Постанова 4855 № 620/2426/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2426/21 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Агросоя-2019» до Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство «Агросоя-2019» звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 17.12.2020 № 00029270700 (форма «В1»), від 17.12.2020 №00029290700 (форма «В4»). Позов обґрунтовано тим, що позивачем на законних підставах віднесено до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 246844 грн, що свідчить про безпідставність винесення податкових повідомлень-рішень. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року позовні вимоги - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області від 17.12.2020 №00029290700 (форма «В4»), від 17.12.2020 № 00029270700 (форма «В1»). Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у контрагента позивача - Фермерського господарства «Лан» відсутні власні та орендовані складські приміщення та не підтверджено можливість зберігання сої. На думку апелянта, оскільки фактичного руху товарів не було, а у матеріалах справи наявне лише документальне оформлення придбання вищезазначених товарів з метою безпідставного формування податкового кредиту. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що оскаржувані податкові повідомлення прийняті лише за наслідками перевірки реєстрації податкової накладної, яка була була належним чином зареєстрована. Враховуючи, що контрагент позивача не позбавлений можливості залучати за договорами цивільнор-правового характеру працівників, та у свою чергу платник податків не має права зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Державної податкової служби в Чернігівській області, на підставі наказу від 19.10.2020 №1592-а та направлення від 30.10.2020 № 159, проведено перевірку ПП «Агросоя - 2019» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за серпень 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування, за результатами якої складено акт від 13.11.2020 №904/07-42494376, в якому зафіксовано порушення: 1) п.44.1, п.198.1, 198.2, п.198.3 ст. 198, п. 198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4, п.200.7, п.200.8 ст.200 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями в результаті чого: - завищено значення р.20.2.1 «Сума від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку» за серпень 2020 року - на суму 12214 грн. - відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень 2020 року - на суму 2750 грн. - завищено значення р. «Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду» за серпень 2020 року на суму 234630 грн. 2) вимог п.1.2 Положення № 88, абз. 2 розділу І Інструкції застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за № 893/4186, п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12. 1999 № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 № 27/4248 (а.с. 14 на звороті). На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення: - від 17.12.2020 № 00029290700 (форма «В4»), яким визначено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 234630,00 грн; - від 17.12.2020 № 00029270700 (форма «В1»), яким визначено суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 12214 грн та штрафних санкцій в розмірі 3053,50 грн. Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки висновок відповідача щодо порушення позивачем норм податкового законодавства, які покладені в основу прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованим, тому наявні підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.12.2020 № 00029290700. У свою чергу, враховуючи, що податкове повідомлення-рішення від 17.12.2020 №00029270700, яким визначено суму завищення бюджетного відшкодування 12214,00 та суму штрафу в розмірі 3053,50 грн, є похідними від вимог, які судом задоволені, тому таке рішення також підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України. За пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Згідно п. 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У силу вимог пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду. Підпунктом «а» п. 198.1, п.198.2, п.198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. У силу вимог п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим. Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Відповідно до статті 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі статтею 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні». При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Таким чином, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару. Як свідчать матеріали справи, у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з Фермерським господарством «Лан». Так, між Приватним підприємством «Агросоя - 2019» (Покупець) укладений договір №34/05-20 від 21.05.2020 з Фермерським господарством «Лан» (Постачальник), умовами якого передбачено, що Постачальник зобов`язується передати у встановлений Договором термін Товару власність Покупця, а Покупець, зобов`язується прийняти Товар та оплатити його на умовах Договору. Найменування і асортимент Товару визначається за видатковими накладними або специфікаціями до Договору. На виконання умов вищевказаного договору сторонами було складено специфікацію № 1 до Договору поставки, рахунок-фактуру від 22.05.2020 №ФГ-0000007, видаткову накладну від 22.05.2020 №ФГ-0000014, товарно-транспортні накладні від 22.05.2020 №№3,4,5, довідку ФГ «Лан» від 22.05.2020 №8, звіти про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2019, звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду на 1 грудня 2019 року. Таким чином, дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, судом першої інстанції вірно відзначено, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме роботи виконувалися, за якою ціною, між якими контрагентами та надано належні докази використання робіт у власній господарській діяльності позивача та їх обліку. Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження здійснення господарських операцій вказує на те, що позивач здійснював замовлення товару у ФГ «Лан» для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Крім того, вказані первинні документи оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів. Разом з тим, підставою для встановлення відсутності фактів реального здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, стали: - відсутність документів, а саме: рахунку - фактури, видаткової накладної, актуальної довідки виробника 29-СГ, 4-СГ або 37-СГ, або копія довідки сільради про те, що зазначені земельні ділянки оброблялися за відповідний період (п.п.3.3 Договору), що не підтверджує походження товару; - деякі неточності в документах щодо показників кількості товару (сої); - відсутність за даними АІС «податковий блок» у контрагента позивача ФГ «Лан» об`єктів оподаткування, трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської операції; - за даними ЄРПН ФГ «Лан» реалізовано сої більше ніж придбано та вирощено; - відсутність спеціальних складських приміщень для зберігання товару (сої) при температурі від -5 до + 5 градусів. Втім, колегія суддів вважає вказані доводи неприйтяними, так як ФГ «Лан» на вимогу Головного управління ДПС у Волинській області надано пояснення щодо спірної господарської операції та копії документів, зокрема: рахунок, видаткова накладна, довіреність, договір поставки, специфікація, ТНТ, виписка банку, оборотно - сальдова відомість, копії звітів 4-СГ, 29-СГ з квитанціями, податкову декларацію платника єдиного податку 4 групи з квитанцією (для підтвердження наявності землі в обробку). При цьому, певні дефекти в оформленні документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні) не позбавляють можливості ідентифікувати господарську операцію, обсяг товару, його вартість, тощо, і не повинні розглядатися як підстави для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі реального здійснених господарських операцій. У свою чергу, пунктом п.5.2 Договору поставки передбачено обов`язок саме в постачальника щодо надання документів, визначених п. 3.4 Договору. Щодо посилань на різні показники в кількості поставленого товару, то згідно пункту 4.1 Договору поставки сторони домовились допустити відхилення кількості сої, як у сторону збільшення так і у сторону зменшення. Доводи контролюючого органу про відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів та матеріально - технічного забезпечення, що є недостатнім для виконання умов укладених договорів колегія суддів не приймає до уваги, оскільки інформація про ознаки фіктивної діяльності контрагента (як-то: податковий стан платника податків, відсутність необхідних та достатніх матеріально-технічних ресурсів та персоналу тощо), одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації. У той же час, всі операції з придбання товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг відображені в бухгалтерському обліку та використані в господарській діяльності, що є відповідним доказом фактичного руху активів. У свою чергу, основними вимогами для оптимального зберігання сої є: вологість зерна порядку 10-10,5%; відносна вологість повітря не більше 60%; температура зберігання в межах від 0 ± 5°С. При цьому, складське приміщення повинно добре провітрюватися, бути очищеним і продезінфікованим. Застосовується зберігання в металевих бункерах, в складських приміщеннях насипом або в мішках, покладених штабелями висотою до 2,5 метрів. У той же час, відсутність у контрагента спеціальних приміщень само по собі не є свідченням безтоварності спірних операцій, оскільки вони не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції, а тому їх відсутність не має вирішального значення для встановлення переміщення активів у процесі виконання поставок. Таким чином, оскільки господарські операції позивача з ФГ «Лан» підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, розрахунки між сторонами доведені, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, колегія суддів приходить до висновку, що висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є безпідставними та необгрунтованими. Належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань, відповідачем суду не надано. При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. До того ж, контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо). Отже, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №822/1284/15 та від 30.10.2018 по справі №826/16134/14. Доводи апелянта щодо наявності податкової інформації в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання, є безпідставними оскільки фактично будь-які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а отже така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону. Така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган. Твердження апелянта щодо порушення позивачем вимог п.1.2 Положення № 88, абз. 2 розділу І Інструкції застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за № 893/4186, зі змінами, а також п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 № 27/4248, колегія суддів як і суд першої інстанції не приймає до уваги, з огляду на таке. У відповідності до п. 5 розділу ІІІ наказу Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 № 130027745 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами», висновок акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином: зазначається опис виявлених перевіркою порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень; Зазначений висновок є складовою частиною (додатком) матеріалів документальної перевірки, які залишаються в контролюючому органі, та враховується керівником контролюючого органу (його заступником або уповноваженою особою), при їх розгляді і прийнятті податкового повідомлення-рішення ( п. 6 розділу V Порядку). У той же час, висновок акту перевірки не містить посилань на вказані порушення. Як свідчать матеріали справи, всі операції з придбання товарно-матеріальних цінностей відображені в бухгалтерському обліку та використані в господарській діяльності, що є відповідним доказом фактичного руху активів. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першоїст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення від 17.12.2020 № 00029290700 та від від 17.12.2020 № 00029270700 є протиправними та підлягають скасуванню. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової службиу Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук