Постанова Львівський апеляційний суд № 761/9975/20

Справа № 761/9975/20 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О. Провадження № 22-ц/811/1540/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. Категорія: 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Крайник Н. П. суддів: Ванівського О.М., Мельничук О.Я. при секретарі: Ждан К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» на рішення Франківського районного суду міста Львова від 16 березня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в: 03.04.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 11 340 гривень та судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 03.05.2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №846944, відповідно до якого відповідач отримала кредит у сумі 7000 гривень строком на 30 днів. Однак відповідач не виконав умови договору щодо повернення кредиту, який мав бути повернутий позивачу до 02.06.2019 року. У зв`язку з чим, відповідно пункту 3.6.2 Кредитного договору, позивач нараховує стандартну проценту ставку з четвертого дня - 07.09.2019 року по 05.12.2019 року, що дорівнює 90 днів. Тому просив стягнути з відповідача на його користь проценти, які утворилася в період з 07.09.2019 року по 05.12.2019 року в розмірі 11 340 гривень та судові витрати. 06.09.2009 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «УМ Факторинг» укладено договір факторингу №1 та підписано реєстр прав вимог №1 від 06.09.2019 року,відповідно до яких до позивача перейшло право вимоги до відповідача за зазначеним кредитним договором. Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено. Рішення суду оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг». Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначає, що, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки виконавчий напис вчинено 30.10.2019 року, отже станом на цю дату нотаріусом зафіксовано суму заборгованості до стягнення заборгованості, а позивач ж просить стягнути відсотки за період з 07.09.2019 р. по 05.12.2019 р., тобто за той ж період, що і сума заборгованості (нараховані відсотки, які позивач просить стягнути за даним позовом), яка включена до суми стягнення за виконавчим написом нотаріуса. Вважає, такий висновок суду першої інстанції необгрунтованим, оскільки з виконавчого напису вбачається, що при вчиненні нотаріальних дій 30.10.2019 року нотаріус досліджував суму заборгованості за період з 03.05.2019 роу по 06.09.2019 року і відповідно цей період нотаріус вказав у виконавчому написі. У виконавчому написі відсутнє нарахування суми заборгованості за період по 30.10.2019 року. Тому, сума за період по 30.10.2019 року не нараховувалася та не стягувалася. Тому підстави вважати стягнення заборгованості з відповідача подвійною відсутні. Крім того, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні виходив з того, що відомостей про те, що зазначений виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, як позивачем так і відповідачем суду не надано. Зазначене не відповідає дійсності, так як відповідач знав про наявність рішення Залізничного районного суду м.Львова від 02 березня 2021 року у справі № 462/1328/20, відповідно до якого було визнано виконавчий напис, вчинений 30 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Євгеном Вікторовичем, зареєстрований в реєстрі за № 6418 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» заборгованості в розмірі 26102 гривні 00 копійок, таким, що не підлягає виконанню. Просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позов задоволити. 28.09.2021 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу ТзОВ «УМ Факторинг» за вх. № 21135, у якому зазначено, що ОСОБА_1 повністю заперечує факт укладення нею кредитного договору №846944 від 03.05.2019 р. На підтвердження укладення договору позивачем не надано належних доказів та сам договір не містить підпису відповідача. ТОВ «УМ Факторинг» не є стороною договору №846944 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту від 03.05.2019 р. Стороною цього договору зазначено ТОВ «Авентус Україна». На підтвердження свого права на отримання відсотків за договором позивач надає договір факторингу №1 від 06.09.2019 р., укладений між ТОВ «УМ Факторинг» та ТОВ «Авентус Україна». Однак, в наданій суду формі реєстру вимог, за якими здійснюється уступка прав вимоги, відстуні дані щодо відповідача та такий не має ні дати, ні номера. Також долучено акт повернення прав вимоги, який може свідчити про відсутність уступки права вимоги до позивача. Наданий позивачем витяг з реєстру прав вимоги №1 від 06.09,2019 р. не відповідає формі, яка затверджена додатком №1 до договору, і яка додається позивачем. Враховуючи, що позивачем не надано доказів укладення між сторонами договору про надання позики, долучені ним документи не свідчать про уступку права вимоги за договором на користь позивача, нараховані відсотки вже були стягнуті за виконавчим написом нотаріуса від 30.10.2019 р. та згідно умов договору, кредитор не має права нараховувати відсотки після спливу 120 днів з моменту надання позики, вважає, що в задоволенні позову судом відмовлено правомірно. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. У засіданні колегії судів представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 скаргу підтримав, просив скаргу задоволити. Представник ТОВ «УМ Факторинг» - Макєєв В.М. проти скарги заперечив. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 1046 ЦК україни за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 зазначено, що за змістом ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610 та ч. 1 ст. 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) . Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Судом встановлено, 03.05.2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_3 укладено договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №846944 на суму 7000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, з иетою покриття побутових витрат клієнта, а клієнт зобов`язувався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою, у розмірі визначеному п. 1.3 цього договору. Згідно п. 1.2. договору про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №846944 від 03.05.2019 року позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором. Пуктом 1.5. зазначеного договору передбачено, що позика надається шляхом перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, наданий клієнтом. Згідно графіку платежів до договору про надання коштів у позику, який є невід`ємною частиною договору про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №846944 від 03.05.2019, загальна вартість позики становить 8890,00 грн, з яких 7000 грн - сума позики та 1890,00 грн - проценти за користування позикою. Встановлено, що 06 вересня 2019 року між ТзОВ «Авентус Україна» та ТзОВ «УМ Факторинг» укладеного догвір факторингу №

1. Пунктом 2.1. договору факторингу № 1 від 06 вересня 2019 року передбачено, що згідно умов цього Договору клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Відповідно до п. 4.1. цього ж Договору, право вимоги переходить до клієнта до Фактора на в день підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному Додатку. На підтвердження переходу права вимоги за договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №846944 від 03.05.2019 року до ТОВ «УМ Факторинг» на підставі Договору факторингу № 1 від 06 вересня 2019 року позивач долучив до позовної заяви Форму Реєстру прав вимог (а.с.9, зворот) та витяг з реєстру прав вимог № 1 від 06 вересня 2016 року (а.с.11) Однак, як вбачається з долученої позивачем Форми Реєстру прав вимог №___(а.с.9, зворот), по яким здійснюється уступка прав вимоги, відсутні будь які дані щодо боржника (відповідача), щодо договору кредиту, суми коштів згідно пункту 3.1 Договору факторингу № 1 від 06 вересня 2019 року, в тому числі у ньому відсутня дата укладення та порядковий номер у такому Реєстрі. Відповідно до п. 12 Наказу Міністерства юстиції від 18 червня 2015 № 1000/5 Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях витяг зі службового документа виготовляється, якщо немає необхідності виготовляти копію. Витяг оформлюється на загальному бланку установи із дотриманням таких вимог: у назві виду документа зазначається: «витяг з наказу», «витяг з протоколу»; відтворюється повністю вступна частина (якщо вона є) службового документа; з основної частини тексту документа виписується той пункт, інформація якого необхідна; відтворюється реквізит «Підпис» (без особистого підпису); проставляються відмітка про засвідчення копії та відбиток печатки служби діловодства. Судом встановлено, що наданий позивачем витяг з реєстру прав вимог № 1 від 06 вересня 2019 року не містить вказівки на те, що оригінал вказаного витягу було підписано представниками ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «УМ Факторинг» . Крім того, вказаний витяг не містить вказівки на те, що він є додатком саме до Договору факторингу № 1 від 06 вересня 2019 року. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за відсутності у матеріалах справи підписаного Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку, витяг з реєстру прав вимог № 1 від 06 вересня 2019 року є неналежним доказом. Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази та платіжні документи, що підтверджують факт здійснення ТОВ «УМ Факторинг» оплати на користь ТОВ «Авентус Україна» на виконання пункту 3.1 Договору факторингу № 1 від 06 вересня 2019 року. При цьому долучений акт повернення прав вимоги (а.с.10) може свідчити про відсутність уступки права вимоги до позивача за Договором факторингу № 1 від 06 вересня 2019 року. Разом з тим, позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості по процентах, яка утворилася в період з 07.09.2019 року по 05.12.2019 року в розмірі 11 340 гривень у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №846944 від 03.05.2019 року. Відповідно до п. 3.6.2 Договору про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №846944 від 03.05.2019 року, з 4 (четвертого) дня прострочення заборгованості Товариство визнає заборгованість за Позикою проблемною, розпочинає роботу про стягнення заборгованості та відновлює щоденне нарахування процентів за користування позикою за стандартною процентною ставкою, яке здійснюється не більше ніж до 90 (дев`яностого) дня прострочення. Таким чином, з урахуванням п. 1.2 договору, яким встановлено строк дії такого тривалістю 30 днів, та п. 3.6.2 договору, з 03.09.2019 року у кредитора відсутнє право нараховувати проценти за користування позикою. Відмовляючи у задволенні позову ТзОВ «УМ Факторинг» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №846944 від 03.05.2019 року в розмірі 11 340 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_1 заборгованості за цим договором, правомірності нарахування процентів за користування позикою, а також достатніх доказів на пітвердження переходу до позивача прав вимоги за зазначеним кредитним договором. З таким висновком суду першої існтанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає зібраним матеріалам та встановленим обставинам справи. Крім того, 30.10.2019 року за заявою «УМ Факторинг» приватним нотаріусом Є.В. Незнайко вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 6418, яким стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором від 03.05.2019 року, укладеним з ТОВ «Авентус Україна», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є ТОВ «УМ Факторинг», у розмірі 25102,00 грн. за період з 03.05.2019 року по 06.09.2019 року, з яких 7000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, 3780,00 грн. заборгованості за відсотками, 14322,00 грн. заборгованості за пенею та іншими штрафними санкціями та 1000,00 грн. плати за вчинення виконавчого напису. 11 листопада 2019 року приватним виконавцем Меленчук В.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за № 600557104 з виконання виконавчого напису № 6418 від 30.10.2019 року. Оскільки виконавчий напис вчинено 30.10.2019 року, отже станом на цю дату нотаріусом зафіксовано суму заборгованості до стягнення з ОСОБА_1 . Як вбачається з позовної заяви, ТзОВ «УМ Факторинг» просило стягнути з відповідача нараховані відсотки за період з 07.09.2019 р. по 05.12.2019 р., тобто за той же період, що і сума заборгованості (нараховані відсотки, які позивач просив стягнути за даним позовом), яка включена до суми стягнення за виконавчим написом нотаріуса. Встановлено, що ОСОБА_1 подала до суду позов про визнання даного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню (справа №462/1328/20). Як вбачається з матеріалів справи, у такій на час ухвлення оскаржуваного рішення відсутнє таке, що набрало законної сили, рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. За таких обставин, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, вірно встановив обставини справи та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення суду не вбачає. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» залишити без задоволення. Рішення Франківського районного суду міста Львова від 16 березня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 12 жовтня 2021 року. Головуючий: Крайник Н. П. Судді: Ванівський О. М. Мельничук О. Я.