Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/11229/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2021 року справа №200/11229/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Донецького апеляційного суду на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 р. (повний текст рішення складено та підписано 29 липня 2021 у м. Слов`янськ) у справі № 200/11229/20-а (головуючий І інстанції суддя Кониченко О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Донецького апеляційного суду, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди, ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 у грудні 2020 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області, третя особа 1: Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, третя особа 2: Державна судова адміністрація України, в якому просила суд: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати судді Донецького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 14 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47 320 грн.; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в сумі 349064, 44 грн. на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років 80% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 14 серпня 2020 року (а.с. 1-5). Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 залучено до участі у справі в якості другого відповідача Донецькій апеляційний суд (а.с. 53). Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 залучено у справі в якості третього відповідача Державну судову адміністрацію України (а.с. 106-107). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Донецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Донецького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 14 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47 320 грн. Стягнуто з Донецького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в сумі 349064 гривні 44 копійки на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років 80% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 14 серпня 2020 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с. 155-160). Не погодившись із судовим рішенням, відповідач 2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача недоотриману суддівську винагороду шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у відповідності до ч.ч. 1, 3 Закону України «Про державний бюджет України на 2020» від 14.11.2020 суддівська винагорода позивача з 18 квітня 2020 була обмежена максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. Наказом голови Донецького апеляційного суду «Про скасування обмежень нарахування заробітної плати суддям Донецького апеляційного суду» від 31 серпня 2020 скасовано з 28 серпня 2020 обмеження нарахування заробітної плати суддям Донецького апеляційного суду, що були встановлені наказом № 207/к від 27.04.2020 та зобов`язано здійснювати виплати у повному обсязі. Апелянт зазначає, що виконання рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості за чинним законодавством України органами Казначейства за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. Таким чином апелянт вважає, що необхідним є стягнення на користь позивача недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 по 18 серпня 2020 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання визначеної суми з коштів бюджетної програми 0501150 головним розпорядником якої є ДСА України в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №

845. Державною судовою адміністрацією України було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду не оскаржено. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. За унормуванням ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 . Указом Президента України від 15 листопада 1995 року № 1055/95 «Про призначення суддів» позивач призначена на посаду судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області. Постановою Верховної ради України «Про обрання суддів» від 17.04.2003 року № 731-IV ОСОБА_1 обрано на посаду судді Апеляційного суду Донецької області безстроково. Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» від 29 грудня 2017 року № 452/2017 ліквідовано Апеляційний суд Донецької області та створено Донецький апеляційний суд. Суддю Апеляційного суду Донецької області ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента № 297/2018 від 28 вересня 2018 року переведено на роботу на посаду судді Донецького апеляційного суду. 21 липня 2020 року рішенням Вищої Ради правосуддя позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку. Наказом Голови Донецького апеляційного суду № 510\к від 22 липня 2020 року позивача відраховано зі штату Донецького апеляційного суду у зв`язку з відставкою з 14 серпня 2020 року. Станом на 31 березня 2020 року їй нараховувалась суддівська винагорода з 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавка за вислугу років 80% від посадового окладу, а саме: посадовий оклад 115 610 грн., надбавка за вислугу років - 92 488 грн. а усього 208 098 грн. 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, і Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди. З 18 квітня 2020 року по 14 серпня 2020 року позивач отримала суддівську винагороду з урахуванням вказаних змін, тобто у меншому розмірі. Позивач вважав, що нараховуючи та виплачуючи суддівську винагороду із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» відповідач 1, як суб`єкт владних повноважень, діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді. З довідки Донецького апеляційного суду від 13.10.2020 року № 3.11-14/61/2020 вбачається, що різниця в нарахуванні суддівської винагороди позивача складає 349064,44 грн. При вирішенні справи суд виходить з наступного. Стаття 130 Конституції України визначає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч. 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Частина 4 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду. За приписами частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Частиною 9 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" занотовано, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Поряд з цим, 12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди, грошового забезпечення суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Аналізуючи вищевказані норми права, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на таке. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020). Конституційний Суд України вказав, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018). За змістом пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя. Гарантії незалежності суддів обумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України). Вищезазначені норми Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави дійти висновку, що законодавець не може на власний розсуд встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як важелі впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Однозначним є висновок про те, що законодавче регулювання питання розміру суддівської винагороди може здійснюватись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що кореспондує приписам частини другої статті 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів". З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач 2 як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який здійснював безпосереднє нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України. Положення Закону України № 553-ІХ від 13.04.2020 про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" неможливо розглядати як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача. Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. В цьому рішенні вказано, що при вирішенні питання щодо конституційності оскаржуваних положень Закону № 294-IX, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007). Виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. Таким чином положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Суд наголошує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони. Судом встановлено, що з 18.04.2020 по 14.08.2020 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а в обмеженому розмірі за статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. Відповідачами зазначений факт не спростовано. В постанові Верховного Суду від 03.03.2021 року у справі № 340/1916/20 з аналогічним предметом спору та складом відповідачів було досліджено питання визначення належного відповідача та обставини, які підлягають з`ясуванню судом першої інстанції під час вирішення спору, зокрема, чи було зменшено обсяг бюджетних асигнувань суду (відповідачу 2) після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ. Відповідачем 2 не надано суду доказів зменшення розмірів бюджетних асигнувань (чи бюджетних призначень) Донецькому апеляційному суду на виплату суддівської винагороди чи встановлення у кошторисі відповідача на 2020 рік обмежень, що не давали б відповідачу у спірний період у межах вказаних норм Бюджетного кодексу України брати відповідні зобов`язання з виплати суддям суддівської винагороди у встановленому Законом № 1402-VIII обсязі. З відзиву відповідача 3 встановлено, що кошторисні призначення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області для місцевих загальних судів за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 301 977,3 тис. грн. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Донецькій області за КПКВК 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя", за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у сумі 301 977,3 тис. грн., відкриті в повному обсязі. Суд вважає, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними на підставі Закону України № 553-ІХ, відповідач 2 як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувані дії відповідача 2 є протиправними, оскільки вони суперечать вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII та порушують охоронювані права та інтереси позивача внаслідок істотного зменшення суддівської винагороди, яку позивач отримував до 18.04.2020 року. Щодо позовних вимог відносно стягнення недотриманої частини суддівської винагороди та обраного позивачем способу захисту свого порушеного права, суд зазначає наступне. З довідок Донецького апеляційного суду від 10.13.2020 року № 3.11.14/61/20 та від 03.06.2021 року № 3.11.16/87/2021 вбачається, що недоотримана позивачем сума суддівської винагороди внаслідок застосування обмежень, встановлених Законом України № 553-ІХ, складає: в квітні 30 641,52 грн., в травні 101 600,84 грн., в червні 160 868,00 грн., в серпні 55 954,08 грн., в загальному розмірі 349 064,44 грн. Спір стосовну розміру нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди між сторонами відсутній. Враховуючи, що сума несплаченої суддівської винагороди є визначеною, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення на користь позивача вказаної суми. За унормуванням частини 1статті 145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Частиною 2 статті 145 Закону № 1402 передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України. Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. Правилами пункту 24 Порядку передбачено: стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку. Абзацом 2 пункту 25 Порядку визначено, що у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою. За статтею 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема: здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів. Положеннями статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом. З 2004 року запроваджена і діє бюджетна програма КПКВ 0501150, метою якої є погашення заборгованості за виконавчими провадженнями на користь суддів, її завданням є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", за бюджетною програмою КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" передбачено видатки у розмірі 3000,00 тис. грн. У зв`язку з цим суд зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України органами Казначейства за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів " у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. Вищенаведене, на переконання суду, свідчить про необхідність стягнення на користь позивача, яка є суддею у відставці, з Донецького апеляційного суду недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 14.08.2020 сумі 349064, 44 грн. шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є ДСА України, в порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників". Саме такий спосіб буде належним та ефективним заходом захисту порушених прав позивачів у спірних правовідносинах, позаяк забезпечить поновлення порушених прав та буде адекватним наявним обставинам. Аналогічні правові висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 822/743/16. Враховуючи викладене, суд вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції. В ч. 2 ст. 77 КАС України окреслено: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У відповідності до ч.ч. 1, 4 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст. ст. 311, 315, ч.ч. 3, 4 ст. 317, 321, 322, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Донецького апеляційного суду на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 р. - задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 р. у справі № 200/11229/20-а - змінити. Абзац третій резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2021 року у справі № 200/11229/20-а викласти в наступній редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_1 , яка є суддею у відставці, з Донецького апеляційного суду недоотриману суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 14.08.2020 в сумі 349064, 44 грн. (триста сорок дев`ять тисяч шістдесят чотири грн. 44 коп.) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є ДСА України, в порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників"». В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 13.10.2021 року. Колегія суддів Г.М. Міронова А.А. Блохін І.В. Геращенко