Постанова 4850 № 200/1986/21-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 жовтня 2021 року справа №200/1986/21-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Компанієць І.Д., Міронової Г.М., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року (головуючий суддя І інстанції Лазарєв В.В.), складене в повному обсязі 23 квітня 2021 року в м. Слов`янськ Донецької області, у справі № 200/1986/21-а за позовом ОСОБА_1 до Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: 23 лютого 2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 до Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області в якому позивач просить: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині не розгляду його клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, площею 0,10 га для індивідуального дачного будівництва із земель житлової та громадської забудови, комунальної власності, кадастровий номер 1423984400:02:000:3394, що перебуває на території Мангушської селищної ради; 2) зобов`язати відповідача розглянути клопотання та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, площею 0,10 га для індивідуального дачного будівництва із земель житлової та громадської забудови, комунальної власності, кадастровий номер 1423984400:02:000:3394, що перебуває на території Мангушської селищної ради (а.с. 1-6). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області від 04 березня 2021 року № 8/8-147 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва. Зобов`язано Мангушську селищну раду Маріупольського району Донецької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,1000 га для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 1423984400:02:000:3394 із земель комунальної власності, що розташована на території Мангушської селищної ради, згідно його клопотання від 11 грудня 2020 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с. 46-49). Не погодившись із судовим рішенням Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати вищевказане рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, принципи адміністративного судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом, оскільки прийняв відповідь на відзив не переконавшись, що позивач його направив відповідачу. Зазначив, що рішенням Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області від 29 липня 2010 року №5/36-2312 надана згода на розробку проєкту відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 під будівництво індивідуального дачного будинку іншому громадянину та присвоєно відповідний кадастровий номер. Разом з цим, представник відповідача звернув увагу на дискреційні повноваження ради щодо прийняття відповідних рішень (а.с. 46-49). Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , у грудні 2020 року звернувся до Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області з клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, що розташована на території Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, а саме АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва. Зазначив, що ним не використано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки по зазначеному виду. До клопотання додано: 1) копія паспорту громадянина України та ідентифікаційного коду; 2) копія посвідчення учасника бойових дій, 3) копія витягу з протоколу № 4 засідання комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій у Державній службі України з надзвичайних ситуацій; копія довідки про безпосередню участь в АТО; 4) графічні матеріали місця розташування земельної ділянки; 5) копія інформаційної довідки Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку; 6) копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 9, 7-20). 04 березня 2021 року, за результатами розгляду вищевказаного клопотання, відповідачем, керуючись ст.ст. 12, 19, 118, 121 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийнято рішення № 8/8-147 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Рішення обґрунтовано тим, що рішенням Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області від 29 липня 2010 року №5/36-2312 надана згода на розробку проекту відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 під будівництво індивідуального дачного будинку іншому громадянину, кадастровий номер 1423984400:02:000:3394 (а.с. 43). На час звернення до суду із даним позовом позивач не був обізнаний про прийняте відповідачем вищевказане рішення та вважав, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду його клопотання. Позивач, вважаючи, що відповідач допустив протиправні дії у вирішенні клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, звернувся до суду з цим позовом. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії ради щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою є протиправними. При цьому, порушене право позивача поновлено шляхом зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проєкту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки. Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні (далі Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Частиною третьою статті 24 Закону № 280/97-ВР визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Частиною першою статті 59 Закону № 280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону № 280/97-ВР). У Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Згідно з частинами першою та другою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Пунктами а-в статті 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу. Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами (стаття 40 Земельного кодексу України). Пунктом г частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. При цьому частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Пунктом б частини першої статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Таким чином, діючим законодавством передбачено два варіанти поведінки державного органу за результатами розгляду клопотання особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а саме: 1) надати дозвіл або 2) надати мотивовану відмову у наданні дозволу. Відмовляючи позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орган місцевого самоврядування послався на ту обставину, що у 2010 році вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі. У частині 7 статті 118 Земельного кодексу України не передбачена така підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 22 лютого 2019 року у справі № 813/1631/14, від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/1922/14, від 28 жовтня 2019 року у справі № 183/4197/15. Відповідачем не зазначено інших доводів та не надано доказів щодо невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. З наведених мотивів суд дійшов висновку, що рішення Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області від 04.03.21 № 8/8-147 в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прийнято не на підставі, що визначені Конституцією та законами України. Суд апеляційної інстанції зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. За такого правового регулювання суд апеляційної інстанції вважає, що відмова органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою фактично створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка замовила і розробила проєкт землеустрою всупереч відмові у наданні такого дозволу, а тому може бути предметом судового оскарження. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України. За такого правового підходу, який висловлено відповідачем в апеляційній скарзі втрачається сенс у першій стадії земельно-правової процедури щодо звернення особи за отриманням дозволу та безпосередньо його отримання, тобто позбавляє цю дію її юридичного (правового) значення. Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а, відповідно до якої колегія суддів відступила від правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №804/3703/16, що рішення суб`єкта владних повноважень на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою не має правового значення і не порушує прав особи. Отже, суд першої інстанції правомірно вважав, що право позивача має бути відновленим шляхом зобов`язання надати позивачу спірний дозвіл. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції переглянуто судом апеляційної інстанції виключно в межах апеляційної скарги. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області залишити без задоволення . Рішення Донецького окружного адміністративного суду 23 квітня 2021 року по справі № 200/1986/21-а залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 11 жовтня 2021 року. Судді А.В. Гайдар І.Д. Компанієць Г.М. Міронова