Постанова Київський апеляційний суд № 758/2482/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/10599/2021 Справа 758/2482/19 П О С Т А Н О ВА Іменем України 12 жовтня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Верланова С.М., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Подільського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Захарчук С.С. в м. Київ 05 квітня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : У лютому 2019 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 25412,05 грн. та судові витрати. Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 16 квітня 2010 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач. Однак у порушення умов договору відповідач свої зобов`язання не виконав, внаслідок чого станом на 24 січня 2019 року має заборгованість в розмірі 25412,05 грн., з яких 7716,05 грн. тіло кредиту, 8707,74 грн. - нараховано відсотків за користування кредитом; 7301,97 грн. - нараховано пені, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 1186,29 грн. штраф (процентна складова). Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року позов частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 7716,05 грн. та судові витрати в розмірі 1921 грн. В решті позову відмовлено. Позивач АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позові, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року в частині відмови у задоволенні вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов, в іншій частині рішення залишити без змін. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на ст. 633, 634, 71, 1048, 1054 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», зазначав, що місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права, оскільки з моменту підписання фізичною особою заяви між банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання до запропонованого банком договору. Згідно виписки про рух коштів відповідач активно користувався кредитним лімітом, а главою 71 ЦК України не передбачено надання безоплатного кредиту фінансовою установою - банком, тому, перевіряючи законність та обґрунтованість позовних вимог, суд всупереч ст. 263 - 264 ЦПК України не навів мотивів, з яких не перевірив інформацію, що міститься у розрахунку про заборгованість. Зазначив, що банком надано до суду виписку з рахунку - первинні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за кредитним договором, яка є належним та допустимим доказом по справі, отже є доведеним факт укладання між сторонами договору, який складається не лише з заяви позичальника, а й також з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів. Відсутність підпису позичальника на цих Умовах та Правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості, відповідач поставив підпис саме в заяві позичальника, яким засвідчив те, що повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах. Із цієї заяви чітко вбачається інформація, необхідна для отримання кредитної картки, яка заповнена відповідачем про себе особисто і ним особисто засвідчено, що згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку та підтверджує факт отримання повної інформації про умови кредитування. Наголошував, що суд першої інстанції не звернув увагу на довідку про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», особисто підписана відповідачем, в якій сторонами при укладенні кредитного договору досягнуто усі істотні умови договору. Вважав, що в даному випадку не може бути взята до уваги позиція Верховного Суду, висловлена Великою Палатою в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17, оскільки у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення чи не укладення кредитного договору, що свідчить про його згоду з усіма умовами цього договору. Вказував, що у разі встановлення обставин, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Зазначив, що місцевий суд оскаржуваним рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а й наносить істотну шкоду всім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачає ст. 169 Кодексу європейського договірного права - акта міжнародної приватно-правової кодифікації, одного з основних європейських кодексів цивільного права. Вказував, що незважаючи на положення чинного законодавства, суд відмовив у стягненні процентів за користування кредитними коштами взагалі, чим порушив вимоги ст. 1046 та 1048 ЦК України. Звертав увагу, що встановлення неправильності розрахунку заборгованості, неточності нарахування заборгованості можливо за допомогою економічної експертизи, яка не проводилася і клопотання про її проведення відповідач не подавав. Вважав, що суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості за кредитним договором. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції задоволено позов в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7716,05 грн., виходячи з того, що 16 квітня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір; враховуючи, що факт отримання кредитних коштів ОСОБА_1 останнім не спростований, вказаний кредитний договір є чинним, в установленому законом порядку недійсним не визнавався, позов в частині стягнення заборгованості за кредитним договором по тілу кредиту підлягає задоволенню. Законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряється апеляційним судом в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідач рішення суду першої інстанції щодо обставин укладення договору також не оскаржував. Оскільки судове рішення оскаржується в апеляційному порядку лише в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами, пенею та штрафами, тому переглядається апеляційним судом тільки в цій частині. Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що на а. с. 11 міститься складена від імені ОСОБА_1 копія анкети-заяви від 16 квітня 2010 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Своїм підписом в заяві ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що він згоден з тим, що ця заява разом з Пам?яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним і банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанкуwww.privatbank.ua. Він зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанкуwww.privatbank.ua. Крім того, підписом від 16 квітня 2010 року ОСОБА_1 підтвердив отримання кредитної карти і ПІН-коду. В нижній частині заяви ОСОБА_1 обрано серед банківських послуг «Кредитка Універсальна», зазначено кредитний ліміт в сумі 2000 грн. На а. с. 12 знаходиться довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». На а. с. 28 - 29 знаходиться копія паспорту відповідача. На а. с. 13 - 27 знаходиться витяг з Умов та Правил надання банківських послуг. На а. с. 8 - 10 знаходиться розрахунок заборгованості за договором б/н від 16 квітня 2010 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 24 січня 2019 року. На а. с. 95 - 96 знаходяться довідки про видачу ОСОБА_1 кредитних карток, остання з яких видана 21 грудня 2017 року з терміном дії до кінця вересня 2021 року, а також довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , згідно якої кредитний ліміт, встановлений в розмірі 1000 грн., змінювався в подальшому. На а. с. 46 - 67 знаходиться копія виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 16 квітня 2010 року по 24 січня 2019 року. На а. с. 83 - 94 знаходиться копія виписки по рахунку ОСОБА_1 за договором б/н станом на 06 травня 2020 року. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «Приватбанк» вказувало на те, що позичальник не виконує свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Судом першої інстанції було встановлено, що 16 квітня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено кредитний договір б/н, згідно якого відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Наявність заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7716,05 грн. підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості, випискою з рахунку і відповідачем не спростована. Рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряється, оскільки законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряється апеляційним судом в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідач рішення суду першої інстанції щодо обставин укладення договору також не оскаржував. Відмовляючи в позові в частині стягнення заборгованості за відсотками, пенею і штрафами, з посиланням на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у заяві позичальника від 16 квітня 2010 року процентна ставка не зазначена, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки; матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки, саме у зазначеному в документах, доданих банком до позову, розмірах і порядку нарахування. Апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що своїм підписом в анкеті-заяві відповідач засвідчив свою згоду, що Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи є складовими частинами укладеного з ним кредитного договору. Зазначення в анкеті-заяві про ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зробила висновок, що у даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Разом з тим, посилаючись на наведену постанову Великої Палати Верховного Суду, судом першої інстанції не з`ясував, чи є обґрунтованою відмова в позові з урахуванням конкретних обставин справи і наявних в ній доказів. Так, відмовляючи в позові в частині стягнення заборгованості за відсотками і неустойкою з підстав недоведеності згоди сторін щодо умов договору в цій частині та зосередившись на дослідженні виключно заяви-анкети відповідача про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 16 квітня 2010 року, суд першої інстанції залишив поза увагою, що банком на підтвердження обставин, якими обґрунтовано його вимоги, надано копію довідки про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна 55 днів пільгового періоду», яка є іменною, оформленою на ім`я ОСОБА_1 за договором SAMDN50OTC003041900, та підписана 16 квітня 2010 року ОСОБА_1 , в якій сторони домовилися про розмір базової відсоткової ставки в місяць 2,5 %, які нараховуються на залишок заборгованості, а також обумовлено інші умови кредитного договору - тип картки, тип кредитної лінії, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним; порядок і розмір нарахування пені і штрафів за несвоєчасне погашення заборгованості (а. с. 12). Отже, умови кредитування щодо сплати процентів та неустойки передбачені безпосередньо в довідці про умови кредитування, особисто підписаній відповідачем, що судом першої інстанції залишено поза увагою і зроблено помилковий та передчасний висновок про недоведеність позову в частині стягнення інших складових заборгованості, а також про відсутність доказів, що банк виконав вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти, що підтверджується виписками з рахунку, яким суд першої інстанції належної оцінки не надав (а. с. 46 - 67, 83 - 94). Апеляційний суд також враховує доводи апеляційної скарги, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як не оспорювалося відповідачем укладення чи не укладення кредитного договору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Отже, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги, що при вирішенні спору судом першої інстанції було допущено неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановлено дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору. Разом із тим, не приймаються апеляційним судом доводи позивача в апеляційній скарзі, що суд оскаржуваним рішенням призводить до нехтування принципами платності кредитного договору та наносить істотну шкоду всім споживачам банківських послуг, банку та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, оскільки вони не підтверджені будь-якими доказами і є припущеннями позивача. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, рішення не може вважатись законним і обґрунтованим, не може залишатись в силі та підлягає скасуванню. Вирішуючи по суті позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд виходить з того, що 16 квітня 2010 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, погодивши його істотні умови в довідці про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до п. 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75 бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації. Банк самостійно визначає систему організації операційної діяльності залежно від його структури, обсягів та видів банківських операцій, кількості працюючих, розвитку інформаційних технологій. Банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій. Оброблення інформації про операції та її зберігання мають виконуватися на серверах та/або іншій комп`ютерній техніці, які/яка повинні/а фізично розташовуватися на території України, за винятком збереження резервних копій, захищених із використанням відповідних засобів технічного та/або криптографічного захисту, а виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. При цьому згідно пункту 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу). Таким чином, наявні в матеріалах справи письмові докази (розрахунки заборгованості, виконані в автоматизованому режимі, та виписки з особового рахунку клієнта) є належними та допустимими доказами у розумінні статей 76-78 ЦПК України. Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки по рахунку, відповідачу нараховано 8707,74 грн. відсотків за користування кредитом; 7301,97 грн. - нараховано пені, а також штрафи: 500 грн. штраф (фіксована частина), 1186,29 грн. штраф (процентна складова). Таким чином, позивач просить одночасно стягнути з відповідача штраф і пеню за порушення зобов`язань за кредитним договором. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості таких вимог, апеляційний суд виходить із наступного. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15 та підтримана в подальшому постановою Верховного Суду від 24 червня 2021 року в справі № 369/6441/20 (провадження № 61-2593св21). Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог про стягнення штрафів (фіксована та процента складові), одночасно із стягненням пені, а відтак вимоги про стягнення штрафів задоволенню не підлягають. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за відсотками в розмірі в розмірі 8707,74 грн., пені в розмірі 7301,97 грн., а всього 16009,71грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2881,50 грн. Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року скасувати в частині відмови в позові і прийняти в цій частині нову постанову, якою позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ вул. Грушевського 1-д код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість в розмірі в розмірі 16009,71грн. та судові витрати в розмірі 2881,50 грн. В іншій частині позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Верланов С.М.