Постанова 4872 № 923/135/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2021 року м. ОдесаСправа № 923/135/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г. при секретарі Лук`ященко В.Ю. за участю представників: від позивача: Савенко Г.С. від відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЗООТЕХНОЛОГІЯ на рішення господарського суду Херсонської області від 03.06.2021, суддя в І інстанції Нікітенко С.В., повний текст якого складено 25.06.2021 в м. Херсоні по справі № 923/135/21 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю САНОЛТА до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ЗООТЕХНОЛОГІЯ про стягнення 4 114 031,02 грн. ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю САНОЛТА звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЗООТЕХНОЛОГІЯ про стягнення 3 819 054,52 грн. основного боргу, 146 493,70 грн. пені, 111 841,37 грн. втрат від інфляції та 36 641,43 грн. 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки №01/01/20 від 02.01.2020 року щодо оплати у повному обсязі поставленої у період з 02.01.2020 по 24.11.2020 продукції у встановлений строк. В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору поставки №01/01/20 від 02.01.2020 не оплатив у повному обсязі вартість продукції отриманої у період з 02.01.2020 по 24.11.2020 за відповідними видатковими накладними, заборгованість становить 3 819 054,52 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі п.п. 5.7 договору 146 493,70 грн. пені та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 111 841,37 грн. втрат від інфляції і 36 641,43 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. Рішенням господарського суду Херсонської області від 03.06.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ ЗООТЕХНОЛОГІЯ на користь ТОВ САНОЛТА суму основного боргу у розмірі 3 819 054,52 грн., суму пені у розмірі 141 050,96 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 111 841,37 грн., суму 3% річних у розмірі 35 280,75 грн. та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 61 608,41 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позов частково господарський суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що в порушення вимог чинного законодавства та умов спірного договору поставки відповідач не надав суду належних доказів виконання в повному обсязі своїх зобов`язань за укладеним договором щодо повної оплати отриманої продукції у встановлений строк, отже, наявний борг, а також пеня, втрати від інфляції та проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання підлягають стягненню на користь позивача. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ ЗООТЕХНОЛОГІЯ звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині стягнення пені у розмірі 141 050,96 грн., інфляційних втрат у розмірі 111 841,37 грн., 3% річних у розмірі 35 280,75 грн. та винести в цій частині нове рішення, яким зменшити суму штрафних санкцій до 20% від суми, заявленої позивачем. Приймаючи рішення по справі, розстрочити виконання рішення. Скаржник вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення господарського суду Херсонської області від 03.06.2021р. не відповідає вимогам ст.236 ГПК України. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказує те, що його заборгованість перед ТОВ САНОЛТА виникла з об`єктивних причин, оскільки запроваджені Кабінетом Міністрів України обмежувальні протиепідемічні заходи з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 мають негативний вплив на фінансово-господарську діяльність підприємства. Стягнення виниклої заборгованості однією сумою негативно відобразиться на спроможності ТОВ «ЗООТЕХНОЛОГІЯ» нести витрати на забезпечення роботи комплексів, а різке зменшення коштів на утримання виробничих комплексів потягне за собою падіж поголів`я свиней та понесення незапланованих коштів на їх утилізацію, що призведе до банкрутства підприємства, як наслідок, ускладнить виконання рішення господарського суду Херсонської області по даній справі. На підтвердження викладеного, відповідачем надавалися до суду письмові докази, однак суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність підстав для зменшення пені. Крім того, на цей час в провадженні господарського суду Херсонської області перебуває більше 25 справ про стягнення грошових коштів з ТОВ «ЗООТЕХНОЛОГІЯ» в загальній сумі більше 17 мільйонів гривень, що також слугує підтвердженням тяжкого фінансового стану відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Позивач, зокрема, вказує те, що у січні 2021 року був вимушений звернутись з даним позовом до господарського суду Херсонської області з вимогою про стягнення з ТОВ «ЗООТЕХНОЛОГІЯ» заборгованості, яка виникла у зв`язку з неправомірною поведінкою відповідача, яка полягала у невиконанні прийнятих на себе зобов`язань. ТОВ «САНОЛТА» не повинно та не може нести ризики підприємницької діяльності за іншого суб`єкта підприємницької діяльності - ТОВ «ЗООТЕХНОЛОГІЯ», адже укладаючи та підписуючи договір поставки № 01/01/20 від 02.01.2020 р. кожна зі сторін робила це за своїм вільним волевиявленням та при повному розумінні умов та подальшої відповідальності за невиконання визначених для сторін зобов`язань. Відповідач продовжував більше ніж півроку, а саме з липня 2020 року по кінець листопада 2020 - робити заявки, підписувати специфікації (в яких був чітко визначений термін сплати) на поставку йому продукції ТОВ «САНОЛТА», фактично не маючи для цього грошей, що, як вважає позивач, є чистою водою шахрайством зі сторони відповідача у розумінні ст. 190 Кримінального кодексу України. ТОВ «ЗООТЕХНОЛОГІЯ» протягом майже року не сплачує заборгованість за фактично поставлений та використаний у власних цілях товар за договором поставки у розмірі - 3 819 054, 52 грн. За час розгляду судової справи у господарському суді ТОВ «ЗООТЕХНОЛОГІЯ» не зробило жодної спроби та жодного перерахунку грошових коштів на розрахункові рахунки ТОВ «САНОЛТА» щодо хоча б часткового погашення суми заборгованості за поставлений товар. На сьогоднішній день по всьому світі у зв`язку з пандемією COVID-19 склалась дуже негативна та складна ситуація як для фізичних осіб так і для суб`єктів підприємницької діяльності, однак це не змінює той факт, що існують норми та закони, насамперед законодавство України, яке регулює підприємницьку та господарську діяльність, виконання зобов`язань за договорами та настання відповідальності за невиконання таких зобов`язань. ТОВ «САНОЛТА» вважає, що подані відповідачем копії документів, а саме звіти, розрахунки потребу у кормі взагалі не несуть жодної інформації щодо фінансового стану підприємства. Відповідач взагалі не надав жодного підтверджуючого документу щодо свого скрутного фінансового становища, таких як звіт про збитковий фінансовий результат або наявність заборгованості з виплати заробітної плати, довідки про пусті банківські рахунки тощо. З огляду на наведене, вказує позивач, відповідач подаючи до суду апеляційну скаргу не підкріплену жодними доводами та доказами, окрім голослівних слів, оскаржуючи законне рішення господарського суду Херсонської області від 03.06.2021р., просто зловживає своїм правом на апеляційне оскарження та використовує своє право на апеляційне оскарження на зло, чим завдає шкоду позивачу та унеможливлює реалізацію його права на захист та поновлення порушених прав. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 02.01.2020 року між ТОВ "САНОЛТА" (постачальник) та ТОВ «ЗООТЕХНОЛОГІЯ» (покупець) було укладено договір поставки № 01/01/20, згідно з п. 1.1. якого в порядку та на умовах визначених цим договором постачальник зобов`язався передати у власність покупця визначену цим договором продукцію сільськогосподарського виробництва - шрот соняшника, макуху соєву (згідно із сертифікатом якості та відповідно до ДСТУ) (далі - продукція), а покупець зобов`язався прийняти й оплатити продукцію. Умовами п. 1.2. договору визначено, що кількість продукції, вартість та виняткові умови поставки викладаються в специфікації до кожної окремої поставки, яка є невід`ємною складовою цього договору. Оплата за продукцію здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів за вказаними в цьому договорі банківськими реквізитами постачальнику на підставі виписаного рахунку (п. 2.1. договору). Відповідно до п. 2.2. договору покупець здійснює оплату за продукцію відповідно до умов, передбачених сторонами у специфікації при отриманні від постачальника оформленої належним чином всієї необхідної документації, що підтверджує передачу продукції: - видаткові накладні (із зазначенням асортиментного переліку, кількості, ціни та загальної вартості продукції, іншої необхідної інформації, передбаченої чинним законодавством України); - податкові накладні, оформлені та зареєстровані згідно чинного законодавства України; - документи, які підтверджують відповідно до вимог законодавства якість Продукції (сертифікат якості); - товарно-транспортні накладні (заповнені відповідно до вимог заповнення товарно- транспортних накладних, з підписами і печатками), однак не пізніше 10 банківських днів з дати її поставки. Згідно з п. 5.7 договору, у випадку порушення строку оплати продукції, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення платежу за кожен день прострочення. За умовами п. 8.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2020 року. У наступному, на підставі та на виконання умов даного договору у період з 02.01.2020 року по 24.11.2020 року сторонами було підписано та скріплено печатками 35 специфікацій на поставки шроту соняшникового та макухи соняшника на загальну суму 19 883 817 грн. На виконання своїх зобов`язань за укладеним договором, позивач у період з 02.01.2020 року по 24.11.2020 року поставив, а відповідач прийняв продукції на загальну суму 19 883 817 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, специфікаціями, товарно-транспортними накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін та посвідченими їх печатками, та не заперечується відповідачем. Отже, за встановленими судом на підставі вищезгаданих документів обставинами справи загальна вартість поставленої позивачем відповідачу продукції за видатковими накладними згідно з договором поставки складає 19 883 817 грн. Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату продукції поставленої згідно з договором № 01/01/20 від 02.01.2020 у розмірі 16 064 762,48 грн., що не заперечується сторонами, а вся інша отримана продукція залишилася неоплаченою, у зв`язку з чим в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 3 819 054,52 грн., що підтверджується обґрунтованим розрахунком обчисленим позивачем та не заперечується відповідачем. Отже, заборгованість відповідача за поставлену продукцію з урахуванням її часткової оплати на суму 16 064 762,48 грн. становить 3 819 054,52 грн. Претензією від 02.12.2020 позивач повідомив відповідача про наявність простроченої заборгованості за поставлену згідно договором поставки № 01/01/20 від 02.01.2020 за видатковими накладними продукцію та виклав вимогу протягом 10-ти днів з дати отримання даної претензії сплатити існуючу заборгованість. Проте, відповідач залишив вказану претензію без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом. Предметом даного позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 819 054,52 грн. основного боргу, 146 493,70 грн. пені, 111 841,37 грн. втрат від інфляції та 36 641,43 грн. 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки №01/01/20 від 02.01.2020 року щодо оплати у повному обсязі поставленої у період з 02.01.2020 по 24.11.2020 продукції у встановлений строк. Разом з тим, предметом апеляційного оскарження є висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для стягнення з вдповідача 141 050,96 грн. пені, 111 841,37 грн. інфляційних втрат та 35 280,75 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, а також щодо відсутності підстав для зменшення вказаних сум до 20% та розстрочки виконання рішення в частині основного боргу. Враховуючи встановлені приписами ст. 269 ГПК України межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів переглядає судове рішення в межах вимог апеляційної скарги. Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком господарського суду першої інстанції про часткове задоволення заявлених ТОВ «САНОЛТА» позовних вимог, з огляду на таке. Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань). Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку. Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором. Дії сторін (передача продавцем продукції покупцю за видатковими накладними, прийняття продукції покупцем) відповідають змісту правовідносин за договором поставки. Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Судом установлено, і це підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, що на виконання укладеного між сторонами договору поставки позивач у період з 02.01.2020 року по 24.11.2020 року поставив, а відповідач прийняв продукції на загальну суму 19 883 817 грн. Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату продукції поставленої згідно з договором поставки у розмірі 16 064 762,48 грн., а вся інша отримана продукція залишилася неоплаченою, у зв`язку з чим в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 3 819 054,52 грн. Отже, заборгованість відповідача за поставлену продукцію з урахуванням її часткової оплати на суму 16 064 762,48 грн. становить 3 819 054,52 грн. Таким чином, судом апеляційної інстанції установлено, що відповідач не заперечуючи факту невиконання свого договірного обов`язку щодо своєчасної оплати вартості отриманої продукції, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв`язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 3 819 054,52 грн. обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що підлягає стягненню. За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач на підставі пункту 5.7 договору поставки нарахував відповідачеві 146 493,70 грн. пені та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 111 841,37 грн. втрат від інфляції і 36 641,43 грн. 3% річних. Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу. Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Пунктом 3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і договір є обов`язковим до виконання. Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору поставки строку виконання грошового зобов`язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не заперечується, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача пені, втрат від інфляції та відсотків річних є обґрунтованою. За результатами перевірки обчислених позивачем уточнених розрахунків пені в сумі 141 050,96 грн., втрат від інфляції у розмірі 111 841,37 грн. та відсотків річних у розмірі 35 280,75 грн. судом першої інстанції встановлено, що саме вони відповідають умовам укладеного сторонами договору поставки та чинному законодавству і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, доводи відповідача не містять власного контррозрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правильно були задоволені місцевим судом. З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову. Викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача колегія суддів не бере до уваги, з огляду на таке. Приписами частини третьої статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Саме таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника. Згідно з положеннями частини першої статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Зі змісту зазначеної норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19. Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. В даній нормі під «іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. При цьому скаржник помилково ототожнює зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості. Таким чином, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, а також зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні відповідного клопотання відповідача. Стосовно доводів скаржника про необхідність часткового звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань, прийнятих ним на підставі укладеного між сторонами договору поставки, апеляційний господарський суд зазначає наступне. Частиною першою статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В силу частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного належного у розумінні статті 76 ГПК України доказу на підтвердження відсутності вини останнього у простроченні виконання зобов`язань за договором поставки № 01/01/20 від 02.01.2020, зокрема, доказів істотного зменшення обсягу продажів скаржником своєї продукції, зростання простроченої заборгованості перед ним з боку контрагентів - покупців продукції, збільшення витрат на підтримання виробничого процесу та вжиття скаржником заходів для стягнення відповідної заборгованості у разі її наявності. Колегія суддів зауважує, що наявні в матеріалах справи звіт про виробництво продукції тваринництва, кількість сільськогосподарських тварин і забезпечення їх кормами за 2020рік, розрахунок потреб не можуть вважатися належними доказами на підтвердження скрутного фінансового стану підприємства відповідача, оскільки вказані документи створені безпосередньо самим відповідачем, який є заінтересованою особою, а відображені у вказаних документах відомості не підтверджуються жодними іншими доказами, зокрема, первинною бухгалтерською документацією або податковою звітністю тощо, та, крім того, взагалі не несуть жодної інформації щодо фінансового стану підприємства. Щодо доводів скаржника про те, що його заборгованість перед ТОВ САНОЛТА виникла з об`єктивних причин, оскільки запроваджені Кабінетом Міністрів України обмежувальні протиепідемічні заходи з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 мають негативний вплив на фінансово-господарську діяльність підприємства, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Згідно зі статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Зміст наведеної норми свідчить про те, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того факту, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань). За умовами пунктів 6.1, 6.2, 6.3 договору поставки жодна зі сторін не буде нести відповідальність за повне або часткове невиконання своїх зобов`язань по цьому договору, якщо невиконання викликано обставинами непереборної сили, а саме: посуха, повінь, землетрус, військові дії, блокада, терористичний акт, втручання органів влади або правоохоронних органів, громадянські заворушення, внесення змін до діючого законодавства України. Якщо будь-яка з обставин непереборної сили безпосередньо спричинила невиконання зобов`язань у термін, передбачений цим договором, то цей термін пропорційно відсувається на час відповідного зобов`язання. Сторона, для якої створилась неможливість виконання своїх зобов`язань за цим договором, повинна негайно повідомити іншу сторону про початок або припинення вищевказаних обставин. Але не пізніше, ніж протягом 3-х діб з моменту їх настання, ці обставини повинні бути письмово підтвердженні ТПП України. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону, для якої створилась неможливість виконання зобов`язань за цим договором, права посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором. Частиною другою статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Відповідно до частини першої статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. При цьому Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнено частину другу статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» положенням про віднесення до форс-мажорних обставин карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, не передбачає будь-яких законодавчих змін (виключень/особливостей) щодо підтвердження існування такої обставини. Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20. Таким чином, виходячи з наведених норм законодавства та умов договору поставки, колегія суддів наголошує на тому, що єдиним достатнім підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат. Між тим, в матеріалах справи відсутній та відповідачем до суду не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження визнання загальнодержавного карантину, встановленого з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, форс-мажорною обставиною, яка б зумовила неможливість виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки № 01/01/20 від 02.01.2020. Причиною подання апеляційної скарги також стало питання про наявність або відсутність підстав для розстрочки виконання рішення суду у цій справі в частині основного боргу згідно з поданим відповідачем графіком, починаючи з травня 2021 року до 31 грудня 2021 року, рівними частинами 477 381,81 грн. щомісяця. Згідно з ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю. Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим. Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо). Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки чи розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо. Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V). Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Таким чином, на державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00). Отже, питання про розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення. Суд попередньої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення, ураховуючи фактичні обставини справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цього клопотання з огляду на те, що клопотання відповідача не обґрунтоване належними документальними доказами в розумінні ст. 76 ГПК України щодо підтвердження тяжкого фінансового стану відповідача та дотримання встановленого відповідачем графіку розстрочення. Суд також врахував ту обставину, що відповідачем до 01.06.2021 не перераховано позивачу 477381,81 грн. заборгованості, яку він сам зобов`язався сплатити відповідно до зазначеного у клопотанні графіку. З урахуванням обставин даної справи, з огляду на матеріальні інтереси як позивача, так і відповідача та їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, та інші обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність у спірних правовідносинах виняткових обставин, які можуть бути підставою для розстрочки виконання судового рішення. З матеріалів справи не вбачається того, що відсутність розстрочки виконання судового рішення унеможливить виконання такого рішення або ускладнить його виконання, в зв`язку з чим суд відмовив відповідачу у наданні розстрочки виконання рішення. Доводи апеляційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення в цій частині, оскільки надання розстрочки виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. У даному випадку судом попередньої інстанції в оскаржуваному рішенні наведено відповідні підстави в обґрунтування свого висновку про відмову у розстроченні виконання рішення у цій справі, і в даному випадку не вбачається, що суд використав свої повноваження з порушенням вимог чинного законодавства або з недотриманням балансу інтересів сторін. Ураховуючи, що вирішення питання про розстрочення виконання рішення перебуває в межах дискреційних повноважень господарського суду першої інстанції, який навів відповідні та достатні підстави в обґрунтування свого висновку про відмову у розстроченні виконання рішення у цій справі, і в цьому випадку не вбачається, що суд здійснив свої дискреційні повноваження з порушенням вимог чинного законодавства або із недотриманням "справедливого балансу" між сторонами, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни прийнятого рішення місцевого суду в частині вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду немає. З цих же підстав колегія суддів не вбачає підстав для розстрочення виконання рішення суду у справі при ухваленні даної постанови. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому доводи скаржника в цій частині не приймаються до уваги. Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції. Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58). Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги. Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін. З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 6483 грн. покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Рішення господарського суду Херсонської області від 03 червня 2021 у справі № 923/135/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЗООТЕХНОЛОГІЯ - без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 13.10.2021. Головуючий суддя: Бєляновський В.В. Судді: Богатир К.В. Філінюк І.Г.