Постанова 4854 № 540/230/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 жовтня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/230/20 Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідачаКравця О.О. судді Зуєвої Л.Є. судді за участю секретаря Коваля М.П. Юрчак М.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року по справі № 540/230/20, прийнятого у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження у складі судді Варняка С.О. за адміністративним позовом Фермерського господарства "Аліса" до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, ВСТАНОВИВ: І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ: 20.01.2020 року ФГ «Аліса» звернулось до суду з позовом до ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому просило визнати протиправними та скасувати: податкове повідомлення - рішення № 0005383306 від 16.10.2019 року, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку, інших, ніж заробітна плата" (код платежу 11010400) в сумі 62334,50 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0005373306 від 16.10.2019 року, яким визначено суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафи) у сумі 510,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0005393306 від 16.10.2019 року, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем "Військовий збір" (код платежу 11011000) в розмірі 5194,34 грн. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року позов був задоволений. II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Не погоджуючись з рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права та просив його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги апелянт, обґрунтовує тим, що особливості оподаткування доходів від надання нерухомості (у т.ч. земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв)) в оренду регламентується пунктом 170.1 статті 170 Податкового Кодексу України, та відповідно до пп. 170.1.1 якого податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю с орендар. При цьому, об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі. Апелянт вказує на те, що Закон «Про оренду землі» прийнятий 6 жовтня 1998 року, Указ Президента України №92/2002 - 02 лютого 2002 року, тобто після ухвалення Закону і відповідно до нього, а отже, повинен бути врахований всіма суб`єктами господарювання при визначенні розміру орендної плати. Також апелянт зазначив, що ним критично сприймається і твердження суду 1-ї інстанції про «рекомендаційний» характер Указу Президента України №92/2002. адже зазначений Указ містить чітко визначене правило поведінки та категоричні приписи. На думку апелянта, фізичні особи, уклавши договори оренди землі з Позивачем із вартістю оренди меншою ніж це передбачено Указом № 92 та ст. 170 ПК України відмовились від частини винагороди на свою користь, тим самим надавши Позивачеві пільгові умови оренди, що є їх правом. Але відмова фізичних осіб від частини винагороди за надані в оренду земельні ділянки не тягне за собою зменшення оподатковуваного доходу (бази оподаткування), визначеного виходячи з мінімальної вартості оренди, яка встановлена законодавством України. З цих причин, позивач будучи податковим агентом щодо виплат орендної плати фізичним особам, податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, мав обчислити виходячи з мінімального розміру орендної плати, визначеного Указом Президента України №92 як того вимагають приписи п. п. 170.1 ст. 170 ПКУ і здійснити відповідні утримання та перерахування податків на відповідні рахунки класифікації доходів державного та місцевих бюджетів України. III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року апеляційну скаргу було залишено без руху. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року відкрито апеляційне провадження. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 справу призначено до розгляду в режимі відеоконференції. Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України. Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав: IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Судом першої інстанції було встановлено, що на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ, підпункту 2 частини 1 ст. 13 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", наказів Головного Управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 24.07.2019 року № 969 (а/с 73), Головного Управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 02.09.2019 року № 32 (а/с 74) та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2019 рік старшим державним ревізором - інспектором відділу контрольно - перевірочної роботи самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі ОСОБА_1 проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності фермерського господарства "Аліса" (код ЄДРПОУ 22759441) з питань дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.07.2016 по 30.06.2019 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.06.2019 року відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки. За результатами перевірки складено акт від 16.09.2019 року № 3/21-22-33-06/22759441 (а/с 23-42). Перевіркою дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2019 року встановлено: - порушення пп. "а" п. 176.2 ст. 176, 16-1 п.1.6. розділу XX Податкового кодексу України щодо порядку заповнення Податкового розрахунку, достовірності, повноти відображення в ньому відповідних відомостей у розділі І, II Податкового розрахунку суми ДОХОД), нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку (збору) (форма 1ДФ) не повною мірою відображено сума нарахованого і виплаченого доходу та загальна сума нарахованого та перерахованого податку на доходи фізичних осіб та військового збору у 4 кварталі 2016 року за ознакою доходу "106". Згідно з п. 119.2 ст. 119 ПКУ неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень. - порушення пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України податковим агентом не повністю нараховано, не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходу фізичних осіб, що виплачується на користь платників податків із сум доходу за оренду земельних ділянок у сумі 14660,22 грн. (2016 рік 14660,22 грн.); - порушення пп. 168. 1.1 п.168.1 ст. 168 пп..168.1.2 п. 168.1 ст. 168 п. 176. 2 ст. 176., ст. 16-1 п. 1.4., ст. 16-1 п.1.6. розділу XX Податкового кодексу України у 2016 - 2019 році податковим агентом не повною мірою нараховано, не утримано та не сплачено до бюджету військовий збір, що виплачується на користь платників податків із сум доходу від оренди земельних ділянок у загальній сумі 1221,69 грн. (2016 рік 1221,69 грн.). На порушення пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168, пп. "а" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 176.2 ст. 176., п. 177.8 ст. 177 ст. 16-1 п. 1.4., ст. 16-1 п.1.6. розділу XX Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями, відповідно до п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Відповідно до пп.129.1.1 п. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755 за період перевірки нараховано пеню у сумі - 44099,22 грн. (податок на доходи фізичних осіб), пеню у сумі - 5294,34 грн., (військовий збір). Нарахування пені розпочинається (пп. 129.1.1. п. 129.1 ст.129 ПКУ): при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження). Нарахування пені закінчується: (пп.129.3.1. п.129.3 ст.129 ПКУ) у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов`язань. Згідно п.129.4.ст.123 ПКУ на суми грошового зобов`язання, визначеного підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 ст.129 (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), нараховується пеня за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день погашення, із розрахунку 120 % облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день. Відповідно до п. 129.5 ст.129 ПКУ зазначений розмір пені застосовується щодо всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов`язань, крім пені, яка нараховується за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється відповідним законодавством. На підставі акту перевірки від 16.09.2019 року № 3/21-22-33-06/22759441 Головним управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.10.2019 року № 0005373306, відповідно до якого до фермерського господарства "Аліса" застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 510,00 грн (а/с 16). На підставі акту перевірки від 16.09.2019 року № 3/21-22-33-06/22759441 Головним управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.10.2019 року № 0005383306, відповідно до якого сума грошового зобов`язання становить 62334,50 грн.: за податковим зобов`язанням - 14660,22 грн., за штрафними (фінансовими ) санкціями (штрафами) - 3665,06 грн., сума пені відповідно до підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України - 44009,22 грн (а/с 18). На підставі акту перевірки від 16.09.2019 року № 3/21-22-33-06/22759441 Головним управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.10.2019 року № 0005393306, відповідно до якого сума грошового зобов`язання становить 5194,34 грн.: за податковим зобов`язанням - 1221,69 грн., за штрафними (фінансовими ) санкціями (штрафами) - 305,42 грн., сума пені відповідно до підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України - 3667,23 грн (а/с 20). V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ТА ОЦІНКА СУДУ : Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Згідно вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно п.п.20.1.4 п.20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Відповідно до п.п.61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Також, підпунктом 62.1.3 п.62.1 статті 62 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. Відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу. Відповідно до п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати. Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов`язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом. Звітним періодом для платника податку на додану вартість є один календарний місяць, що встановлено пунктом 202.1 статті 202 ПК України. Підпунктом 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до підпункту 14.1.156. пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. За змістом підпункт 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 ПК України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Платник податків, згідно з пунктом 57.1 статті 57 ПК України, зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно п.57.3 ст.57 ПК України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження. Водночас, пунктом 114.1 статті 114 ПК України передбачено, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу. Так, згідно з пунктом 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку. Статтею 1 Податкового кодексу України врегульована сфера дії Податкового кодексу України. Пунктом 1.1 цієї статті Кодексу врегульовані відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. До переліку загальнодержавних податків в силу приписів підпункту 14.1.136, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України належить орендна плата за земельні ділянки лише державної за комунальної власності. Відповідно до пп. 164.2.5 п. 164.2 ст. 164 ПК України дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 цього Кодексу. Відповідно до пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК України, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 02.02.2002 № 92/2002 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)", постановлено, визнати одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря. Відповідно до п.288.5, п.288.5.1 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області; Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності ( див. п. 71 рішення ЄСПЛ у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява №3991/03). У разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Однак це не мало б прямого впливу на оподаткування організації-заявника ( див п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» (заява №6689/03). Адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління ( див п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (заява №36985/97). У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку ( див п. 38 рішення ЄСПЛ у справі «Інтерсплав проти України» (заява № 803/02). (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1-2 ст.308 КАС України, в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії). Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Апеляційний суд зазначає, що вищенаведені правові норми визначають обов`язок нарахувати та сплатити податковим агентом податок на доходи фізичних осіб у разі нарахування доходу або нарахування, але невиплату такого. Актом перевірки встановлено, що між ФГ "Аліса" та орендодавцями були укладені договори оренди земельних паїв, орендна плата за які складає не менше 1,5% (арк. 15-16 Акту перевірки). Нарахування та виплата орендної плати за 2016 рік за умовами договору підтверджується результатами перевірки. При цьому, акт перевірки не містить інформації та не містять відомостей виплати позивачем інших відповідних сум у якості доходу в розумінні підпункту 14.1.54 пункту 14.1 ст. 14 ПК України, що б давало підстави визначати порушення позивачем пп. 164.2.5 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст.168, пп. 170.1.1 п. 170,1 ст.170 ПК України. Аналіз змісту наведених норм свідчить про те, що для того, аби утримати з доходу (орендної плати) податок на доходи фізичних осіб та військовій збір обов`язковою умовою є нарахування (виплата, надання) такого доходу. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Верховним судом в постанові від 27.07.2018 року у справі № 821/1316/17, провадження №К/9901/45974/18. Апеляційний суд також вважає що системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) над нормами інших актів, зокрема й актів органів місцевого самоврядування, в разі їх суперечності, який закріплено в пункті 5.2 статті 5 цього Кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Враховуючи, що нарахування (донарахування) податку має здійснюватись на підставі законодавства, чинного в податкові періоди, за які провадиться нарахування, апеляційний суд доходить до висновку про наявність у позивача обов`язку зі сплати орендної плати у період з 01.07.2016 по 30.06.2019 року в розмірі, встановленому підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (з урахуванням внесених до нього змін Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII), положення якого є спеціальними і підлягають застосуванню для юридичної оцінки обставин у справі. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Верховним судом в постанові від 06 жовтня 2020 року у справі № 814/2366/15 Апеляційний суд доходить до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та вважає помилковим зворотній висновок суду 1-ої інстанції , так як правомірність нарахування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства була доведена податковим органом та не становила порушення вимог ст.19 Конституції України та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод , при прийнятті податкових повідомлень-рішень № 0005383306 від 16.10.2019 року, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку, інших, ніж заробітна плата" (код платежу 11010400) в сумі 62334,50 грн.; № 0005373306 від 16.10.2019 року, яким визначено суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафи) у сумі 510,00 грн.; № 0005393306 від 16.10.2019 року, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем "Військовий збір" (код платежу 11011000) в розмірі 5194,34 грн. Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі дотрималось власних процедур та діяло в порядку , у межах повноважень та у спосіб, встановлені ПК України та Конституції України. (2) Висновки апеляційного суду: Апеляційний суд, переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов висновку, що судом 1-ої інстанції вирішено справу із порушення норм процесуального та матеріального права, неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, та наявні підстави для скасування . Апеляційний суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та для скасування рішення суду 1-ої інстанції, ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову та також наявність підстав для зміни розподілу судових витрат. Керуючись ст.8,19,55,67 Конституції України, ст.6,ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст.3,6,7,139, 242, 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі задовольнити, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення : У задоволенні адміністративного позову Фермерського господарства "Аліса» -відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, встановлених ст.328 КАС України. Повне судове рішення складене та підписане 13 жовтня 2021 року. Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.