Постанова 4821 № 710/528/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2021 року м. Черкаси Справа № 710/528/21 Провадження № 22-ц/821/1665/21 категорія: на ухвалу Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Бородійчука В. Г., Єльцова В. О., секретаря: Винник І. М., учасники справи: позивач Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 01 липня 2021 року у справі за позовом Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої державним службовцем, у складі головуючого судді Сивоконя С. С., в с т а н о в и в : Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 08.06.2021 закрито провадження у справі за позовом Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої державним службовцем. 17 червня 2021 року представником ОСОБА_1 адвокатом Лучинович І. В. подано до суду клопотання про розподіл судових витрат у якій просить стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5887,63 грн, з яких 5500 грн гонорар адвоката, 387,63 фактичні витрати адвоката. Клопотання мотивувала тим, що позивач безпідставно ініціював судовий процес, а тому витрати відповідача спричинені необґрунтованими діями позивача та підлягають компенсації, в порядку ч. 5 ст. 142 ЦПК України. Зазначала, що вартість витрат на правову допомогу є співмірною із складністю справи, обсягом наданих послуг, послуги, що надані адвокатом є необхідними, їх реальність підтверджується наявними в матеріалах справи процесуальними документами. Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 01 липня 2021 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 про розподіл судових витрат у даній цивільній справі задоволено. Стягнуто з Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь ОСОБА_1 , понесені останнім витрати на правничу допомогу у розмірі 5887,63 грн. Ухвала мотивована тим, що провадження у справі закрито, тому згідно з ч. 5 ст. 142 ЦПК України, відповідач має право на компенсацію витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Крім того, суд першої інстанції, дослідивши надані відповідачем докази, дійшов висновку, що зазначені представником відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5887,63 грн є документально обґрунтованими та відповідають критерію розумної необхідності таких витрат. Не погоджуючись із ухвалою суду, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини оскаржив її в апеляційному порядку. Просив суд скасувати ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 01.07.2021 та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні такого клопотання. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала про закриття провадження у цій справі постановлена 08.06.2021, клопотання представник відповідача подав до суду 17.06.2021. Вважає, що клопотання про розподіл судових витрат має бути залишено без розгляду як таке, що подано з пропущенням строку. Зазначає, що закриваючи провадження у справі, суд не встановив факту зловживання позивачем його процесуальними правами, а закриття провадження не підтверджує ні відсутність спору між сторонами, ні відсутність предмета спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб`єктної юрисдикції. Представником відповідача не наведено жодного належного та допустимого доказу обставинам, що підтверджували б заявлені ним в клопотанні вимоги. Вважає, що судом не розглянуто, не досліджено та не наведено в оскаржуваній ухвалі належного, допустимого, будь-якого обґрунтування безпідставності та необґрунтованості дій позивача. Тому немає підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України. Крім того, на думку скаржника, суд на власний розсуд вирішив, що відповідачем сплачено кошти, тобто понесено витрати та надано про це належний та допустимий доказ. В той час, як єдиними витратами представника відповідача у цій справі є витрати на пальне. 15 вересня 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Лучинович І. В. подано відзив на апеляційну скаргу в якому просила апеляційну скаргу Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини залишити без задоволення, а ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 01 липня 2021 року залишити без змін. Зазначає, що клопотання про розподіл витрат подане в межах пятиденного строку, а суд постановив оскаржувану ухвалу з дотриманням вимог ч. 5 ст. 142 ЦПК України у звядку із встановленими необгрунтованими діями позивача. Вважає, що не утворюють підстав для відмови у задоволенні заяви про розподіл витрат і відсутність доказів їх фактичної сплати, оскільки розподілу підлягають витрати, які сторона як уже зазнала, так і мусить зазнати. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Лучинович І. В., розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно до вимог ч. ч. 1 і 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. ч. 1 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦПК України ухвала є різновидом судового рішення. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (ч. 2 ст. 258 ЦПК України). Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду, яка у відповідності до ст. 258 ЦПК України є видом судових рішень, не відповідає приведеним вимогам закону. Судом встановлено, що у червні 2020 року Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з останнього суму спричиненої матеріальної шкоди у розмірі 20132,81 грн (т.1 а. с. 1-7). Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2021 року відкрито провадження у справі. В ухвалі про відкриття провадження зазначено, що вказана заява відповідає вимогам ст. ст. 175 177 ЦПК України, підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження у вказаній цивільній справі немає (т.1 а.с. 50-51). Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 08 червня 2021 року провадження у справі закрите на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Ухвала суду мотивована тим, що даний спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, а саме Черкаським окружним адміністративним судом (т.1 а.с. 122-125). Постановою Черкаського апеляційного суду від 27 липня 2021 року ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 08 червня 2021 року залишено без змін (т.1 а.с. 226-230). 14 червня 2021 року представник відповідача - адвокат Лучинович І. В., яка діє згідно Договору № 17/05/2021 про надання правової допомоги від 17.05.2021 та Додаткової угоди №1 до вказаного Договору надіслала на адресу суду клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених судових витрат на ухвалення рішення про розподіл витрат в порядку ч. 8 ст. 141 та ч. 5, ч. 6 ст. 142 ЦПК України у розмірі 5500 грн правова допомога та 387,63 грн витрати на пальне (т. 1 а.с. 131-156). Згідно рахунок-фактури № 1 від 11.06.2021 ОСОБА_1 сплачено адвокату Лучинович І. В. за Договором надання правової допомоги 5500 грн (т. 1 а.с.145). Витрати на пальне підтверджуються розрахунком відстані, калькулятором палива, фіскальним чеком №631807 про оплату палива на АЗС, рахунок-фактурою №2 від 11.06.2021 про оплату ОСОБА_1 компенсації фактичних витрат адвокату Лучинович І. В. (т. 1 а.с. 149-152). Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 55 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 141 ЦПК України). Згідно положень ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що покладення судових витрат на позивача у разі закриття провадження у справі можливе за умови доведення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій або зловживання позивачем чи його представником процесуальними правами. Під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне або штучне ініціювання судового провадження за відсутності реального спору, вчинення позивачем свідомих недобросовісних дій, які свідчать про зловживання процесуальними правами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18, Велика Палата вказала, що доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, ч. 1 ст. 55 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 4 ЦПК України. Суд може обмежити реалізацію цього права, зокрема, у порядку, встановленому ст. 44 ЦПК України. Проте, суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, не встановив факт зловживання позивачем його процесуальними правами. При цьому Велика Плата Верховного Суду не погодилася з доводами відповідача про необґрунтованість дій позивача, виражених у «свідомому» поданні «безпредметного позову до суду неналежної юрисдикції», оскільки закриття провадження у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб`єктної юрисдикції. Тому немає підстав для покладення на позивача витрат відповідача на правничу допомогу на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України (п.п. 42-46). У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв`язку із закриттям провадження у справі, зазначив, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (ч. 5 ст. 142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст. ст. 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. У постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18, Верховний Суд зазначив, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, тобто його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. При цьому Верховний Суд вказав, що із системного тлумачення положень частин 5 та 6 ст. 142, ч. 9 ст. 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 543/408/17 та від 12 листопада 2020 року у справі № 359/9512/17. У ч. 4 ст. 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Звертаючись із заявою про компенсацію витрат на правову допомогу відповідач посилався лише на те, що позивач міг дізнатися про практику Верховного Суду щодо юрисдикції даної категорії справ та таким чином уникнути необґрунтованого звернення до суду. Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про розподіл судових витрат на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України, взагалі не проаналізував та не навів мотивів щодо наявності передбачених цією нормою підстав для відшкодування понесених відповідачем витрат, а саме вчинення позивачем необґрунтованих дій і зловживання позивачем своїми процесуальними правами. Враховуючи вищевикладені обставини, норми права та позицію Верховного Суду, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з позивача витрат на правову допомогу в порядку ч. 5 ст. 142 ЦПК України, адже будь-яких доказів необґрунтованих дій позивача відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено та не описано в оскаржуваній ухвалі. А сам по собі факт закриття провадження у зв`язку із тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства не є безумовною підставою для стягнення з позивача таких витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги щодо залишення клопотання про розподіл судових витрат без розгляду у зв`язку із пропуском строку на його подачу спростовуються матеріалами справи. Зокрема, ухвала про закриття провадження постановлена 08 червня 2021 року. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України). Згідно поштового конверту, клопотання про розподіл витрат надіслано суду 14 червня 2021 року, при цьому 13 червня 2021 року припадає на неробочий день - неділю. Отже, вказане клопотання подане в межах п`ятиденного строку, оскільки у відповідності до ч. 3 ст. 124 ЦПК України, останнім днем строку є перший після неробочого робочий день. Даючи оцінку доводам апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 01 липня 2021 року слід скасувати, у зв`язку з порушенням норм процесуального права ст. ст. 141, 142 ЦПК України, та відмовити у задоволенні вимог відповідача про компенсацію за рахунок позивача понесених витрат на правничу допомогу, задовольнивши вимоги апеляційної скарги. Згідно п. 22 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», у разі оскарження рішення суду лише в частині відшкодування чи розподілу судових витрат, що не пов`язано з позовними вимогами і не стосується суті спору, сторона не повинна оплачувати за таку скаргу судовий збір. Отже, сплачений Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2270 грн підлягає поверненню в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір». Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини задовольнити. Ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 01 липня 2021 року скасувати. У задоволенні вимог представника ОСОБА_1 адвоката Лучинович Інни Віталіївни про стягнення з Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу відмовити. Повернути Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини сплачений ним судовий збір у сумі 2270 грн за подачу апеляційної скарги згідно платіжного доручення № 1359 від 16 липня 2021 року, код 21661556, Банк платника Державна Казначейська служба України м. Київ, № UA748201720343120001000018621, отримувач ГУК у Черк.обл./тг м. Черкаси/22030101, код 37930566, Банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат.). Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 05 жовтня 2021 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук В. О. Єльцов