Постанова 4873 № 911/716/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" січня 2021 р. Справа№ 911/716/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Майданевича А.Г. Коротун О.М. при секретарі судового засідання : Кубей В.І. за участю представників сторін: від позивача: Поліщук П.Я.; від відповідача: Пилипенко О.І., розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" на рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2020 року (повний текст складено 07.08.2020 року) у справі №911/716/20 (суддя Рябцева О.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" про стягнення 281387,23 грн, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" (далі - відповідач ) про стягнення з відповідача на користь позивача 281387,23 грн, а саме: 182459,75 грн заборгованості, 32482,83 грн пені, 59239,23 грн процентів, 7205,42 грн інфляційного збільшення суми боргу. Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем грошового зобов`язання за договором № SO-1/26-11-18 від 26.11.2018 року поставки нафтопродуктів, укладеним між позивачем та відповідачем. Рішенням Господарського суду Київської області від 19.08.2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" 182459,75 грн боргу, 32482,83 грн пені, 7205,42 грн інфляційних втрат, 3332,22 грн судового збору та 6631,58 грн витрат на правову допомогу. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" звернулося з апеляційною скаргою, у якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказав, що дійсно, між сторонами був укладений договір поставки нафтопродуктів № SO-/26-11-18 від 26.11.2018 року. Однак, на виконання його умов, між сторонами, хоч і укладались додаткові угоди, які були виконані в повному обсязі, але додаткова угода №5 від 18.12.2018 року укладена не була та будь-якої поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл» дизельного палива Товариству з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" не було. При цьому, скаржник наголосив, що матеріали справи не містять будь-яких даних, щодо волевиявлення директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" на укладення додатку №5 до договору поставки нафтопродуктів № SO-/26-11-18 від 26.11.2018 року. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2020 року справу № 911/716/20 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Козир Т.П., суддів Коробенка Г.П., Кравчука Г.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 року відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 17.11.2020 року, задоволено клопотання відповідача про витребування доказів. Зобов`язано позивача надати суду у п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали оригінали наступних документів: додаток №5 від 18.12.2018 року до договору поставки нафтопродуктів №SO-/26-11-18 від 26.11.2018 року, видаткову накладну №1965 від 18.12.2018 року та гарантійний лист, який вказаний у позовній заяві в додатку під номером 10. 17.11.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду першої інстанції змінити в частині стягнення процентів та витрат на правову допомогу, а саме стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" 59239,23 грн процентів та 12000,00 грн витрат на правову допомогу в суді першої інстанції. Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що суд першої інстанції безпідставно застосував до відповідних правовідносин норми ст. 549 Цивільного кодексу України, що регулюють порядок нарахування неустойки та зробив висновок, про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення процентів. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2020 року, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Козир Т.П., на лікарняному більш ніж 2 тижні, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/716/20 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Коротун О.М., Майданевич А.Г. Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" на рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2020 року у справі №911/716/20 до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М. Призначив розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" на рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2020 року у справі №911/716/20 на 26.01.2021 року своєю ухвалою від 10.12.2020 року. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 року в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" про призначення у справі №911/716/20 судової почеркознавчої експертизи відмовлено. Представник відповідача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 26.01.2021 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду скасувати. Представник позивача 26.01.2021 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області змінити. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2020 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" - без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 26.11.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" (покупець) було укладено договір поставки нафтопродукції № SO-1/26-11-18 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому - "Товар" у відповідності до умов договору та додаткових угод до нього. Відповідно до п. 2.1 договору відвантаження товару здійснюється на підставі заявки покупця та підписаної сторонами додаткової угоди. Згідно з п. 2.2 договору товар поставляється покупцю партіями, в кількості та по ціні, що визначаються додатковими угодами на умовах: FCA франко-перевізник на складі постачальника; СРТ-фракт/перевезення оплачені до місця названого покупцем; EXW-франко-завод на складі названому постачальником. Конкретна умова поставки визначається в додаткових угодах. Постачальник забезпечує відвантаження товару протягом 1 робочого дня після отримання попередньої оплати в робочий час складу, якщо інші строки вивантаження не погоджені сторонами в додаткових угодах (п. 2.7 договору). Відповідно до пп. 4.1.1 договору постачальник зобов`язується на підставі наданих покупцем заявок та додаткових угод до даного договору передати у власність покупця товар відповідно до умов цього договору з оформленням видаткових накладних та інших документів. Згідно з п. 5.1 договору покупець здійснює 100% попередню оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою. Відповідно до п. 5.2 договору покупець здійснює оплату товару на підставі виставленого постачальником рахунку протягом поточного банківського дня, тобто дня виставлення рахунку, що відповідає даті рахунку, або відповідно до умов, передбачених в додаткових угодах до договору. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 5.3 договору). Згідно п. 11.1 договору даний договір є чинним з моменту його укладення і діє до 31.12.2019 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх завершення. Закінчення строку дії даного договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання. Якщо жодна із сторін не заявить про свої наміри припинити дію цього договору за 30 днів до закінчення строку його дії, то строк дії цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік. При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що скаржник не заперечує укладання між сторонами договору поставки нафтопродуктів № SO-/26-11-18 від 26.11.2018 року та укладання на виконання його умов, між сторонами додаткових угод. Так, за твердження позивача, 18.12.2018 року між сторонами був підписано додаток № 5 до договору поставки нафтопродуктів № SO-1/26-11-18 від 26.11.2018 року, відповідно до п. 1 якого сторони погодили, що постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар по номенклатурі, якості, в кількості і за цінами, вказаними у таблиці, а саме: паливо дизельне, кількістю 7715 л., загальна вартість якого становить 182459,75 грн. Оплата за вказаний товар здійснюється до 18.12.2018 року включно на підставі рахунку-фактури. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника. Відповідно до п. 3 додатку № 5 від 18.12.2018 року у оплата здійснюється на підставі рахунку, виставленого постачальником. Рахунку на оплату поставленого позивачем товару матеріали справи не містять. На виконання додатку № 5 від 18.12.2018 року до договору поставки нафтопродуктів № SO-1/26-11-18 від 26.11.2018 року позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар - 7715 літрів палива дизельного на загальну суму 182459,75 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 1965 від 18.12.2018 року на суму 182459,75 грн та товарно-транспортною накладною № 1/18-12 на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 18.12.2018 року, податковою накладною №88 від 18.12.2018 року, акцизною накладною №1992 від 18.12.2018 року та власноручно внесеними відповідачем відомості до податкової декларації з податку на додану вартість безпосередньо після оформлення поставки від 18.12.2020 року. З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що будь-якої поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл» дизельного палива Товариству з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" не було. При цьому, колегія суддів відзначає, що матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції будь-яких належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 269 не укладення додатку №5 до договору поставки нафтопродуктів № SO-/26-11-18 від 26.11.2018 року (заперечення директора товариства, звернення до правоохоронних органів, тощо). Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач за отриманий товар на суму 182459,75 грн у встановлений п. 1 додатку № 5 від 18.12.2018 року до договору поставки строк не розрахувався. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 182459,75 грн за поставлений позивачем товар станом на час прийняття оскаржуваного рішення не погашена, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 182459,75 грн основної заборгованості. Щодо позовних вимог в частині стягнення 32482,83 грн пені, колегія суддів відзначає наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відповідно до п. 7.4 договору в разі несплати або несвоєчасної оплати вартості відвантаженого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення платежу від вартості несплаченого або несвоєчасно оплаченого товару за весь час прострочення до повного погашення заборгованості. До вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в три роки. Колегія суддів перевіривши розрахунок пені позивача вважає його арифметично вірним та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 32482,83 грн пені. Щодо стягнення з відповідача 7205,42 грн інфляційних втрат, колегія суддів відзначає наступне. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань позивача вважає його арифметично вірним та відповідно суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 7205,42 грн інфляційних втрат. Також, позивач просив стягнути з відповідача 26% за користування чужими грошовими коштами у сумі 59239,23 грн, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 182459,75 грн за період з 19.12.2018 року по 18.03.2020 року, посилаючись на п. 8.1 договору. Відповідно до п. 8.1 договору в разі прострочення оплати за поставлений товар постачальник може вимагати від покупця оплати процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 26 процентів річних від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості, а також оплати вартості неоплаченого товару з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Згідно ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, що застосовується до договорів поставки згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, за змістом цієї статті у договорі може бути передбачена умова для боржника у вигляді плати за користування чужими коштами, розмір якої у вигляді процентів може визначатися у договорі. Підставами для застосування до сторін правовідносин ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Водночас, ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України конкретизовано визначений ст. 536 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із ст.ст. 536, 625 Цивільного кодексу України. Разом з тим, згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачено ст. 549 Цивільного кодексу України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня. Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 8.1 укладеного між сторонами у справі договору поставки нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 року у справі 922/3578/18. Звертаючись з вимогою про стягнення 26% за користування чужими грошовими коштами у сумі 59239,23 грн, позивач посилається на п. 8.1 договору, яким, як правильно встановлено судом першої інстанції, передбачено нарахування "процентів", правова природа яких є пенею. Водночас, заявлена до стягнення сума - 59239,23 грн розрахована позивачем за методикою розрахунку процентів, у даному випадку -26% річних. Проте, у п. 8.1 договору, яким позивач обґрунтовує вказану вимогу, не встановлено інший розмір процентів в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, а встановлено, як вже зазначалось, нарахування пені. Тобто, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, іншого розміру процентів річних, ніж встановлено ст. 625 Цивільного кодексу України, сторонами в договорі не передбачено. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 26% за користування чужими грошовими коштами у сумі 59239,23 грн. Твердження позивача викладені у відзиві на апеляційну скаргу спростовуються вищевикладеними висновками суду. При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що він не зміг вчасно надати заперечення на позовну заяву та докази. Скаржник не посилається на якісь конкретні докази чи пояснення які мають суттєве значення для вирішення справи по суті. Також, скаржнику направлялась позовна заява та ухвала про відкриття провадження у даній справі, за адресою, яка була зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на час відкриття провадження у даній справі. Водночас, колегія суддів відзначає, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з позовом про стягнення 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахованих на вищезазначену заборгованість. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог. Щодо клопотання про покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу адвоката у сумі 12000,00 грн, колегія суддів відзначає наступне. Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Положеннями ст. 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.ч. 1-4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). На підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано копію договору № 107/20 про надання правової допомоги від 16.03.2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" (клієнт) та Поліщуком Павлом Ярославовичем (адвокат), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4704 від 25.10.2011 року, ордер серії АА № 1023603 від 20.03.2020 року, виданий на підставі договору про надання правової допомоги № 107/20 від 16.03.2020 року, платіжне доручення № 4477 від 19.03.2020 року на суму 12000,00 грн з призначенням платежу: "оплата правової допомоги за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" (код 41069184) згідно рахунка № 107/20 від 18.03.2020 року без ПДВ". Відповідно до п. 1.2 договору № 107/20 від 16.03.2020 року правова допомога полягає в наступному: зборі та правовому аналізі інформації, документів та матеріалів, що стосуються справи клієнта; проведенні розрахунків до позовної заяви по справі клієнта; складанні необхідних процесуальних документів, клопотань, скарг, претензій та позовних заяв тощо; виконанні окремих доручень клієнта, що стосуються справ; представництві клієнта в господарському суді Київської області з усіх питань, що стосуються ведення його справи. Згідно з п. 3.1 вказаного договору за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар (винагороду). Розмір гонорару (винагороди) встановлюється в розмірі 12000,00 грн. Пунктом 3.2 вказаного договору сторони погодили деталізований розрахунок гонорару (вид правової допомоги, кількість годин та загальну вартість), а саме: збір, перевірка, належне засвідчення копій письмових та електронних доказів по справі клієнта (2 год.) - 2400,00 грн; підготовка позовної заяви, направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, подача позовної заяви до господарського суду (5 год.) - 6000,00 грн; підготовка до підготовчого судового засідання, представництво інтересів клієнта в одному підготовчому засіданні суду (1 год.) - 1200,00 грн; підготовка до розгляду справи по суті, представництво інтересів клієнта в одному судовому засіданні з розгляду справи по суті (2 год.) - 2400,00 грн. Проте, оскільки, розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, підстави для покладення на відповідача витрат понесених позивачем на правову допомогу адвоката у сумі 3600,00 грн, а саме за підготовку до підготовчого судового засідання, представництво інтересів клієнта в одному підготовчому засіданні суду (1 год. - 1200,00 грн) та за підготовку до розгляду справи по суті, представництво інтересів клієнта в одному судовому засіданні з розгляду справи по суті (2 год. - 2400,00 грн), відсутні. Решта, витрат позивача на професійну правничу допомогу є обґрунтованою та доведеною у сумі 8400,00 грн. З огляду на викладене та враховуючи часткове задоволення позову, понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8400,00 грн на підставі п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції правомірно поклав на відповідача 6631,58 грн витрат на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог. Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні. Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року). Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" про стягнення витрат на правничу допомогу ухвалою Північного апеляційного господарського суду призначено на 09.02.2021 року. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" на рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2020 року у справі №911/716/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2020 року у справі №911/716/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №911/716/20 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді А.Г. Майданевич О.М. Коротун Дата складення повного тексту 02.02.2021 року.