦК України. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про безпідставність твердження позивача про введення його в оману через включення банком у кредитний договір ряду незаконних і несправедливих умов. Обгрунтовуючи позов в частині визнання недійсним п.2.5 Кредитного договору, ОСОБА_1 посилався на те, що реальна процентна ставка є нерозумно високою і розрахована незрозуміло, що є обманом споживача. Порядок обчислення реальної процентної ставки встановлений Правилами розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договорами про споживчий кредит, які затверджені постановою НБУ №49 від 08.06.2017 року. Відмовляючи у задоволенні позову з підстав неправомірного зазначення у договорі нарахування комісійної винагороди за послуги з обслуговування кредитної заборгованості, нарахування якої передбачено п.2.8 договору, суд першої інстанції вірно врахував вимоги Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року, який набрав чинності 10 червня 2017 року, норми якого не містять жодних заборон щодо встановлення кредитодавцем комісій та інших обов`язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця, а лише зобов`язують їх надавати всю інформацію щодо загальних витрат споживача за споживчим кредитом. Крім того, відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Отже, законодавство України дозволяє банку стягувати плату за обслуговування кредиту. Крім того, позивач був ознайомлений із такою умовою договору та погодився з нею, що підтверджується його підписом на Кредитному договорі. Відтак, підстави для визнання недійсним п. 2.8 Кредитного договору відсутні. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що при укладенні оспорюваного договору банком в повному обсязі було виконано вимоги Закону України «Про споживче кредитування», про що свідчить Додаток №1 до кредитного договору №21-028-850-2-18-Г (з ануїтетними платежами) від 29.01.2018 р., в якому викладено графік платежів та обчислення загальної вартості кредиту та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, у тому числі погашення суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості. Посилання ОСОБА_1 на невідповідність закону п.2.11 Договору, згідно якого процентна ставка за користування кредитом понад строк, вказаний в п.2.2 Договору, становить 0,1 % річних, спростовуються положеннями ч.2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Колегія суддів погоджується з тим, що підписавши Кредитний договір, відповідач скористався своїм правом, у відповідності до закону, визначити в договорі розмір відсотків на час прострочення повернення кредиту, що не спростовується матеріалами справи. Пунктом 3.2.4 Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язується у день підписання договору і не менше ніж на строк його дії застрахувати своє життя на користь кредитодавця. Враховуючи, що сторони правочину вправі самі узгоджувати його умови, а чинне законодавство не забороняє включати в умови договору обов`язок щодо страхування життя, суд першої станції дійшов правильного про відсутність правових підстав для визнання п. 3.2.4 Кредитного договору недійсним. Згідно п. 4.1 Кредитного договору повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюється щомісячними ануїтетними платежами, передбаченими Договором. Судом встановлено, що позивач погодився на спосіб повернення кредиту шляхом сплати ануїтентних платежів, він підписав Кредитний договір та додатки до нього і отримав кошти. Позивач міг звернутися до банку з проханням встановити йому інший - класичний спосіб повернення кредиту, проте не скористався таким правом. Відтак, доводи апелянта не свідчать про недійсність даного пункту Кредитного договору. Відповідно до п. 4.3. Договору, нарахування процентів за користування кре­дитом проводиться з 1-го по останній календарний день звітного місяця, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів «факт/360»). Метод нарахування відсотків факт/360 передбачений чинним законодавством та нормативними актами НБУ, зокрема, Правилами бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин). Таким чином, відповідач не приховував від позивача метод нарахування процентів за кредитним договором та передбачив таку умову в Договорі, що виключає у його діях нечесну підприємницьку практику. Щодо визнання недійсним п. 5.3 Договору судом встановлено, що відповідно до даного пункту підписавши цей договір позичальник, відповідно до ЗУ «Про захист персональних даних», надав кредитодавцю згоду на обробку без обмежень персональних даних, отриманих під час укладення та виконання цього договору. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» передбачає, що згода суб`єкта персональних даних - це добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. Відтак, колегія суддів вважає, що, підстав для визнання недійсним п. 5.3 договору немає. В п. 5.4 Кредитного договору зазначено, що сторони погоджують та своїм підписом позичальник підтверджує, що цей договір з усіма додатками та правилами являють у сукупності для сторін один єдиний договір, у зв`язку з чим істотні умови, які є обов`язковими для договору відповідно до чинного законодавства України можуть міститися як у тексті Договору, чи додатках до нього, так і у Правилах. Згідно ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Крім того, в п. 1.3 Кредитного договору вказано, що цей договір (Кредитний договір) є договором приєднання до Правил обслуговування клієнтів в ПАТ «Мегабанк». Позивач згідний з даним пунктом договору та не просить визнати його недійсним. Що свідчить про те, що він визнає, що даний Кредитний договір є договором приєднання. Таким чином, доводи апелянта не підтверджують недійсність даного пункту (п.5.4.) Кредитного договору. Відповідно достатті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина другастатті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третястатті 549 ЦК України). Кредитним договором передбачені різні види неустойки за різні види порушень його умов, так п.6.1 Договору передбачена неустойка у вигляді пені у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення за несвоєчасне погашення ануїтетних платежів, у разі їх прострочення терміном до 90 календарних днів, тоді як п. 6.3 Договору передбачений штраф в розмірі 45% від суми кредиту за порушення строків сплати ануїтетних платежів у разі їх прострочення терміном понад 90 календарних днів. Згідно з п. 4.4 Договору у разі порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 календарних днів. Кредитодавець обліковує заборгованість за кредитом в повному обсязі на відповідному рахунку простроченої заборгованості. При цьому правовідносини сторін за цим договором не втрачають своєї чинності та діють протягом строку дії Договору. З цього моменту кредитодавець припиняє нарахування щомісячної комісійної винагороди, процентна ставка за кредитом встановлюється в розмірі, встановленому в п. 2.11 цього Договору, а за невиконання прийнятих на себе зобов`язань щодо сплати ануїтетних платежів та комісійних винагород Позичальник сплачує штраф у розмірі, передбаченому п. 6.3 цього Договору. Таким чином, у випадку прострочення сплати ануїтетних платежів строком до 90 днів застосовується пеня, а у випадку прострочення сплати ануїтетних платежів строком понад 90 днів застосовується штраф, що спростовує доводи апелянта про одночасне застосування штрафу та пені. Доводи апеляційної скарги про недійсність п.п. 3.2.1; 7.1 Кредитного договору у зв`язку з невідповідністю таких ст. 252 ЦК України, до уваги колегією суддів не беруться, оскільки спростовується ч. 1 ст. 631 ЦК України, яка передбачає, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Так, п. 3.2.1 Кредитного договору передбачає, що позичальник зобов`язується повернути одержаний кредит у повному обсязі до 16.00 год 28.01.2020р. В п. 7.1 Кредитного договору зазначено, що договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 28 січня 2023р., але в будь-якому випадку до виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань, а п. 2.2 Кредитного договору встановлено, що кредит надається на строк з 29 січня 2018р. по 28 січня 2020р. Строк дії договору і строк (термін) виконання зобов`язання не є тотожними, а встановлення строку договору «до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов`язань» не суперечить чинному законодавству України. Відтак, підстав для визнання недійсним п.7.1 Кредитного договору немає. При підписанні кредитного договору ОСОБА_1 погодився з умовами даного правочину і взяв на себе зобов`язання щодо його виконання. В день підписання договору ним було отримано передбачену даним договором суму кредиту, а також отримано примірник правочину, що давало йому додаткову можливість детально вивчити його умови та протягом 14 днів з дня отримання кредиту відмовитись від даної послуги, повернувши отримані в кредит кошти, що передбачено у статті 15 Закону України «Про споживче кредитування». Судом встановлено, що позивач протягом 14 календарних днів із заявою про відмову від договору про споживчий кредит до АТ «Мегабанк» не звертався. Таким чином, ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору був згідний з його умовами та не мав наміру розірвати його. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач вже звертався до суду із позовом про визнання недійсним даного Кредитного договору в цілому. Та рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 06.12.2019 року у справі № 459/663/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Мегабанк» про визнання недійсним кредитного договору відмовлено. Постановою Львівського апеляційного суду від 19.10.2020 року у цій же справі апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 06.12.2019 року залишено без змін. Зазначене судове рішення набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 2 ст. ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені в такому рішенні не підлягають доказуванню при розгляді даної справи. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, судом вірно застосовано норми матеріального права. Підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 12 жовтня 2021 року. Головуючий: Крайник Н. П. Судді: Ванівський О. М. Мельничук О. Я.