Постанова Київський апеляційний суд № 753/20763/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/20763/20 Головуючий у 1-й інст. - Лужецька О.Р. Апеляційне провадження 22-ц/824/10134/2021 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 вересня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В., при секретарі Загородній С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,- В С Т А Н О В И В : Позивач звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який зареєстровано ВДРАЦС у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 44, також просила після розірвання шлюбу залишити їй прізвище « ОСОБА_3 ». В обґрунтування вимог позовної заяви посилалась на те,що спільне життя з відповідачем не склалося, сторони не підтримують подружні стосунки, не ведуть спільне господарство, спільного бюджету та фактично проживають окремо. Подальше сумісне життя і збереження сім`ї вважає неможливим. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено. Шлюб укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - розірвано. Вказано, що шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Після розірвання шлюбу прізвище дружини залишено « ОСОБА_3 ». Не погоджуючись з рішенням суду, 10 червня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала дві тотожні апеляційні скарги в яких, посилаючись на те, що рішення прийняте без додержання норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову про розірвання шлюбу відмовити. Вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про розірвання шлюбу між сторонами, оскільки примирення між ними неможливе із за небажання зберегти сім`ю. Відповідач посилається на те, що суд формально поставився до розгляду питання про розірванню шлюбу безпосередньо в цьому випадку, не з`ясував фактичні взаємини між подружжям, не в повній мірі врахував наявність малолітніх дітей та не вжив достатніх заходів для примирення подружжя. Також, звертає увагу на те, що неодноразово повідомлялось суду, що у подружжя є малолітні діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які потребують як матір, та і батька при зростанні, що є першочерговою підставою для збереження сім`ї і надання подружжю часу для примирення відповідно до приписів ст.111 СК України Від учасників справи відзиви на апеляційну скаргу не надходили. Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, позивач та представник позивача просять слухати справу у їх відсутність, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що примирення між сторонами неможливе, розлад між подружжям носить не тимчасовий характер. Сторони не підтримують подружні стосунки, не ведуть спільне господарство, подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам сім`ї. За таких обставин суд вважає, що сім`я сторін розпалась остаточно, існує формально і зберегти її неможливо, тому позов має бути задоволений. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та апеляційним судом перевірено, що з 11 січня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають в зареєстрованому шлюбі, про що зроблено актовий запис № 44 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції (а.с. 13). Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 14-15). Згідно ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. За змістом положень ч.1 ст.24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частинами 3,4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно до ч.2 ст.104, ч.3 ст.105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у т.ч. за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Частиною 3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно з роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Відповідно до ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Представником відповідача в суді першої інстанції заявлялось клопотання про надання строку для примирення сторін. При цьому представник позивача категорично заперечував щодо надання такого строку. Крім того, приймаючи до уваги те, що позивач звернулась до суду з позовом 07 грудня 2020 року та по день розгляду справи подружжя не примирилось, позивач від позову не відмовилась, тому висновок суду про необхідність розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача. Зважаючи на приписи норм Сімейного Кодексу України, апеляційний суд дійшов висновку, що шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Доводи апеляційної скарги щодо необхідності збереження сім`ї через наявність дітей апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки розірвання шлюбу стосується лише взаємин сторін і не впливає на можливість виконання батьками дітей своїх батьківських обов`язків. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції стороною відповідача у апеляційній скарзі не наведено обґрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість його висновку щодо неможливості збереження шлюбу. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правомірно постановив рішення про розірвання шлюбу сторін, так як протягом тривалого часу сторони спільно не проживають, свої шлюбні стосунки не відновили і такого бажання позивач не висловила. А тому, перебування позивача в шлюбі з відповідачем порушує її права та впливає на її інтереси. Також, не заслуговують на увагу посилання апеляційних скарг на те, що позовна заява не була підписана безпосередньо позивачем, що виключає можливість пересвідчитись у наявності волевиявлення на припинення шлюбу, зважаючи на таке. Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Частиною першою статті 58 ЦПК України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представництво за своєю природою - це організаційне правовідношення, змістом якого є повноваження однієї особи (представника) діяти від імені, в інтересах іншої особи, яке виникає з договору, закону, акта органу публічної влади. Крім того, представництвом є діяльність представника, спрямована на реалізацію наданих йому повноважень. Змістом відносин представництва є повноваження, без яких останнє не може існувати. Як повноваження розуміють систему двох суб`єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше - відносним. Абсолютне право представника містить у собі можливість вчинення певних дій від імені та в інтересах особи, а відносне право полягає у тому, що представник вправі розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, виникнуть лише для особи, яку він представляє, а не для самого представника. Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник. За змістом частини четвертої статті 62 ЦПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Відповідно до частини першої статті 64 ЦПК України, представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Згідно з частиною другою статті 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Відповідно до частини сьомої статті 177 ЦПК України, до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача. Судом встановлено, що позовна заява ОСОБА_3 про розірвання шлюбу підписана представником позивача адвокатом Ковальським С.В. (а.с. 21). До позовної заяви додано ордер адвоката Ковальського С.В. на представництво інтересів ОСОБА_3 та витяг з договору про надання правової допомоги від 11 листопада 2020 року № 8-1/11/2020 (а.с. 23-24). Згідно п.1.1. договору сторони погодили, що клієнт доручає, а адвокат бере зобов`язання на умовах, визначених цим договором, надати послуги з представництва інтересів клієнта у судах під час здійснення цивільного судочинства з питань припинення шлюбу внаслідок його розірвання. Отже, позивач уповноважила свого представника представляти її інтереси у даній справі. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів, на спростування даних обставин, а також не містять доказів того, що позивач не бажає розірвання шлюбу з відповідачем. Колегією суддів не приймаються до уваги посилання скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки вони не впливають на правильність висновку суду першої інстанції. За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11 жовтня 2021 року. Головуючий Судді