Постанова 4857 № 380/9219/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/9219/21 пров. № А/857/14800/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Большакової О.О., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Москаль Р.М.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) в м.Львові 07 липня 2021 року у справі №380/9219/21 за позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: 08.06.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, просив: - визнати протиправними дії Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги до 5 травня за 2020 та 2021 роки як особі з інвалідністю третьої групи внаслідок війни у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених коштів; - зобов`язати Сихівський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу до 5 травня за 2020 та 2021 роки як особі з інвалідністю третьої групи внаслідок війни у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених коштів. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 27.02.2020 (з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) Кабінет Міністрів України втратив повноваження визначати розмір передбаченої Законом №3551-XII щорічної разової грошової допомоги до 5 травня. Суд першої інстанції вказав, що виходячи із закріплених у частині 4 статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2020, 2021рр. слід застосовувати не Постанови №112, №325 відповідно, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу. Суд першої інстанції вказав, що розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020, 2021 роках підлягав нарахуванню і виплаті Відділом соціального захисту у розмірі, визначеному статтею 13 Закону №3551-XII у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998, тобто інвалідам війни ІII групи - в розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Сихівський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року в частині позовних вимог за 2020 рік та в цій частині залишити позовну заяву без розгляду. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції не застосовано строки звернення до суду. Скаржник вказує, що нарахування і виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня позивачу здійснена 10.04.2020, що підтверджується листом від 27.05.2021. Скаржник зазначає, що позивач звернувся до суду поза межами шестимісячного строку звернення до суду. Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), в силу приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України не відповідає. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 26.01.2021. В квітні 2020 та 2021 року позивач отримав щорічну допомогу до 5 травня, передбачену частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі Закон №3551-XII) в розмірі, визначеному Постановами Кабінету Міністрів України №112 від 19.02.2020 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», №325 від 08.04.2021 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», що для осіб з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи склала 3160 грн. в 2020 році і 3391 грн. в 2021 році. ОСОБА_1 звернувся у Сихівський відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради із заявою від 25.05.2021, просив здійснити перерахунок разової грошової допомоги до 5 травня за 2020, 2021 роки виходячи з розміру семи мінімальних пенсій за віком та здійснити виплату цієї допомоги з урахуванням виплачених коштів. Листом Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 27.05.2021 №260308-2996 від 27.05.2021 повідомлено ОСОБА_1 , що при призначенні щорічної грошової допомоги до 5 травня орган соціального захисту керувався Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», про Державний бюджет на відповідний рік та постановами Кабінету Міністрів України №112 від 19.02.2020, №325 від 08.04.2021, однак законодавством України не передбачено нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у більшому розмірі, аніж передбачено у прийнятих постановах Уряду. Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до частини 1 статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Статтею 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення високої вірогідності того, що особа могла дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Суд апеляційної інстанції зауважує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини 3 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99). Разом з тим, Європейський суд з прав людини, наголошує, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Щодо захисту соціальних прав, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас, тривала пасивна поведінка особи не вказує про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Суд апеляційної інстанції зауважує, що щорічна разова грошова допомога до 5 травня є платежем, розмір якого в будь-якому разі відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений розрахунок одноразової грошової допомоги. Отже, з дня отримання допомоги до 5 травня, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Разом з тим, відповідно до статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. Тобто, вказаним Законом встановлено розумний строк для звернення до органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги для отримання її доплати, у разі якщо виплату не здійснено або здійснено в розмірі меншому ніж встановлено Законом. Таким чином, щорічна разова грошова допомога до 5 травня є періодичним платежем, тому про порушення своїх прав позивач міг дізнатися до 30 вересня відповідного року під час отримання такої виплати у розмірі, з яким він не погоджується, та реалізувати право на звернення до суду протягом шестимісячного строку. Вказане відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 22 липня 2021 року у справі № 420/718/21 та від 18 листопада 2020 року у справі №380/5202/20. Верховний Суд у постанові від 06.02.2018, розглядаючи справу №607/7919/17, зазначив, що 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Як наслідок суд Касаційної інстанції дійшов висновку, що перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога. Отже, враховуючи позицію Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 у справі №607/7919/17, перебіг шестимісячного строку звернення позивача до суду із цим позовом за 2020 рік слід обраховувати з 30 вересня відповідного року. До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а зазначила, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Отже, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Вказане відповідає висновкам Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 (провадження №К/9901/15971/20), яка вважала за необхідне відступити від висновків, викладених, зокрема, у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження №К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 (касаційне провадження №К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема, зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження №К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18) та Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у справі №240/12017/19 дійшла висновку, щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії: 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів; 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам скаржника, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що отримання позивачем листа Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 27.05.2021 не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а вказує лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. При цьому, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Враховуючи вищенаведене, день звернення з позовом до суду 08.06.2021 та день початку перебігу шестимісячного строку звернення позивача до суду із цим позовом за 2020 рік 30 вересня 2020 року, аргументи апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин положень статтей 122, 123 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що позивач звернувся до суду поза межами шестимісячного строку звернення, що є підставою залишення позовної заяви в цій частині вимог без розгляду. Оскільки вирішення питання щодо застосування строків звернення до адміністративного суду передує вирішенню спору по суті, інші обставини та мотиви, з яких виходив суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не можуть слугувати підставою задоволення позову. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 319 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення в частині задоволення позовних вимог за 2020 рік порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування рішення в цій частині з залишенням позовної заяви без розгляду. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог за 2021 рік не оскаржується, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом першої інстанції. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 319, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року у справі 380/9219/21 скасувати в частині позовних вимог за 2020 рік та в цій частині позовну заяву залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді О. О. Большакова І. М. Обрізко