Постанова 4855 № 826/15457/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15457/17 Суддя першої інстанції: Маруліна Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 жовтня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Бєлової Л.В., Кобаля М.І., при секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку письмового провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_31 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_71 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , ОСОБА_116 , ОСОБА_117 , треті особи - Верховний Суд, Верховний Суд України, про визнання протиправним та скасування рішення, - ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, у подальшому заміненої на належного відповідача - Шевченківську районну в місті Києві державну адміністрацію (далі - Відповідач-1, Шевченківська РДА), суддів Верховного Суду (далі - Відповідачі-2, судді ВС), в якому просив: - скасувати рішення від 09.11.2017 року про державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-підприємців та громадських формувань Верховного Суду (01043, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8), ідентифікаційний код юридичної особи 41721784, дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи - 09.11.2017 року, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи 10701020000071690; - зобов`язати Відповідачів-2, що призначені суддями Верховного Суду Указом Президента України ОСОБА_119 №357/2017 від 10.11.2017 року «Про призначення суддів Верховного Суду» та Указом Президента України ОСОБА_119 №417/2017 від 14.12.2017 року «Про призначення суддів Верховного Суду», утриматися від вчинення певних дій, а саме утриматись від здійснення правосуддя у штаті Верховного Суду (01043, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8), ідентифікаційний код юридичної особи 41721784. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2018 року залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, Верховний Суд (далі - Третя особа-1). Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2021 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання Відповідачів-2, що призначені суддями Верховного Суду указом Президента України ОСОБА_119 №357/2017 від 10.11.2017 року «Про призначення суддів Верховного Суду» та указом Президента України ОСОБА_119 №417/2017 від 14.12.2017 року «Про призначення суддів Верховного Суду», утриматися від вчинення певних дій, а саме утриматись від здійснення правосуддя у штаті Верховного Суду (01043, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8), ідентифікаційний код юридичної особи 41721784. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що для здійснення державної реєстрації юридичної особи публічного права Верховний Суд заявником були подані всі документи, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Крім того, суд зазначив, що Верховний Суд є судом, існування та правовий статус якого закріплені безпосередньо у Конституції України, а приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено день початку роботи Верховного Суду і цим же законом не передбачено необхідності видання Президентом України відповідного Указу про створення Верховного Суду. Окремо суд підкреслив, що ОСОБА_1 помилково ототожнено дати створення Верховного Суду і його державної реєстрації. Також суд першої інстанції наголосив на ненаданні Позивачем доказів порушення його прав, свобод чи інтересів оскаржуваним рішення про державну реєстрацію Верховного Суду. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, по-перше, судом не було враховано, що із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020 в Україні відсутній будь-який нормативний акт, яким би ліквідовувався Верховний Суд України, у той час як створений ще один найвищий орган в системі судової влади України - Верховний Суд, по-друге, створення Верховного Суду до дня його державної реєстрації є порушенням ч. 4 ст. 87 Цивільного кодексу України, по-третє, фінансування одночасно за рахунок державного бюджету України легітимного Верховного Суду України та іншого органу - Верховного Суду є корупційним злочином, по-четверте, рішення про державну реєстрацію Верховного Суду як юридичної особи є очевидно протиправним, оскільки здійснено поза межами встановленого Законом України «Про судоустрій і статус суддів» шестимісячного строку, по-п`яте, внаслідок указаних порушень Верховний Суд не може вважатися судом, встановленим законом, а відтак порушує права Позивача на гарантоване право доступу до належного суду, по-шосте, внаслідок незабезпечення проведення НАЗК перевірки кандидатів на посаду судді Верховного Суду, а також у зв`язку з проведенням конкурсу на підставі актів, які не набули чинності, останні є такими, що отримали правовий статус судді незаконно. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.07.2021 року. У відзиві на апеляційну скаргу Верховний Суд просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що рішення про утворення Верховного Суду прийнято в силу закону, а відтак додаткового окремого рішення про його створення, у тому числі й Указу Президента України, законодавцем не вимагається. Наголошує, що порядок створення і функціонування органу державної влади є відмінним від порядку створення і функціонування ординарної юридичної особи. Наполягає, що моментом створення Верховного Суду є набрання чинності відповідним законом, а не його державна реєстрація як юридичної особи. Окремо звертає увагу на відсутність у державного реєстратора підстав для відмови у державній реєстрації юридичної особи «Верховний Суд». Відзивів від інших учасників справи не надходило. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2021 року залучено до участі у справі Верховний Суд України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (далі - Третя особа-2, ВС України), у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 18.08.2021 року. У поясненнях щодо апеляційної скарги Третя особа-2 зазначає, що Верховний Суд України було ліквідовано незаконно, що підтверджується як рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року №2-р/2020, так і рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Гуменюк та інші проти України». Протокольною ухвалою розгляд справи відкладено на 11.10.2021 року. У судовому засіданні Позивач доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю. Представник Верховного Суду наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією проведено державну реєстрацію Верховного Суду 09.11.2017 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1 070 102 0000 071690. Указом Президента України від 10.11.2017 року № 357/2017 та Указом Президента України від 14.12.2017 року №417/2017 призначено суддів Верховного Суду. Вважаючи рішення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, яким проведено державну реєстрацію Верховного Суду 09.11.2017 року, протиправним та вважаючи, що особи, призначені суддями Верховного Суду згідно з Указами Президента України від 10.11.2017 року № 357/2017 та від 14.12.2017 року №417/2017, за своїм правовим статусом є суб`єктами владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, однак за своїм правовим статусом не є суддями у штаті Верховного Суду, Позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 55, 124, 125 Конституції України, ст. ст. 80, 81 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 6, 14, 15, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осію, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Закон), ст. ст. 19, 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та його Прикінцевих і перехідних положень (далі - Закон про судоустрій), суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на недоведення порушення прав Позивача оскаржуваною реєстраційною дією, яка, у свою чергу, відповідає вимогам чинного законодавства. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (тут і надалі у редакції, чинній станом на дату прийняття оскаржуваного рішення). Відповідно до ст. 3 Закону його дія поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців. Згідно ч. 2 ст. 6 Закону державний реєстратор: приймає документи; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду документів; перевіряє документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації; проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; веде Єдиний державний реєстр (далі - ЄДР); веде реєстраційні справи; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. За правилами ч. ч. 1, 2, 4 ст. 14 Закону документи для державної реєстрації можуть подаватися у паперовій або електронній формі. У паперовій формі документи подаються особисто заявником або поштовим відправленням. Якщо документи подаються особисто, заявник пред`являє свій паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України, або паспортний документ іноземця, або посвідчення особи без громадянства, або посвідку на постійне або тимчасове проживання. У разі подання документів представником додатково подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, що засвідчує його повноваження. Документи в паперовій формі приймаються за описом, примірник якого в день їх надходження видається заявнику з відміткою про дату їх отримання та кодом доступу в той спосіб, відповідно до якого були подані документи. Положення ст. 15 Закону містять вимоги до документів, що подаються для державної реєстрації, відповідно до яких документи, зокрема, повинні відповідати таким вимогам: - документи мають бути викладені державною мовою та додатково, за бажанням заявника, - іншою мовою (крім заяви про державну реєстрацію); - текст документів має бути написаний розбірливо (машинодруком або від руки друкованими літерами); - документи не повинні містити підчищення або дописки, закреслені слова та інші виправлення, не обумовлені в них, орфографічні та арифметичні помилки, заповнюватися олівцем, а також містити пошкодження, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст; заява про державну реєстрацію підписується заявником; - рішення уповноваженого органу управління юридичної особи повинно бути оформлено з дотриманням вимог, встановлених законом, та відповідати законодавству; - зображення та опис символіки повинні бути оформлені з дотриманням вимог, встановлених законом, та відповідати законодавству; - у разі якщо оригінали документів, необхідних для державної реєстрації, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства. Форми заяв про державну реєстрацію затверджуються Міністерством юстиції України. Відповідно до ч 2 ст. 17 Закону для державної реєстрації створення юридичної особи - державного органу подається заява про державну реєстрацію створення юридичної особи. При цьому, як вірно зауважив суд першої інстанції, інші вимоги щодо переліку необхідних документів для державної реєстрації створення юридичної особи, у Законі відсутні. Матеріали справи свідчать, що 09.11.2017 року до заступника начальника відділу - державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації Гордієнко В.І. під час особистого прийому звернувся заявник ОСОБА_118 із заявою установленої форми про державну реєстрацію створення юридичної особи - Верховний Суд (т. 3 а.с. 64-70). Особу заявника підтверджено паспортом громадянина України, на підтвердження повноважень щодо звернення із заявою надано засвідчену належним чином копію наказу Державної судової адміністрації України від 08.11.2017 року №276 (т. 3 а.с. 71). Прийняття такого наказу Державною судовою адміністрацією України узгоджується з вимогами ч. 5 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої для здійснення дій щодо реєстрації новоутвореного суду як юридичної особи, забезпечення необхідних дій для належного початку його роботи та представництва такого суду як органу державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами Державна судова адміністрація України приймає рішення про призначення тимчасово виконуючого обов`язки керівника апарату новоутвореного суду. Тимчасово виконуючий обов`язки керівника апарату суду здійснює вказані повноваження керівника суду як юридичної особи до моменту призначення, обрання чи переведення на посаду судді такого суду щонайменше одного судді та продовжує здійснювати виконання обов`язків керівника апарату суду до призначення відповідного керівника апарату суду згідно з процедурами, визначеними законодавством про державну службу, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Викладене, у свою чергу, свідчить, що ОСОБА_118 був уповноваженою особою для подання заяви про державну реєстрацію юридичної особи публічного права Верховний Суд. При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, матеріали реєстраційної справи не містять будь-яких недоліків документів, поданих для державної реєстрації Верховного Суду, що відповідно до вимог Закону зумовлювало необхідність відмови державного реєстратора в його державній реєстрації. Щодо порядку утворення Верховного Суду та твердження Апелянта про порушення установленого пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону шестимісячного строку створення Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. За правилами статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Згідно пп. 6 п. 16-1 Перехідних положень Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у порядку, що визначені законом. У свою чергу, статтею 19 Закону про судоустрій, який набрав чинності 30.09.2016 року, визначено порядок утворення і ліквідації суду, відповідно до якого, зокрема, суд утворюється і ліквідовується законом. Проект закону про утворення чи ліквідацію суду вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Утворення суду може відбуватися шляхом створення нового суду або реорганізації (злиття, поділу) судів. Суд є юридичною особою, якщо інше не визначено законом. Приписами підпункту 1 пункту 4 Прикінцевих і перехідних положень Закону про судоустрій передбачено, що протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом: 1) утворюється Верховний Суд у порядку та у складі, що визначені цим Законом; 2) призначаються судді Верховного Суду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону. Відповідно до п. 5 Прикінцевих і перехідних положень Закону про судоустрій Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України. За нормами статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Згідно абз. 3 ч. 2 ст. 81 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Частиною третьою статті 81 Цивільного кодексу України передбачено, що порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. Аналіз вищевикладених правових норм свідчить про те, що Конституцією України та Законом про судоустрій визначено порядок створення юридичної особи публічного права Верховний Суд та, у свою чергу, цим же Законом вирішено створити Верховний Суд. До того ж, як було вказано вище, Основний Закон України закріплює, що Верховний Суд є судом, існування та правовий статус якого закріплені безпосередньо у Конституції України. Одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» 30.09.2016 року набув чинності також Закон про судоустрій. У розділі XII «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону визначені заходи, спрямовані на реалізацію частини третьої статті 125 Конституції України щодо функціонування у системі судоустрою України Верховного Суду. Пунктами 8-11 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про судоустрій визначені умови та механізм початку роботи Верховного Суду. День початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, визначається рішенням його Пленуму, що публікується на веб-порталі судової влади та в газеті «Голос України». Верховний Суд розпочинає роботу за умови призначення щонайменше шістдесяти п`яти суддів Верховного Суду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону. Кількість посад у кожному з касаційних судів визначається з урахуванням вимог цього Закону щодо палат, які обов`язково створюються у касаційному суді, порядку формування Великої Палати Верховного Суду та з урахуванням інших визначених законом вимог. Не пізніше ніж через п`ять днів з дня призначення шістдесят п`ятого судді Верховного Суду, за принципом рівного представництва від кожного касаційного суду створюється організаційний комітет, який скликає Пленум Верховного Суду в тридцятиденний строк. Таким чином, порядок утворення судів, який, на думку Позивача, не дотримано, не поширюється на Верховний Суд, на чому вірно наголосив суд першої інстанції. Щодо твердження Апелянта про те, що Верховний Суд повинен бути утворений розпорядчим актом Президента України, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Згідно правових позицій Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 30.03.2020 року у справі №826/16935/18, від 24.06.2021 року у справі №826/15959/18, загальні положення про юридичну особу, наведені у Цивільному кодексі України, розповсюджуються й на юридичних осіб публічного права, до яких, виходячи з вказаного у законодавстві визначення, належить й Верховний Суд, однак, за виключенням питань, які стосуються порядку утворення та правового статусу юридичних осіб публічного права. Крім іншого, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі №420/3453/19 та постанові Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі №640/10381/20 підкреслено, що стаття 81 ЦК України містить вказівку на одну зі складових порядку створення юридичних осіб публічного права. У частині третій статті 81 ЦК України вказується, що в ЦК України встановлюється порядок створення виключно юридичних осіб приватного права, у той час, як порядок створення юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом. Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. У свою чергу, як вже було зазначено вище, частиною 3 статті 125 Конституції України передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Одночасно розділ XV «Перехідні положення» доповнено новим пунктом 16-1, положеннями підпункту 6 якого передбачено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» до впровадження нового адміністративно-територіального устрою України відповідно до змін до Конституції України щодо децентралізації влади, але не довше ніж до 31 грудня 2017 року, утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у порядку, що визначені законом. Як було встановлено раніше, державну реєстрацію юридичної особи публічного права Верховний Суд проведено 09.11.2017 року. Порядок утворення судів визначений також у статті 19 Закону про судоустрій, який передбачає, що суд утворюється і ліквідовується законом. Проект закону про утворення чи ліквідацію суду вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судоустрою, необхідність забезпечення доступності правосуддя, оптимізації видатків державного бюджету або зміна адміністративно-територіального устрою. Утворення суду може відбуватися шляхом створення нового суду або реорганізації (злиття, поділу) судів. Кількість суддів у суді визначає Державна судова адміністрація України за погодженням з Вищою радою правосуддя з урахуванням судового навантаження та в межах видатків, визначених у Державному бюджеті України на утримання судів та оплату праці суддів. Із системного аналізу зазначених норм права випливає, що ч. 2 ст. 125 Конституції України та ст. 19 Закону про судоустрій передбачено порядок утворення судів, які входять до системи судоустрою України і потреба у яких визначається за принципами територіальності та спеціалізації, а також інстанційності. Натомість, як вірно зауважено судом першої інстанції, Верховний Суд - єдиний суд, який є найвищим у системі судоустрою та існування якого прямо передбачене безпосередньо Конституцією України. За таких обставин посилання Позивача на відсутність розпорядчого акту про утворення Верховного Суду, а саме - Указу Президента України, прийнятого відповідно до Закону про судоустрій, у розрізі спірних правовідносин та зважаючи на правове регулювання його утворення, є необґрунтованими. Щодо доводів Позивача про створення Верховного Суду з пропуском встановленого пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону про судоустрій шестимісячного строку від дня набрання чинності цим Законом, перебіг якого, на думку Позивача, закінчився 30.02.2017 року, судова колегія вважає їх безпідставними, оскільки вони ґрунтуються на помилковому ототожненні ним дати створення Верховного Суду із датою його державної реєстрації 09.11.2017 року. Судова колегія звертає увагу, що перебіг шестимісячного строку, встановленого пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону про судоустрій, закінчився 30.03.2017 року. При цьому, Законом України від 03.10.2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» до абзацу першого пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону про судоустрій внесено зміни шляхом заміни слова «шести» на слово «дванадцяти», які набрали чинності 29.11.2017 року. Згідно останньої редакції пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону про судоустрій протягом дванадцяти місяців з дня набрання чинності цим Законом: 1) утворюється Верховний Суд у порядку та у складі, що визначені цим Законом; 2) призначаються судді Верховного Суду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону. Тобто, відповідно до Закону про судоустрій спочатку у строк до 30.03.2017 року, а потім до 30.09.2017 року мала бути закінчена процедура утворення Верховного Суду, завершальним етапом якої є призначення суддів Верховного Суду. На переконання судової колегії, сама по собі державна реєстрація юридичної особи публічного права Верховний Суд поза межами встановленого п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону про судоустрій строку не може безумовно свідчити про те, що відповідна юридична дія вчинена без наявних на те правових підстав. Як було вірно встановлено судом першої інстанції, відсутні підстави стверджувати, що запис від 09.11.2017 року № 10701020000071690 є протиправним чи таким, що вчинений без дотримання приписів Закон. У розрізі наведеного колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що приписами статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)). Отже, ефективний спосіб захисту, у розумінні Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 5 КАС України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання судової колегії, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту. За правилами ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Разом з тим, наведеним приписам статті 9 кореспондують положення ч. 1 ст. 77 КАС України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, охоронюваний законом інтерес ОСОБА_1 обґрунтовано перешкодою для реалізації останнім права на судовий розгляд «судом, встановленим законом», у зв`язку із незаконним утворенням Верховного Суду шляхом його реєстрації як юридичної особи. Втім, як вірно зазначено судом першої інстанції, Позивачем не наведено підстав, яким чином саме оскаржуваним ним рішенням від 09.11.2017 року про державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-підприємців та громадських формувань Верховного Суду, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи 10701020000071690, порушено право останнього як учасника судового процесу в суді касаційної інстанції. Твердження ОСОБА_1 у судовому засіданні про те, що останній після ухвалення судом апеляційної інстанції постанови 29.09.2021 року у справі №757/15814/19-ц подаватиме касаційну скаргу до суду, який, на його думку, не судом, встановленим законом, судовою колегією оцінюється критично, оскільки указані обставини виникли більш ніж через три роки з моменту звернення його до суду із цим позовом. До того ж Конституційний Суд України у рішенні від 18.02.2020 року №2-р/2020 підкреслив, що Закон про судоустрій не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності указаним продовжує діяти під назвою «Верховний Суд». У зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки в адміністративному позові не наведено, а до позовної заяви не додано доказів які б свідчили, що права Позивача порушені спірною, на його думку, реєстраційною дією. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Л.В. Бєлова М.І. Кобаль Повний текст постанови складено та підписано « 11» жовтня 2021 року.