Постанова 4808 № 344/14768/16-ц

Справа № 344/14768/16-ц Провадження № 22-ц/4808/1222/21 Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Горейко М.Д., Томин О.О. з участю секретаря Мельник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 26 лютого 2020 року, в складі судді Бородовського С.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, в с т а н о в и в : У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку спадкування. Позовні вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 . Станом на час відкриття спадщини він проживав з спадкодавцем, фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, а тому вважається таким, що прийняв спадщину. До складу спадщини входило: 1/2 частка в квартирі АДРЕСА_1 частка в ГБК №8 та 1/2 дачної земельної ділянки у садівничому товаристві «За мир». ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті батька він подав заяву про прийняття спадщини, однак постановою державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори від 04 листопада 2016 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність документів, які б підтверджували право спадкодавця на визначене ним спадкове майно. Позивач, посилаючись на те, що у встановленому законом порядку прийняв спадщину, просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 на: 1/4 квартири АДРЕСА_2 гаража № НОМЕР_1 ГБК №8; 1/4 дачної земельної ділянки в садівничому товаристві «За мир». Рішенням Івано-Франківського міського суду від 26 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у визнанні за ним права на частку в спірній квартирі АДРЕСА_3 та посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення його позову в цій частині. Апелянт вказував на те, що право на спадкове майно після смерті матері ОСОБА_3 він набув у визначений законом спосіб. На момент смерті матері він проживав і був зареєстрований з спадкодавцем, що підтверджується записами в будинковій книзі та довідкою ЖБК №23 від 26 липня 2016 року. Він належить до спадкоємців першої черги після смерті матері. Крім нього спадщину прийняв батько ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином, йому належить ј частини спадкового майна. Зазначає, що згідно вимог ЦК України, отримання свідоцтва про право на спадщину не обмежується в часі. Посилання суду першої інстанції на те, що він не оскаржує постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, як підставу відмови у позові, є необґрунтованим, оскільки він звернувся за захистом своїх майнових прав в суд. Вказує, що квартира АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Таким чином після смерті матері у нього виникло право власності на відповідну частку квартири в порядку спадкування. Відповідачка ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення яким відмовив у задоволенні позову позивача, натомість доводи апеляційної скарги є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Вказала, що доказів виникнення права власності на майно померлої спадкодавця ОСОБА_5 позивачем не надано. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 26 лютого 2020 року без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 липня 2020 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У наданих додатково письмових поясненнях представник ОСОБА_2 ОСОБА_6 зазначає, що ОСОБА_4 після смерті дружини ОСОБА_3 оформив спадок в цілому тільки на своє ім`я, йому було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові вклади з рахунків у філії Івано-Франківського обласного ощадного банку України та компенсацію до цих рахунків. Частка померлої ОСОБА_7 в спірній квартирі могла бути предметом спадкування виключно після її виділу в порядку, визначеному законом. Крім того, вказує також, що позивач за захистом свого порушеного права дізнався у 2005 році, однак до суду звернувся тільки у 2016 році, тобто із пропуском строку позовної давності без поважних причин. Апелянт ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. У судовому засіданні апеляційного суду відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 заперечили вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки та її представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції входив із того, що судом не встановлені обставин, які б вказували, що спадкодавець ОСОБА_3 за життя набула або володіла часткою спірної квартири АДРЕСА_3 . Крім того, позивач не довів, що пай сплачений у період сумісного проживання його батьків за рахунок спільних коштів, та що спірна квартира була їх спільним майном. Прово власності на квартиру в житлово-будівельному кооперативі належить члену кооперативу, який повністю здійснив грошовий пай внесок, а не члени його сім`ї або іншому з подружжя. Суд також зазначив, що позивач не оскаржив постанову про відмову у видачі йому свідоцтва на спадщину ОСОБА_3 тому його звернення до суду є передчасним. Колегія суддів не погоджується з висновками суду, оскільки такі не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 пред`явив позов про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ј частки квартири АДРЕСА_3 , ј частини гаража № НОМЕР_1 ГБК №8, ј дачної земельної ділянки в садівничому товаристві «За мир». Згідно свідоцтва про народження, виданого консульським відділом Посольства СРСР в Авганістані, позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Судом встановлено, що батьки позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 1949 року. Під час перебування в шлюбі подружжя отримало кооперативну квартиру АДРЕСА_3 . Подружжя ОСОБА_8 та їх син були зареєстровані і проживали у цій квартирі, про що зазначено у будинковій книзі, копія якої додана до справи. Встановлено, що членом кооперативу був ОСОБА_4 , якому 03.08.1996 року ЖБК №23 було видано довідку №116, в якій зазначено про сплату повної вартості пайових внесків за цю квартиру (а.с.12). Ця довідка була підставою для реєстрації права власності на згадану квартиру за ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла. Спадкоємцями ОСОБА_9 крім сина ОСОБА_1 був чоловік ОСОБА_4 , який 31.10.2003 року подав заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті дружини на грошові вклади та компенсації до них, в якій зазначив що крім нього спадкоємців немає, 05.11.2003 року ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові вклади, після смерті його дружини. 23 вересня 2005 року ОСОБА_1 подав заяву про видачу йому свідоцтва про право на спадщину після смерті матері на частку квартири АДРЕСА_4 , земельну ділянку, гараж № НОМЕР_1 в ГБК-8, однак нотаріусом йому відмовлено у видачі свідоцтва, оскільки відсутні документи які підтверджували б право власності спадкодавця на спадкове майно. 20 січня 2015 року ОСОБА_4 склав заповіт щодо спірної квартири на користь ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті батька ОСОБА_4 ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини, однак постановою державного нотаріуса від 04.11.2016 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Згідно із ст. 15 Закону України «Про власність», який діяв на той час, член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру набуває право власності на це майно. На підставі ст. 16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України. Відповідно до п.1 ст.17 Закону «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім`ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Згідно з роз`ясненням, що міститься в п. п. «а» п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід враховувати, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. Згідно роз`яснень, наданих у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз`яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань. Крім цього, слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі. Крім того, у п. 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» роз`яснено, що відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім`ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не було установлено письмовою угодою між ними». Таким чином, зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована одним із подружжя, може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Судом встановлено, що пайові внески були внесені ОСОБА_4 в період шлюбу із ОСОБА_3 . Доказів того, що пайові внески за квартиру АДРЕСА_4 не за рахунок спільних коштів подружжя, а виключно за особисті кошти ОСОБА_4 матеріали справи не містять. Виходячи з того, що пайові внески здійснені за рахунок коштів подружжя, письмова угода про те, що спірна квартира являється особистою власністю ОСОБА_4 між подружжям ОСОБА_8 відсутня, тому згідно з приписами ст.28 КпШС України, а також ст.70 СК України, наявні підстави для висновку, що квартира є спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_9 та належала їм в рівних частках по Ѕ частці кожному. Оскільки позивач ОСОБА_1 на час смерті матері проживав і був зареєстрований у спірній квартирі, то згідно ч.1 ст. 549 ЦК України 1963 рокувін прийняв спадщину. Отже, у нього виникло право власності в порядку спадкування на 1/4 частку згаданої вище квартири. Заперечення відповідачки про те, що частка померлої ОСОБА_7 в спірній квартирі могла бути предметом спадкування виключно після її виділу, не заслуговують на увагу, оскільки позивач за відсутності правовстановлюючого документу на спадкове майно звернувся до суду з позовом про визнання за права на частку в спадковому майні. Та обставина, що ОСОБА_4 після смерті дружини ОСОБА_3 оформив спадок в цілому тільки на своє ім`я, оскільки йому видано свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові вклади не дає підстав для висновку, про те, що позивач не прийняв спадщину після смерті матері та не має права в порядку спадкування за законом на частку в спадщині , що складає Ѕ спірної квартири. Оскільки позивач ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_3 прийняв спадщину у встановленому законом порядку, його частка в спадковому майні не оформлена за іншими спадкоємцями, то відсутні підстави вважати, що позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності. Посилання представника відповідачки на те, що нотаріусом у 2005 році відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 , тобто позивач з цього часу дізнався про порушення свого права, є необґрунтованими, так як нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, а не у зв`язку з тим, що позивач не має права на дане спадкове майно. Пунктом 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до положень статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Приймаючи до уваги вище викладене, у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, ухвалене судом першої інстанції рішення щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на ј частку спірної квартири підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення цієї позовної вимоги. Питання судових витрат суд вирішує відповідно до положень ч.1 ст.141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою зазначеної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з тим, що позов ОСОБА_1 про визнання за ним права на ј частку квартири в порядку спадкування після смерті матері задоволено, то відповідно з відповідачки ОСОБА_2 підлягають стягненню на користь позивача його витрати по оплаті судового збору в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції у сумі 4051,20 грн Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Івано-Франківського міського суду від 26 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на 1/4 частку квартири за адресою: АДРЕСА_5 . Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючої за адресою АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживаючого за адресою АДРЕСА_5 ) 4051,20 грн понесених судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 07 жовтня 2021 року. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: М.Д. Горейко О.О. Томин