Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/413/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/413/21 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Кучми А.Ю. та Файдюка В.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, регіонального представника уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - начальник міськрайонного управління у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Дорошенко Роман Юрійович про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,- в с т а н о в и л а: Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, регіонального представника уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якому просив - визнати протиправною бездіяльність відповідачів при розгляді скарги позивача від 27.03.2020 щодо не притягнення до адміністративної відповідальності начальника міськрайонного управління у Смілянському районі та м.Сміла ГУ Держгеокадастру у Черкаській області Дорошенка Р.Ю.; - зобов`язати відповідачів поновити провадження за скаргою позивача від 27.03.2020 щодо притягнення до адміністративної відповідальності начальника міськрайонного управління у Смілянському районі та м.Сміла ГУ Держгеокадастру у Черкаській області Дорошенка Р.Ю.; - зобов`язати відповідачів скласти протокол про адміністративне правопорушення відносно начальника міськрайонного управління у Смілянському районі та м.Сміла ГУ Держгеокадастру у Черкаській області Дорошенка Р.Ю. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в частині порушення строків розгляду скарги ОСОБА_1 від 27.03.2020. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивачу неправомірно відмовлено в наданні запитуваної інформації, однак за наслідками скарги позивача на розпорядника такої інформації відповідачі безпідставно не склали протокол відповідно до вимог ст.212-3 КУпАП, чим допустили протиправну бездіяльність. Секретаріат уповноваженого Верховної Ради України з прав людини подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що застосування методів впливу на порушника є правом уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, при цьому позивача було повідомлено про відсутність підстав для складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.212-3 КУпАП. Інші учасники справи відзиви на апеляційну скаргу не подавали. В суді першої інстанції позиція регіонального представника уповноваженого Верховної Ради України з прав людини обґрунтовувалась тим, що складання протоколу про адміністративне правопорушення належить до дискреційних повноважень. Третя особа в суді першої інстанції просила закрити провадження у справі з підстав надання позивачу відповіді на його запит листом від 16.03.2021. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.02.2020 позивач звернувся до начальника міськрайонного управління у Смілянському районі та м.Сміла ГУ Держгеокадастру у Черкаській області Дорошенка Р.Ю. із запитом про отримання публічної інформації щодо прізвища, ім`я та по-батькові державного кадастрового реєстратора, який здійснював державну реєстрацію земельних ділянок згідно з переліком (а.с.13). Листом від 04.03.2020 №31/119-20 за підписом начальника міськрайонного управління у Смілянському районі та м.Сміла ГУ Держгеокадастру у Черкаській області Дорошенка Р.Ю. повідомлено позивача про продовження розгляду його запиту (а.с.16). Листом від 23.03.2020 №31-23-0.20-47/119-20 за підписом начальника міськрайонного управління у Смілянському районі та м.Сміла ГУ Держгеокадастру у Черкаській області Дорошенка Р.Ю. повідомлено позивача, що запитувана позивачем інформація міститься в поземельних книгах та є їх складовою і така інформація надається через центри надання адміністративних послуг у встановленому законодавством порядку (а.с.17-18). Позивач звернувся із скаргою від 27.03.2020 до Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо протиправної відмови у наданні інформації на запит, в якій він просив скласти стосовно начальника міськрайонного управління у Смілянському районі та м.Сміла ГУ Держгеокадастру у Черкаській області Дорошенка Р.Ю. протокол згідно зі ст.212-3 КУпАП (а.с.14-15). Листом Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини від 26.08.2020 №Д-4846.3-1/557вих.-20, позивача повідомлено про відсутність підстав для вжиття заходів реагування (а.с.20-21). Вважаючи, що з боку відповідачів була допущена протиправна бездіяльність щодо не складання протоколу про вчинення начальником міськрайонного управління у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Дорошенком Р.Ю. адміністративного правопорушення, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, що відповідачами не дотримано строки розгляду скарги позивача, при цьому перевірка судом законності відмови компетентного органу скласти протокол про адміністративне правопорушення та зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити відповідні дії з метою притягнення особи до адміністративної відповідальності призведе до втручання у його дискреційні повноваження, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. В силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.2 ст.34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про доступ до публічної інформації» парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до інформації здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України, народними депутатами України. Згідно ст.1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (далі - Закон № 776/97) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Пунктом 5.4 Положення про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженого наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 26.07.2012 року №7/8-12 (далі - Положення №7/8-12), передбачено, що представник за дорученням Уповноваженого розглядає звернення осіб. Представник має право на ознайомлення з документами та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах (п. 6.3 Положення №7/8-12) Представник має право підписувати листи (з використанням бланка затвердженого зразка представника Уповноваженого) до органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб (крім Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України, народних депутатів України, керівників центральних органів виконавчої влади), органів прокуратури України (крім Генерального прокурора України), органів судової влади (крім голів вищих спеціалізованих судів та ВСУ), керівників підприємств, установ та організацій, громадських організацій з питань забезпечення дотримання прав людини, зокрема порушених у зверненнях до Уповноваженого, разом із рекомендаціями щодо дотримання стандартів у галузі прав людини, контролює їх розгляд, а також остаточні відповіді громадянам (п.6.4 Положення №7/8-12) Відповідно до п. 6.6 Положення №7/8-12 Представник має право діяти від імені Уповноваженого та представляти його інтереси з усіма правами, що надані чинним законодавством. Згідно зі ст.17 Закону № 776/97 Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років. При розгляді звернення Уповноважений: 1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; 2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; 3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; 4) відмовляє в розгляді звернення. Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду. Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою. Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 12.08.2013 року №18/02-13 затверджений Порядок здійснення провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Порядок №18/02-13). Згідно з п. 1.1 Порядку №18/02-13 провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - це комплекс заходів, які здійснюються з метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини, сприяння їх поновленню, запобігання виникненню умов, що створюють можливості порушення прав та свобод людини. У п.2 Порядку №18/02-13 зазначено, що підставами відкриття провадження можуть бути відомості про порушення прав і свобод людини і громадянина, які містяться у: зверненнях громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників (повноваження яких оформлені у встановленому законодавством порядку). Порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення затверджений наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 16.02.2015 року №3/02-15 (надалі - Порядок №3/02-15). У пп. 1.1 Порядку №3/02-15 визначено механізм складання уповноваженими особами Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - уповноважені особи) протоколів про адміністративні правопорушення, що передбачено статтями 188-39, 188-40 та 212 КУпАП. Згідно з пп. 1.2 Порядку №3/02-15 уповноважені особи складають протоколи про адміністративні правопорушення, зокрема за порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме необґрунтованого віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірної відмови в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації; обмеження доступу до інформації або віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, якщо це прямо заборонено законом; іншого порушення Закону України «Про звернення громадян». Протокол про адміністративне правопорушення складається в рамках провадження, що здійснюється відповідно до Порядку здійснення провадження Уповноваженого з прав людини у справах про порушення прав і свобод людини, затвердженого Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, а також під час здійснення моніторингових візитів та перевірок діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також фізичних або юридичних осіб (пп.2.1 Порядку №3/02-15). Пунктом 6 Положення про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженого наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 20.06.2012 №4/8-12 (далі - Положення №4/8-12), передбачено право Уповноважених посадових осіб Секретаріату відповідно до норм адміністративного законодавства та з передбачених законодавством підстав складати протоколи про адміністративні правопорушення. Відповідно до ч.2 ст.212-3 КУпАП порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме: необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п`яти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI. Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (стаття 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). Частиною першою статті 18 Закону № 2939-VI встановлено, що для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб`єктів владних повноважень, підлягають обов`язковій реєстрації в системі обліку, що має містити: 1) назву документа; 2) дату створення документа; 3) дату надходження документа; 4) джерело інформації (автор, відповідний підрозділ); 5) передбачену законом підставу віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом; 6) строк обмеження доступу до інформації, у разі якщо вона віднесена до інформації з обмеженим доступом; 7) галузь; 8) ключові слова; 9) тип, носій (текстовий документ, електронний документ, плівки, відеозаписи, аудіозаписи тощо); 10) вид (нормативні акти, угоди, рішення, протоколи, звіти, прес-релізи); 11) проекти рішень (доповідні записки, звернення, заяви, подання, пропозиції, листи тощо); 12) форму та місце зберігання документа тощо. Пунктом 1 частини першої статті 3 вказаного Закону передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. За пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Згідно з пункту 6 частини першої статті 14 цього ж Закону розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Приписами частини першої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Верховний Суд у постанові від 02.04.2020 року у справі № №9901/22/20, аналізуючи норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», зазначив, що розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє. Тобто, розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №9901/925/18. Апелянт зазначає, що незважаючи на наявність з боку начальника міськрайонного управління у Смілянському районі та м.Сміла ГУ Держгеокадастру у Черкаській області Дорошенка Р.Ю. неправомірної відмови у наданні відповіді на запит щодо отримання публічної інформації, відповідачами не було складено протокол про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст.212-3 КУпАП. В той же час, з наведених вище норм законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, вбачається наявність у Уповноважених посадових осіб Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини дискреційних повноважень на складання протоколів про адміністративні правопорушення, тобто за наявності передбачених законодавством підстав відповідачі наділені правом, а не обов`язком, складати відповідні протоколи. При цьому, розглядаючи справу за адміністративним позовом, суд не наділений правом втручатись у відповідні дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, що виступає відповідачем у справі. З наведеного вбачається безпідставність позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо не складання за результатами розгляду скарги позивача протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст.212-3 КУпАП щодо начальника міськрайонного управління у Смілянському районі та м.Сміла ГУ Держгеокадастру у Черкаській області Дорошенка Р.Ю., та відсутності підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідачів скласти відповідний протокол. Крім того, листом від 23.02.2021 №5023.4/Д-4846.3/20/30.1 (а.с.53-54) Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зобов`язав начальника міськрайонного управління у Смілянському районі та м.Сміла ГУ Держгеокадастру у Черкаській області Дорошенка Р.Ю. повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 27.02.2020 відповідно до вимог Закону, копію відповіді із підтвердженням її направлення заявнику та письмові пояснення щодо порушень вимог Закону надати Секретаріату Уповноваженого, вжити заходів щодо недопущення аналогічних порушень вимого Закону в майбутньому. На виконання вказаного листа Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, листом міськрайонного управління у Смілянському районі та м.Сміла ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 16.03.2021 №3/309-21 позивачу надана запитувана ним інформація (а.с.69). Наведене свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо поновлення провадження за скаргою позивача від 27.03.2020, оскільки станом на момент розгляду даної справи по суті відповідне провадження тривало. Щодо позовної вимоги в частині стягнення моральної шкоди, колегія суддів звертає увагу на таке. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. При цьому, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Втім позивач не довів суду ані факту спричинення моральної шкоди, ані причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та спричиненням моральної шкоди, оскільки суду не надано жодних доказів завдання позивачу фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, вказане рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Текст постанови виготовлено 07 жовтня 2021 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді А.Ю.Кучма В.В.Файдюк