Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/16316/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/16316/20 пров. № А/857/8574/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Обрізка І.М., Хобор Б.Р., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі за його позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, суддя у І інстанції Димарчук Т.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складення повного тексту рішення 22 лютого 2021 року, ВСТАНОВИВ : У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі ППР): Ковельської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі ОДПІ) від 01 липня 2016 року №9036667-1301 про визначення суми податкового зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку у сумі 58733,45 грн; Головного управління ДФС у Волинській області (далі ГУ ДФС) від 27 серпня 2017 року №6539921-1302 про визначення суми податкового зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку у сумі 62257,46 грн, від 27 червня 2018 року №5157711-1302-0306 про визначення суми податкового зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку у сумі 62257,46 грн, від 22 серпня 2019 року №274520-5203-0306 про визначення суми податкового зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку у сумі 62257,46 грн, Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС) від 12 травня 2020 року №52600045-5233-0306 про визначення суми податкового зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку у сумі 62257,46 грн. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування ППР ОДПІ від 01 липня 2016 року №9036667-1301 та ППР ГУ ДФС від 27 серпня 2017 року №6539921-1302 залишено без розгляду. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 140/16316/20 у задоволенні вказаного позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що контролюючий орган правомірно виніс оспорювані ППР від 27 червня 2018 року №5157711-1302-0306, від 22 серпня 2019 року №274520-5203-0306 та від 12 травня 2020 року №52600045-5233-0306, якими визначив податкові зобов`язання з орендної плати позивачу за 2018-2020 роки на підставі нормативної грошової оцінки, затвердженої рішенням Ковельської районної ради Волинської області № 44/33 від 08 квітня 2015 року, що підлягає застосуванню з 01 січня 2016 року. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ОСОБА_1 , який у своїй скарзі просив таке скасувати та задовольнити його позовні вимоги. На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що 30 січня 1997 року уклав із Старокошарівською сільською радою Ковельського району Волинської області (далі Сільрада) договір на право тимчасового користування землею. Згідно із статтею 30 Закону України «Про оренди землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Сільрада не зверталась із пропозицією щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині приведення суми орендної плати у відповідність до вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (далі ПК) за згодою сторін або у судовому порядку. Окрім того, не погоджується із нормативною грошовою оцінкою орендованої земельної ділянки, затвердженої рішенням Ковельської районної ради Волинської області (далі Райрада) від 08 квітня 2015 року № 44/33, оскільки не був присутнім при проведенні оцінки земельної ділянки та був позбавлений можливості оскаржити її в судовому порядку. Додатково звертає увагу на те що 17 квітня 2016 року шляхом об`єднання Люблинецької селищної ради та Мощенської, Старокошарівської сільських рад Ковельського району утворена Люблинецька ОТГ, яка є правонаступником Сільради і мала регулювати всі земельно-правові питання, а орендну плату пропонують перерахувати на розрахунковий рахунок Люблінецької селищної ради, яка не є стороною в орендних відносинах. Поза тим, вважає незаконним ППР ГУ ДПС від 12 травня 2020 року з огляду на непроведення взаємозаліку сум по ППР ГУ ДФС від 07 липня 2015 року № 11936-17 та № 11937-17 на загальну суму 30381,10 грн, які скасовані у судовому порядку. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30 січня 1997 між Сільрадою та ОСОБА_1 було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), за умовами якого позивач прийняв у тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 1,0 га строком на 50 років для будівництва та обслуговування споруд автосервісу; плата за землю вноситься землекористувачем щорічно у вигляді орендної плати, яка складається із земельного податку та додаткової плати з врахуванням змін до закону про оподаткування у розмірі 270,00 грн на рік. Рішенням Райради від 08 квітня 2015 року №44/33 було затверджено технічні документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок згідно з додатком, відповідно до якого на підставі висновку державної експертизи землевпорядної документації від 25 грудня 2014 року №1005 нормативна грошова оцінка переданої позивачу земельної ділянки становить 1 093 825,92 грн. Контролюючим органом було визначено ОСОБА_1 податкові зобов`язання з орендної плати у оспорюваних ППР від 21 серпня 2018 року № 5157711-1302-0306 у сумі 62257,46 грн; від 23 вересня 2019 року № 274520-5213-0306 у сумі 62257,46 грн; від 12 травня 2020 року №5260045-5233-0306 у сумі 62257,46 грн. Позивач ППР від 12 травня 2020 року №5260045-5233-0306 оскаржував у адміністративному порядку, однак рішенням Державної податкової служби України від 09 вересня 2020 року його скарга залишена без задоволення. Позивач не погодився із наведеними рішеннями контролюючого органу і звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. За правилами статті 13 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон №161-XIV) договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Частиною 1 статті 6 Закону №161-XIV передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Відповідно до преамбули Закону України «Про плату за землю» (далі Закон №2535-XII), який був чинний на час укладення позивачем 30 січня 1997 із Сільрадою договору на право тимчасового користування землею та втратив чинність з 01 січня 2011 року, розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного визначаються цим Законом. Згідно із приписами статті 2 Закону №2535-XII використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. З 01 січня 2011 року набрав чинності ПК, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. За правилами підпунктів 14.1.136, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Приписами пункту 288.1 статті 288 ПК встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Пунктом 288.2 статті 288 ПК передбачено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Згідно із пунктом 288.3 статті 288 ПК об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (пункт 288.4 статті 288 ПК). Відповідно до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки. Згідно із пунктом 286.5 статті 288 ПК нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. З огляду на викладене апеляційний суд погоджується із думкою суду першої інстанції про встановлення на законодавчому рівні нижньої граничної межі річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки незалежно від того розміру, який визначено у договорі оренди. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, що підлягає перерахуванню до відповідного бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК і виходячи із принципу пріоритетності норм вказаного кодексу над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений у підпункті 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК. Відповідно до матеріалів справи технічна документація з нормативної грошової оцінки була затверджена рішенням Райради від 08 квітня 2015 року №44/33 на підставі висновку державної експертизи землевпорядної документації від 25 грудня 2014 року №1005. Доказів про скасування вказаного рішення Райради у судовому порядку матеріали справи не містять. Не оскаржується воно ОСОБА_1 і у межах цієї адміністративної справи. Тому доводи апелянта про незгоду з нормативною грошовою оцінкою орендованої земельної ділянки апеляційним судом до уваги не приймаються. Щодо доводів ОСОБА_1 про протиправність ППР ГУ ДПС від 12 травня 2020 року на суму 62257, 46 грн з огляду на непроведення взаємозаліку сум по ППР ГУ ДФС від 07 липня 2015 року № 11936-17 та № 11937-17 на загальну суму 30381,10 грн, скасованих у судовому порядку, апеляційний суд звертає увагу на те, що виходячи із приписів пункту 286.5 статті 288 ПК нарахування фізичним особам сум плати за землю та надсилання платнику податку відповідного податкового повідомлення-рішення є обов`язком контролюючого органу. Разом із тим, у випадку виявлення переплати сум податкового зобов`язання платником зарахування відповідних сум здійснюється на стадії сплати узгодженого податкового зобов`язання. Окрім того, такі обставини не були підставами позову ОСОБА_1 , що розглядається. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу ОСОБА_1 за лишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді І. М. Обрізко Р. Б. Хобор