Постанова Сумський апеляційний суд № 592/9756/21

Справа №592/9756/21 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Бичков І. Г. Номер провадження 33/816/422/21 Суддя-доповідач Рунов В. Ю. Категорія 173-2 КУпАП ПОСТАНОВА Іменем України 07 жовтня 2021 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 592/9756/21 за апеляційною скаргою захисника БОРОХА В. М. на постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.08.2021, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканку АДРЕСА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, установив: У поданій апеляційній скарзі захисник БОРОХ В. М. просить скасувати постанову судді, а провадження у справі закрити через відсутність складу правопорушення, оскільки протокол про адміністративне правопорушення складений неправильно всупереч вимогам ст. 251, 256 КУпАП, викладені в ньому обставини не відповідають дійсності. Крім протоколі в справі є лише письмові пояснення потерпілого - чоловіка ОСОБА_1 . Постановою судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.08.2021 ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, і на неї накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн. Стягнуто на користь держави 454 грн судового збору. Згідно постанови, 10.07.2021 о 14:00 ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , вчинила домашнє насильство відносно свого чоловіка ОСОБА_3 , а саме ображала, виражалася на його адресу нецензурною лайкою, погрожувала фізичною розправою. Учасники провадження в справі про адміністративне правопорушення, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з`явились і клопотань про відкладення справи не надали, тому апеляційний суд вважає за необхідне здійснити розгляд справи у їх відсутності, що узгоджується з ст. 277-2, 268 і 294 КУпАП. Перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно ч. 1 ст. 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи і копія цієї постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, а згідно ч. 2 ст. 294 цього Кодексу постанова судді може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її винесення; апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Правило дотримання десятиденного строку на оскарження постанов судді з дня їх оголошення покликано надати потенційному заявникові достатньо часу для роздумів стосовно подачі апеляційної скарги, чіткого визначення своїх аргументів та окреслення стверджувальної правової позиції, тому не маючи повного тексту судового рішення, ОСОБА_1 та її захисник були позбавлені такої можливості. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, та з боку держави не повинно чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. У рішенні від 28.01.2021 у справі «Кушнір проти України» ЄСПЛ, констатуючи порушення п. 1 ст. 1 Конвенції, зазначив, «…що право на доступу до суду передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляційна скарга може бути подана у конкретно встановлений строк. Заявник не був присутній у судовому засіданні суду першої інстанції, оскільки засідання проводилося на підставі письмових доводів сторін і, таким чином, без їхнього виклику; отже, заявник не знав зміст постанови, прийнятої за результатами розгляду його позову, у тому числі наведене судом обґрунтування. Це означає, що він не зміг би оскаржити постанову своєчасно, не маючи її паперової копії…» (п. 30-32). Враховуючи, що ОСОБА_1 та її захисник не були присутні під час прийняття суддею рішення, копія постанови була надіслана поштою 26.08.2021, яку ОСОБА_4 отримала лише 03.09.2021, а апеляційна скарга подана її захисником 09.09.2021, то строк на апеляційне оскарження судового рішення підлягає поновленню, оскільки цей строк пропущений з поважних (об`єктивних) причин. Справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на засадах рівності перед законом і судом, який розглядає справу. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (ст. 248, ч. 1 ст. 268 КУпАП). При цьому повістка вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначається дата і місце розгляду справи (ч. 1 ст. 277-2 КУпАП), а згідно п. 3 ст. 278 КУпАП суддя при підготовці до розгляду справи вирішує, крім іншого, таке питання: чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду. Однак вказані вимоги законодавства України про адміністративні правопорушення (ст. 2 КУпАП) не дотримані суддею суду першої інстанції і розгляд справи відбувся за відсутності належного повідомлення ОСОБА_1 про час та місце судового розгляду, що унеможливило ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення через істотне порушення її особистих прав і законних інтересів, оскільки протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП надійшов до суду 04.08.2021 і його розгляд відбувся у день визначений працівниками поліції без направлення судової повістки, як того вимагає ч. 1 ст. 277-2 КУпАП. Така засада судочинства як рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в ч. 1 ст. 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч. 1 ст. 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав (ст. 129 Конституції України, розділ I ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»), а тому не дотриманий конституційний принцип, що «ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередньо участь у судовому процесі, або позбавлений такого права», який також знайшов своє закріплення у рішенні КСУ від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа про рівність сторін судового процесу), де формулюючи незаперечне право особи на судову присутність, Суд керувався правовими постулатами «доброї совісті» (bonae fidei), оскільки для громадян не може бути жодних перешкод об`єктивного характеру, якщо відбувається розгляд в суді індивідуально-конкретної справи. Присутність особи, яка має право брати безпосередньо участь і виступати у суді, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, у передбачений законом строк і порядок оскаржити постанову по справі, є невід`ємним правом на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції, а для суддів усіх інстанції - важливим елементом законного і справедливого правосуддя. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі «Домбо Бехер Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), заява № 14448/88); п. 38 рішення ЄСПЛ від 23.10.1996 у справі «Анкерль проти Швейцарії» (Ankerl v. Switzerland), заява № 17748/91). У іншій справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03, п. 26 і 29 рішення від 15.05.2008), ЄСПЛ констатував, що «принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. У провадженні, яке розглядається, важливі процесуальні гарантії були відсутні та що ці процесуальні недоліки, у світлі обставин справи, були достатньо серйозними, щоб піддати сумніву справедливість провадження. Відповідно було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції». Необхідно зауважити, що згідно ч. 2 ст. 268 КУпАП при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 44, ст. 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173, 173-2, ч. 3 ст. 178, ст. 185, 185-1, ст. 185-7, 187 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до відповідальності, є обов`язковою. У разі ухилення від явки на виклик судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (Національною поліцією) піддано приводу, тобто справа відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП взагалі не могла бути розглянута суддею суду першої інстанції у відсутність останньої. Враховуючи вказані вище фактичні обставини справи у взаємозв`язку з положеннями ч. 1 ст. 268 КУпАП, виходячи із основних (загальних) засад судочинства, закріплених в Конституції України, ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та інших нормативно-правових актів, в тому числі і з принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, апеляційний суд вважає, що суддею суду першої інстанції істотно порушені права та законні інтереси ОСОБА_1 . Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що постанову суддею суду першої інстанції винесено також і з порушенням норми матеріального права, оскільки ОСОБА_1 не вчиняла правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за обставин, викладених як в протоколі про адміністративне правопорушення, так і у постанові судді, то вони є обґрунтованими і підлягають задоволенню, а постанова судді - скасуванню і з цих підстав. Зокрема, відповідно ч. 1-2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Відповідно ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, яка настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності, а згідно ст. 10 цього Кодексу правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП настає за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення. Домашнє насильство згідно ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу. Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП), а обов`язок щодо їх (доказів) збирання покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених законом (ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП). Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому у справі протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ - акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою поліції справи про адміністративне правопорушення, тому є не тільки обов`язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів). Відповідно ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова повинна містити, крім іншого: опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Ухвалюючи своє рішення, суддя суду першої інстанції не дотрималася вимог закону, а саме не дослідила безпосередньо в судовому засіданні та не виклала у постанові наявні у матеріалах цієї справи докази, а також не обґрунтувала і не умотивувала належним чином свої висновки у процесуальному рішенні. Зокрема, обґрунтованість судового рішення означає відповідність висновків судді у постанові фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі, і винесення обґрунтованої постанови є результатом пізнання суддею цих обставин, які в обов`язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ч. 1 ст. 251 і ст. 280 КУпАП). При цьому суддя при розгляді справи зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність тощо, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). Обґрунтовувати свої висновки суддя може лише на тих доказах, які вона безпосередньо досліджувала у судовому засіданні у порядку, передбаченому ст. 279 КУпАП. Як неодноразово вказував ЄСПЛ, «право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони» (п. 29-30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); інші рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands); «+4 посилання). Вартою уваги в контексті вмотивованості постанови судді є правова позиція, викладена в окремих рішеннях ЄСПЛ, зокрема у рішенні № 19997/02 від 15.02.2007 в справі «Болдя проти Румунії» (Boldea v. Romania), згідно якої «суд першої інстанції не здійснив розгляд усіх складових елементів правопорушення і зовсім не аналізував надані докази, що йому б надало можливість, у разі необхідності, ухвалити вмотивоване рішення, чого йому в справі не вдалося зробити». Повертаючись до обставин справи, ОСОБА_1 надала працівникам поліції письмові пояснення, згідно яких 10.07.2021 близько 14:00 її чоловік ОСОБА_3 після 3-х днів відсутності вдома повернувся в стані алкогольного сп`яніння та почав провокувати з нею сварку, в ході якої вона кричала на нього, ображала та погрожувала у відповідь фізичною розправою. Відповідно письмових пояснень ОСОБА_3 , 10.07.2021 він повернувся додому в стані алкогольного сп`яніння, це не сподобалось його дружині ОСОБА_1 і вона зробила йому зауваження, що в свою чергу розлютило його, проте він цього не показав. Коли дружина побачила, що він не реагує на неї, то почала кричати, ображати, висловлюватись нецензурною лайкою та погрожувала викинути його з дому, чим безпідставно образила його. З огляду на викладене, аналізуючи ознаки домашнього насильства (умисність з наміром досягнення, бажаного результату, спричинення шкоди, порушення прав і свобод людини, значна перевага фізичних, психологічних сил тощо того, хто чинить насильство), апеляційний суд приходить до переконання про сімейний конфлікт (спір) між подружжям ОСОБА_1 , який був викликаний виключно неправильної з точки зору ОСОБА_1 поведінкою ОСОБА_3 та не становив будь-якої реальної загрози останньому і стосувався лише двох. Будь-якого насильства, тобто застосування силових методів або психологічного тиску за допомогою реальних погроз, свідомо спрямованих на слабких або тих, хто не може чинити опір, наявність злого умислу і регулярність, матеріали справи не містять і апеляційним судом не установлено. При цьому конфлікт - це не регулярне/випадкове зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною потреб, інтересів, соціальних установок, планів тощо у свідомості окремої особи, яке виникає в міжособистісних взаємодіях окремих осіб чи груп, які не містять вище перелічених ознак. При конфлікті, у свою чергу, існує баланс (рівність) сил між його учасниками, владний баланс (симетричні відносини), що характеризується здатністю кожної зі сторін однаково впливати на процес конфлікту, відносною рівністю фізичних сил, соціально-психологічної адаптованості, соціального статусу, стану здоров`я, ментального розвитку тощо; спостерігається розкаяння сторін конфлікту та спрямованість зусиль сторін конфлікту на його вирішення. Таким чином, домашнє насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди. Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколі, так і у постанові судді, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання її винуватою у вчиненні цього правопорушення в судовому засіданні не встановлено. Необхідно зазначити, що відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові. Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Згідно вказаної позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення». Постанову судді не можна вважати законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, тому вона підлягає скасуванню через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження у справі - закриттю на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Керуючись ст. 294 КУпАП, постановив: Поновити захиснику БОРОХУ В. М. строк на апеляційне оскарження постанови судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.08.2021. Апеляційну скаргу захисника БОРОХА В. М. задовольнити. Постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.08.2021 відносно ОСОБА_1 скасувати через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП закрити через відсутність складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя В. Ю. Рунов