Постанова 4824 № 359/4627/21

Головуючий у І інстанції Чирка С.С. Провадження № 22-ц/824/11355/2021 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Мельника Я.С., Гуля В.В., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2021 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, В С Т А Н О В И В: У травні 2021року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на постанову державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за кордон, у якій просив суд визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 22.06.2020 року ВП №59776079. Обгрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 посилався на те, що до 26.04.2021року мешкав у м. Хрустальному Луганської області. Наприкінці квітня разом з сином позивач приїхав до м. Сєвєродонецька Луганської області з метою оформлення документів для отримання сином паспорта. 28.04.2021 року, повертаючись до тимчасово окупованої території, а саме м. Хрустального Луганської області (місця реєстрації), на перетині КПВВ «Станиця Луганська» під час проходження прикордонного контролю заявнику було відмовлено у в`їзді на тимчасово окуповану територію України у зв`язку з наявністю відносно нього заборони виїзду з України, а саме,постанови державного виконавця. Більш детальної інформації,що це за заборона та за яких підстав вона виникла,з`ясувати на той час не вдалося та заявникбув вимушений повернутися до м. Сєвєродонецька. В подальшому, враховуючи травневі свята, лише 05.05.2021 рокузаявникзвернувся до Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо наявності відносно нього відкритих виконавчих проваджень. Заявником в подальшому було з`ясовано, що 23.07.2018 року Бориспільським міськрайонним судом було видано наказ по справі №359/5640/18 про стягнення з нього аліментів на утримання сина в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 липня 2018 року до дня досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому, старшим державним виконавцем Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Луганській області було прийнято постанову від 12.08.2019 ВП №59776079 про відкриття виконавчого провадження. 22.06.2020 року начальником відділу Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Онуфрієнко О.С. було прийнято постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, тимчасове обмеження у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю та інше. Вищевказані постанови ОСОБА_1 вважає протиправними та такими, що порушують та обмежують його конституційні права, що стало підставою для звернення до суду з даною скаргою. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2021 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 подав на неї апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу скасувати та постановити по справі нове судове рішення про задоволення його скарги. Обгрунтовуючи скаргу, заявник посилався на те, що судом першої інстанції не було надано жодної оцінки квитанціям, які підтверджують сплату ним аліментів, в той час коли для вирішення даної справи важливе значення має встановлення саме факту ухилення боржника від сплати аліментів. Вказані квитанції на підтвердження сплати аліментів на загальну суму 55 500 російських рублів, що еквівалентні 20 350 українських гривень, залучались і до матеріалів виконавчого провадження з метою здійснення перерахунку, проте відповідач листом від 06.05.2021 року № 1435/18.4-46 відмовив у їх долученні, оскільки їх видано організацією, яка здійснює свою діяльність на території, яка тимчасово не підконтрольна українській владі. Крім того, судом під час розгляду справи не надано жодної оцінки і факту необізнаності заявника про наявність відкритого відносно нього виконавчого провадження, адже постанову про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем йому надіслано не було, відповідно він не міг знати про свій обов`язок сплачувати аліменти, внаслідок чого за останніми і утворилась заборгованість, що стало підставою до постановлення виконавчою службою оскаржуваної постанови. Також апелянт у апеляційній скарзі зазначив, що наявність постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 22.06.2020 року ВП № 59776079 не тільки не сприятиме погашенню боргів, а призведе до їх накопичення та взагалі неможливості погашення. У відзиві, що надійшов від В.о. начальника відділу Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Оснач А., остання просила апеляційну скаргу заявника залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, як законну та обґрунтовану. В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав. Представник виконавчої служби в судове засіданняне з`явився, надіславши до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 12.08.2019 року старшим державним виконавцем Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області на підставі виконавчого листа №359/5640/18 від 23.07.2018 року, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі ј частини від заробітку платника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 липня 2018 року до досягнення старшою дитиною повноліття, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59776079 (а.с.90-91). 22.06.2020 року начальником відділу Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі згідно виконавчого листа 359/5640/18 від 23.07.2018 року (а.с.98-99). У даній постанові, зокрема, зазначено, що після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно розрахунку від 01.06.2020 року за період з 18.07.2018 по 01.06.2020 року в сумі 48 457,12 грн., що перевищує суму відповідних платежів за шість місяців. Боржник ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, яке відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування вищевказаної постанови державного виконавця, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності скарги, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень. Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. За правилами ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 28.08.2018 року набрав чинності Закон України від 03.07.2018 року № 2475-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання». Згідно з пунктом 1 частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі. Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року). Встановивши, що боржник має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 84 305 грн. 12 коп.,що перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, дії державного виконавця по винесенню постанови про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України вчинені у межах його повноважень та відповідно до закону, відтак обґрунтованим є висновок суду про те, що державний виконавець постановою від 20червня2020 року по ВП № 59776079 у визначений законом спосіб та в межах наданих йому повноважень обґрунтовано обмежив тимчасово право боржникана виїзд з України, та правильно застосував до спірних правовідносин положення статей 18, 71 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, апеляційний суд зауважує на тому що пункт 1 частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає не право, а обов`язок виконавця винести вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі в разі, якщо розмір цієї заборгованості перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці. Відповідно до вимог ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно ст.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги. Враховуючи те, що судом при розгляді справи встановлено, що начальник відділу Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Онуфрієнко О.С., виконуючи свої обов`язки, діяв відповідно до закону та в межах повноважень, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав до задоволення скарги ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги заявника про те, що судом не встановлено факту його умисного ухилення від виконання рішення суду про стягнення з нього аліментів, про існування якого він не знав, обґрунтованості висновків суду не спростовують, оскільки при розгляді справ даної категорії (розділ УІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень») предметом судової перевірки є оцінка дій чи бездіяльності виконавця при виконанні судового рішення на предмет їх відповідності закону; факт же умисного ухилення боржника від виконання рішення суду підлягає встановленню та має вирішальне значення при розгляді судом подання державного чи приватного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України в порядку ст. 441 ЦПК України. Щодо посилань апелянта у апеляційній скарзі на ненаправлення йому постанови про відкриття виконавчого провадження, то державним виконавцем при здійсненні його повноважень враховується розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження», згідно якого УДППЗ «Укрпошта» з 27.11.2014 року припинено приймання поштових відправлень на/з території та до/з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження відповідно до закону. У зв`язку із цим боржнику ОСОБА_1 постанова про відкриття виконавчого провадження не направлялась, що, з огляду на вищевикладене, не свідчить про неправомірність дій державного виконавця у цій частині. Крім того, інформація про відкрите виконавче провадження щодо боржника міститься в Єдиному реєстрі боржників, відомості якого є загальнодоступними. Інші доводи апеляційної скарги заявника зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства, і обгрунтованості висновків суду ці доводи не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий : Судді: