Постанова 4813 № 522/14485/15-ц

Номер провадження: 22-ц/813/1674/21 Номер справи місцевого суду: 522/14485/15-ц Головуючий у першій інстанції Донцов Д.Ю. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.09.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І., при секретарі: Павлючук Ю.В., за участю: заступника начальника Другого Київського ВДВС м. Одеси Південного міжрегіонального управління МЮУ Фішер В.В., переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2020 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Головного державного виконавця Другого Київського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фішер Віти Валеріївни, стягувач ОСОБА_2 , - В С Т А Н О В И В: 24 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Другого Київського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фішер В.В., стягувач: ОСОБА_2 .. В обґрунтування скарги зазначено, що у Другому Київському відділі ДВС у м. Одесі перебувають на виконанні виконавчі листи №522/14485/15-ц, видані Приморським районним судом м. Одеси про стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дітей ОСОБА_3 (АСВП №53505151) та ОСОБА_4 (АСВП №53505083). Згідно виконавчого листа, виданого Приморським районним судом м. Одеси стягненню підлягає тверда грошова сума у розмірі 700 гривень щомісяця. Згідно розрахунку заборгованості, складеного головним державним виконавцем Кіпітковим І.О. станом на 01 лютого 2019 року заборгованість за аліментами складала 364,25 гривень на утримання ОСОБА_3 та 364,25 гривень на утримання ОСОБА_4 .. Також ОСОБА_1 зазначає, що протягом 2019 року щомісяця з`являвся на прийом до головного державного виконавця Кіптікова І.О., на виконанні у якого перебували виконавчі листи, надавав йому для огляду оригінали квитанцій про перерахування коштів про сплату аліментів на рахунок стягувача, копії вказаних квитанцій приєднувалися головним державним виконавцем до матеріалів виконавчих проваджень. Оскільки, головним державним виконавцем Кіптіковим І.О. не було встановлено заборгованості за час перебування виконавчого провадження на його виконанні, то і державний виконавець Фішер В.В. не може встановлювати таку заборгованість за минулий період тим більше за той, коли виконавче провадження перебувало на виконанні у іншого виконавця. З відповіді головного державного виконавця Фішер В.В. від 16.03.2020р., виконавчі провадження щодо стягнення аліментів їй були передані 11.11.2019р.. Таким чином, ОСОБА_5 не має права нараховувати заборгованість за період, коли виконавчі провадження перебували на виконанні у державного виконавця Кіптікова І.О.. Враховуючи вищевикладене скаржник просив скасувати розрахунки заборгованості зі сплати аліментів від 14.02.2020р. та від 12.03.2020р., складені головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фішер В.В. по виконавчим провадженням №53505151 та №53505083; зобов`язати головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фішер В.В. по виконавчим провадженням №53505151 та №53505083 провести перерахунок заборгованості по аліментам. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2020 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2020 року та задовольнити його скаргу на дії державного виконавця, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_1 судові повістки надсилались на усі відомі суду його адреси, однак судова кореспонденція поверталась до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Згідно із ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно зі ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. ОСОБА_1 також була направлена судова повістка SMS-повідомленням про виклик до суду на номер його телефону, який зазначений ним в апеляційній скарзі. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не надав відомостей про зміну свого місця проживання або місцезнаходження під час провадження справи, тому направлені судові повістки вважаються доставленими. У судове засідання до суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 не з`явилась, однак про розгляд справи сповіщалась належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані поштові повідомлення про отримання нею судових повісток. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належно сповіщених учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. ст. 2, 5 ЦПК України). Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України). Зазначені конституційні положення відображено також в статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов`язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №

1. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їх права та свободи. Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України «Про виконавче провадження». За статями 1-2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно із частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України (частина третя статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до частин першої та третьої статті 194 Сімейний кодекс України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частини перша, третя статті 195 СК України). Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі надходження виконавчого документа на виконання від стягувача. У пункті 4 Розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2832/5) зазначено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частина третя статті 195 СК України). Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»). Системний аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку про те, що законодавець визначив обов`язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Право та порядок на звернення до суду за захистом прав, свобод чи законних інтересів визначається процесуальним законом. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №201/10329/16-ц, провадження №14-496цс19. Матеріалами справи встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 000 гривень щомісячно, починаючи стягнення з 15.07.2015р. і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1 000 гривень щомісячно, починаючи стягнення з 15.07.2015р. і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 23 червня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2015 року змінено. Зменшено розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до 700 гривень щомісячно на кожну дитину, починаючи стягнення з 15.07.2015р. і до досягнення дітьми повноліття. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Відповідно до листа Другого Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) №18003 від 16.03.2020р. інформації, яка міститься у Автоматизованій системі виконавчих проваджень, на примусовому виконанні у відділі з 01.03.2017р. перебувають наступні виконавчі листи: виконавчий лист №522/14485/15-ц, який видав Приморський районний суд м. Одеси 20.02.2017р., про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини, доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 700 гривень щомісячно, починаючи з 15.07.2015р. до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 (АСВП 53505151); та виконавчий лист №522/14485/15-ц, який видав Приморський районний суд м. Одеси 20.02.2017р., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини, доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 700 гривень щомісячно, починаючи з 15.07.2015р. до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 ( НОМЕР_1 ). 11 листопада 2019 року вищезазначені виконавчі провадження були передані головному державному виконавцю Фішер В.В. (а.с. 10). Відповідно розрахунку заборгованості по аліментам від 14.02.2020р. складеного головним державним виконавцем Фішер В.В., встановлено заборгованість по аліментам ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 01.02.2020р. у твердій грошовій сумі 12 194,75 гривень; встановлено заборгованість по аліментам ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 01.02.2020р. у твердій грошовій сумі 12 194,75 гривень (а.с. 7). Згідно розрахунку заборгованості по аліментам від 12.03.2020р. складеного головним державним виконавцем Фішер В.В., встановлено заборгованість по аліментам ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 01.03.2020р. у твердій грошовій сумі 5 257,25 гривень; встановлено заборгованість по аліментам ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 01.03.2020р. у твердій грошовій сумі 5 257,25 гривень (а.с. 8). ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою та просив скасувати розрахунки заборгованості зі сплати аліментів від 14.02.2020р. та від 12.03.2020р., складені головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фішер В.В. по виконавчим провадженням №53505151 та №53505083, та зобов`язати головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фішер В.В. по виконавчим провадженням №53505151 та №53505083 провести перерахунок заборгованості по аліментам. Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що дії державного виконавця, щодо здійснення розрахунку та встановлення мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину враховуючи участь обох батьків у вихованні дитини у розмірі 1 109 гривень відповідає діючому законодавству. Тому, оскаржувані розрахунки заборгованості можна визнати законними та обґрунтованими, таким, що складені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції в повному обсязі встановив характер спірних правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих учасниками справи доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги з підстав, викладених у судовому рішенні. Відносно доводів скарги ОСОБА_1 , що в нього насправді відсутня заборгованість по сплаті аліментів, а рішення державного виконавця Фішер В.В. про збільшення розміру аліментів з 01 лютого 2019 року є перебиранням на себе функцій суду та фактично вирішення судового спору по суті, тому що згідно вимог ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, можу бути згодом збільшений лише за рішенням суду, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно зі ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Однак, 28 серпня 2018 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», яким внесено зміни до ряду Законів України. Частина 1 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнена абзацом наступного змісту: Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Згідно із ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Таким чином, законодавством встановлений механізм, який забезпечує виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну особу для дітей віком від 6 до 18 років з 01 січня 2020 року становить 2 218 гривень. Таким чином, мінімальним гарантований розмір аліментів на одну дитину є 1 109 гривень (2 218грн.*50%). Таким чином, не зважаючи на те, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 23 червня 2016 року із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей стягнуто по 700 гривень щомісячно на кожну дитину, державним виконавцем Фішер В.В. був здійснений черговий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів з урахуванням вимог діючого законодавства, а саме вимог статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 182 Сімейного кодексу України. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові по справі №682/3112/18 від 04.03.2020р., згідно якої зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, відносно того, що державним виконавцем Фішер В.В. під час здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів не були враховані всі квитанції ОСОБА_1 про сплату аліментів, з огляду на наступне. Відповідно розрахунку заборгованості по аліментам від 14.02.2020р. заборгованість по аліментам ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей станом на 01 лютого 2020 року у твердій грошовій сумі становить 12 194,75 гривень на кожну дитину (а.с. 7). А згідно розрахунку заборгованості по аліментам від 12.03.2020р. заборгованість по аліментам ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей станом на 01 березня 2020 року у твердій грошовій сумі становить 5 257,25 гривень на кожну дитину, що менше на 6 937,50 гривень (а.с. 8). При цьому, у відзиві на скаргу ОСОБА_1 , державним виконавцем Фішер В.В. роз`яснено, що копії документів про сплату аліментів за період з лютого 2019 року по лютий 2020 року були надані боржником до ВДВС лише 10 березня 2020 року, а тому всі надані чеки були враховані вже в розрахунок заборгованості по аліментам від 12.03.2020р.. Колегія суддів також критично ставиться до доводів апеляційної скарги відносно того, що державний виконавець Фішер В.В. не може встановлювати заборгованість за минулий період, а саме коли виконавче провадження перебувало на виконанні в іншого державного виконавця Кіптікова І.О., яким не було встановлено заборгованості, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 194 Сімейного кодексу України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання. Згідно із п. 1 ч. 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі надходження виконавчого документа на виконання від стягувача. Також, в пунктах 1-5 Розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2832/5) зазначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення про стягнення аліментів на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Стягнення аліментів за виконавчими листами за минулий час проводиться в межах десятирічного строку, що передував пред`явленню виконавчого листа до виконання. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, виконавець в тому числі виносить повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників. Розділом V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2832/5) врегульовано порядок передачі виконавчих документів та виконавчих проваджень іншому органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю, так і порядок передачі від одного державного виконавця до іншого в межах одного органу державної виконавчої служби. Однак, ні вимогами Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2832/5), ні вимогами інших нормативно-правових актів які регулюють виконавче провадження, зокрема Закону України «Про виконавче провадження» не встановлено заборону державному виконавцю встановлювати заборгованість боржнику по сплаті аліментів за минулий період, коли виконавче провадження перебувало на виконанні в іншого державного виконавця. Законодавством встановлений лише часовий проміжок, за який можуть бути стягнено аліменти за виконавчим листом за минулий час, а саме не більш як за десять років. Посилання ОСОБА_1 на різні дати складання розрахунків заборгованості також не є суттєвими та не беруться апеляційним судом до уваги, оскільки вказівки на те, що такий розрахунок має формуватися станом на дату стягнення аліментів чинне законодавство не містить. При цьому, всі розрахунки державним виконавцем Фішер В.В. були складені станом на 01 число місяця. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , про те що судом першої інстанції було порушено вимоги процесуального права, оскільки розгляд його скарги був призначений на 08 липня 2020 року, однак ухвала Приморського районного суду м. Одеси про відмову в задоволенні його скарги датована 13 липня 2020 року, не є суттєвими, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи. Складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як п`ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали. При цьому, згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Матеріалами справи встановлено, що 08 липня 2020 року розгляд скарги ОСОБА_1 відбувався без участі учасників справи, а оскільки згідно вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, а тому ухвала Приморського районного суду м. Одеси датується 13 липня 2020 року, тобто датою складання повного судового рішення. Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , про те що судом першої інстанції було порушено вимоги процесуального права по суті зводяться до неправильного тлумачення норм цивільного процесуального законодавства України. Також слід зазначити, що в судому засіданні апеляційним судом були дослідженні матеріали виконавчого провадження ВП №53505151 та ВП №53505083, які були надані для огляду державним виконавцем Фішер В.В., якими також спростовуються доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , щодо неправомірного розрахунку заборгованості. Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997р. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006р., суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010р., остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено: 11 жовтня 2021 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк Р.Д. Громік