Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/988/21

Дата документу 13.10.2021 Справа № 336/988/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2021 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний № 336/988/21 Провадження № 22-ц/807/3277/21 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач), суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2021 року, в складі судді Савеленко О.А., в справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за комунальні послуги, В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 Концерн «МТМ» звернувся до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за комунальні послуги. В позові зазначає, що відповідачі проживають за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.10.2017 по 01.01.2021 позивач надав відповідачам послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води на загальну суму 39067,33 грн. Відповідачі свій обов`язок щодо сплати коштів за надані послуги у повному обсязі не виконують. Сума заборгованості станом на день звернення до суду складає 39067,33 грн. Пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ № 630 від 21.07.2005 р. передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Посилаючись на те, що відповідачі є споживачами послуг за адресою: АДРЕСА_1 , позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку заборгованість за надані послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у сумі 39067,33 грн. та понесені судові витрати у сумі 2270 гр. 00 коп. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2021 року позов задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення у розмірі 39067,33 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Концерну «МТМ» рахунок витрати по сплаті судового збору по 1135 грн. з кожного. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду в частині стягнення з нього заборгованості скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , він не проживає з 2003 року, проте, через похилий вік та карантинні обмеження позбавлений можливості знятись з реєстрації, на даний час орендує кімнату. Від Конценру «МТМ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а тому користується нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Доказів фактичного не проживання у квартирі ОСОБА_1 не надано. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових правовідносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ураховуючи зазначене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз`яснено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Оскільки рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2021 рокуне оскаржується сторонами в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь Концерну «МТМ» заборгованості за надані послуги з централізованого опалення у розмірі 39067,33 грн., апеляційним судом вказане рішення суду в цій частині не переглядається. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачі, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , як споживачі послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, належним чином не здійснювали оплату за житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 39 067, 33 грн., яка відповідачами не спростована. Колегія суддів погоджуються з висновком суду першої інстанції. Так, правовідносини щодо прав та обов`язків між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення і типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою КМУ від 21.07.2005 року №630та іншими нормативно-правовими актами України. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Споживач (індивідуальний) фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Відповідно ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», споживач теплової енергії фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Відповідно до частин 1,3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. З матеріалів справи вбачається, що згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані у квартирі за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 12, 32). Відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 позивач у період з 01.10.2017 р. по 01.01.2021 р. надав відповідачам послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у вище вказане приміщення, на суму 39067,33 грн. Відповідачі як споживачі цих послуг оплату не здійснювали, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 39067,33 грн. (а.с. 7-8). Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 Житлового кодексу Української РСР. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. У даному випадку між Концерном «МТМ» та ОСОБА_1 як споживачем склалися фактичні договірні відносини, за якими у житло за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстрований відповідач, надавалися житлово-комунальні послуги, нарахування плати за які здійснювалися Концерном «МТМ». Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, за ст. 612 ч. 1 ЦК України. Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Стаття 543 ЦК України передбачає. що в разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсягу як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів не проживання у квартирі за місцем реєстрації, а також доказів того, що з 01.10.2017 по 01.01.2021 послуги ним не споживались. Відповідно до ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. На підставі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, про те, що він не проживає з 2003 року за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного місця проживання ним суду не надано. Також колегія суддів не приймає до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що він був позбавлений можливості знятись з реєстрації через похилий вік та карантинні обмеження, оскільки з 2003 року пройшло вже 18 років. Крім того, карантинні обмеження на території України введені у березні 2020 року. Копія свідоцтва про розірвання ним шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 у 2003 році, яка надана відповідачем до суду апеляційної інстанції не є допустимим та достатнім доказом того, що він не проживає за спірною адресою. Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить. Крім того, обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки їм надана належна оцінка. Отже, належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Таким чином, ураховуючи, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів не проживання у квартирі за місцем реєстрації, не спростовано наданий позивачем розрахунок, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Концерну «МТМ» та задоволення позову. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується без змін. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2021 року в цій справі, в частині, що оскаржується, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 13 жовтня 2021 року. Головуючий О.М. Кримська Судді: А.В. Дашковська І.В. Кочеткова