Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/1179/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/1179/21 пров. № А/857/12308/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Запотічного І.І., суддів: Глушка І.В., Довгої О.І. при секретарі судового засідання Волошин М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року (суддя Чепенюк О.В., ухвалене в м.Тернополі) у справі № 500/1179/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Лопушненської сільської ради Кременецького району Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 16.03.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Лопушненської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Лопушненської сільської ради Кременецького району Тернопільської області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні; зобов`язати Виконавчий комітет Лопушненської сільської ради Кременецького району Тернопільської області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку в сумі 151 380,00 грн. Позов обґрунтовує тим, що в день звільнення з ним не було проведено розрахунок, зокрема, щодо виплати йому вихідної допомоги відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України (КЗпП України), а також не було видано наказу про звільнення, як це передбачено вимогами частини другої статті 47 КЗпП України, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку на підставі статті 44, пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Позивачу відмовлено у такій виплаті з посиланням на те, що його було звільнено у зв`язку із закінченням повноважень Виконавчого комітету Лопушненської сільської ради на підставі частини першої статті 51 Закону № 280/97-ВР. Вказує, що бездіяльність Виконавчого комітету Лопушненської сільської ради, яка полягає у невиплаті йому вихідної допомоги при звільненні у розмірі шестимісячного середнього заробітку, передбаченої положеннями статті 44, пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України є протиправною, оскільки порушує права, гарантовані трудовим законодавством України. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що проходження служби в органах місцевого самоврядування має свої особливості, а засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування є предметом спеціального законодавчого регулювання. Вважає, що до правовідносин, пов`язаних з проходженням служби в органах місцевого самоврядування можуть застосовуватися загальні положення трудового законодавства у частині, що не суперечить спеціальним нормам та/або в тій частині, де ці правовідносини спеціальним законодавством не врегульовано, а тому припинення повноважень посадової особи місцевого самоврядування є підставою для виплати такій особі вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України. Крім того, посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.05.2018 у справі № 186/294/16-а та 06.08.2020 у справі № 186/294/16-а. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Представник позивача в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги. Представник відповідача вимоги апеляційної скарги заперечує, вказує, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення. Також у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що стаття 41 КЗпП України, на яку посилається апелянт, встановлює додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов, при цьому жодних застережень стосовно розповсюдження вимог вказаної статті на посадових осіб місцевого самоврядування ані вказана норма, ані інші правові норми, що регулюють питання проходження служби в органах місцевого самоврядування, не містять, що виключає можливість застосування положень статті 41 КЗпП України до спірних правовідносин. Припинення повноважень заступника сільського голови не є звільненням з ініціативи власника, оскільки така підстава зумовлена припиненням повноважень виконавчого органу сільської ради. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. ОСОБА_1 рішенням Лопушненської сільської ради від 03.10.2019 №826 «Про затвердження заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради» був затверджений на посаду заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради з 04.10.2019 Розпорядженням Лопушненського сільського голови від 03.10.2019 № 88-к «Про присвоєння рангу заступнику сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Лопушненської сільської ради ОСОБА_1 » ОСОБА_1 присвоєно 7 ранг 4 категорії посадової особи місцевого самоврядування. Відповідні записи про прийняття на службу та присвоєння рангу внесені до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 . Рішенням першої сесії восьмого скликання Лопушненської сільської ради № 9 від 18.11.2020 «Про утворення виконавчого комітету ради, призначення його чисельності та затвердження персонального складу» утворено новий склад Виконавчого комітету Лопушненської сільської ради, встановлено чисельність виконавчого комітету ради в складі 14 осіб, затверджено персональний склад виконавчого комітету. Таке рішення прийняте на підставі підпункту 5 пункту 1 статті 26, статті 51 Закону № 280/97-ВР. Як вірно встановлено судом першої інстанції, 18.11.2020 у зв`язку з затвердженням нового складу виконавчого комітету припинилися повноваження попереднього складу виконавчого комітету, до якого за посадою входив заступник сільського голови ОСОБА_1 . На підставі цього рішення Лопушненської сільської ради № 9 від 18.11.2020 до трудової книжки позивача внесено запис про його звільнення з 18.11.2020 з посади у зв`язку із закінченням строку повноважень Виконавчого комітету Лопушненської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, на підставі частини першої статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». 04.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Лопушненської сільської ради із заявою про виплату йому вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку на підставі статті 44, пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Листом №02-07/720 від 10.12.2020 за підписом голови Лопушненської сільської ради, відповідачем, ОСОБА_1 було роз`яснено про те, що його звільнено у зв`язку із закінченням повноважень Виконавчого комітету Лопушненської сільської ради на підставі частини першої статті 51 Закону № 280/97-ВР, а тому йому не може бути виплачена вихідна допомога при звільненні у розмірі шестимісячного середнього заробітку, так як його звільнення не підпадає під пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів ті обставини на яких ґрунтуються його заперечення проти вимог позивача. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Правовідносини, стосовно яких виник спір, врегульовано положеннями законодавства України про працю з урахуванням особливостей Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР, Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» №2493-ІІІ. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування, з-поміж інших, включає сільського, селищного, міського голову, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради. Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону № 280/97-ВР виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету. Згідно з ч. 3 ст. 51 Закону № 280/97-ВР виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. Міська рада утворює у складі виконавчого комітету ради орган з питань містобудування та архітектури. Відповідно до ч. 6 ст. 51 Закону № 280/97-ВР особи, які входять до складу виконавчого комітету, крім тих, хто працює у виконавчих органах ради на постійній основі, на час засідань виконавчого комітету, а також для здійснення повноважень в інших випадках звільняються від виконання виробничих або службових обов`язків з відшкодуванням їм середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов`язаних з виконанням обов`язків члена виконавчого комітету, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету. Згідно з ч. 7 ст. 51 Закону № 280/97-ВР на осіб, які входять до складу виконавчого комітету ради і працюють у ньому на постійній основі, поширюються вимоги щодо обмеження сумісності їх діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені цим Законом для сільського, селищного, міського голови. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Згідно із ст. 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом (ч. 3 ст. 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»). Згідно із абз. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється: на посаду голови та заступників голови районної, районної у місті, обласної ради, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови постійної комісії з питань бюджету обласної, Київської та Севастопольської міських рад шляхом обрання відповідною радою. За змістом ч. 1 ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Оглядаючи матеріали справи, апеляційний суд звертає увагу, що рішенням Лопушненської сільської ради від 03.10.2019 №826 позивач був затверджений на посаду заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, а отже був посадовою особою місцевого самоврядування в розумінні статей 2, 3 Закону № 2493-ІІІ і його повноваження сільська рада припинила у зв`язку із закінченням строку повноважень ради та виконавчого комітету, до складу якого він входив за посадою, що було зумовлено виборами до Лопушненської сільської ради і формуванням нового складу цього виконавчого органу. Посада, на якій перебував позивач, передбачає обмеження щодо сумісництва і перебування на ній обмежено строком, не лише тим, на який обирається посадова особа та/або орган місцевого самоврядування, зокрема склад виконавчого комітету відповідної сільської ради, але й настанням інших обставин, з якими Закон пов`язує припинення повноважень органу місцевого самоврядування та/або посадової особи місцевого самоврядування. Аналізуючи рішення першої сесії восьмого скликання Лопушненської сільської ради № 9 від 18.11.2020 «Про утворення виконавчого комітету ради, призначення його чисельності та затвердження персонального складу», яким утворено новий склад виконавчого комітету Лопушненської сільської ради, встановлено чисельність виконавчого комітету ради, затверджено персональний склад виконавчого комітету, підстави його прийняття, колегія суддів вказує, що позивача звільнено з підстав, встановлених частиною першою статті 51 Закону № 280/97-ВР, а саме: у зв`язку з припиненням повноважень виконавчого комітету у зв`язку з формуванням після виборів нового виконавчого комітету, припинення повноважень, в тому числі, посадових осіб місцевого самоврядування, які за посадою входили до цього виконавчого органу і виконували свої обов`язки на постійній основі. Тобто, в даному випадку обставини звільнення позивача з посади не є такими, що виникли з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Положення п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України не поширюються на правовідносини, пов`язані із припиненням служби в органах місцевого самоврядування на підставі норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Отже, оскільки позивача було звільнено на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а не на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що поширення на спірні правовідносини приписів ст. 44 КЗпП України є безпідставним. Таким чином, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про необхідність застосування пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, оскільки його звільнено на підставі ч. 1 ст. 51 Закону № 280/97-ВР. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №541/1104/16-а. Апеляційний суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає. Керуючись ст. ст.242, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року у справі № 500/1179/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга Повне судове рішення складено 11.10.2021