Постанова Київський апеляційний суд № 754/8896/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 жовтня 2021року м. Київ Справа № 754/8896/20 Провадження: № 22-ц/824/12771/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Пікуль А.А., Левенця Б.Б. секретар Івасенко І.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року, постановлену під головуванням судді Бабко В.В., за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві про встановлення факту, що має юридичне значення, в с т а н о в и в : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. На обґрунтування заявлених вимог зазначила, що вона є інвалідом ІІІ групи з дитинства, інвалідність встановлена безстроково, починаючи з 13 жовтня 2004 року. У зв`язку проведенням антитерористичної операції, вона вимушена була залишити місце свого постійного проживання у м. Луганську, оригінал довідки до акта огляду МСЕК про встановлення їй групи інвалідності не зберігся. З метою необхідності переведення її з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника їй необхідно надати до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві медичні документи про встановлення їй ІІІ групи інвалідності. Посилаючись на те, що зазначені медичні документи відсутні як у неї, так і у матеріалах пенсійної справи, а отримати їх можливо лише за наявності довідки до акта огляду МСЕК про встановлення їй ІІІ групи інвалідності, просила встановити юридичний факт того, що вона є інвалідом ІІІ групи з дитинства, з 13жовтня 2004 року довічно. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що іншим способом забезпечити свої соціальні права, крім встановлення факту наявності інвалідності, вона, ОСОБА_1 ,не може. Встановлення такого факту пов`язане із її наміром звернутися до ГУ ПФУ із заявою про перерахунок пенсії, а саме переведення з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника. Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року відмовлено. Постановою Верховного Суду від 14 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Справа надійшла до Київського апеляційного суду 04 серпня 2021 року. У відзиві на апеляційну скаргу Дзядевич Л.В. в інетерсах ГУ ПФУ України в м. Києві заперечувала проти апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість. Заявником не надано висновку лікарсько-консультаційної комісії та /або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, оскільки законодавством передбачено спеціальний порядок встановлення статусу інваліда. Заявниця не позбавлена права на оскарження в адміністративному порядку безпідставної відмови заінтересованої особи у вчиненні відповідних дій. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у статті256 цього Кодексу, не є вичерпним. Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо). Як убачається із матеріалів справи, заявниця просила встановити факт отримання інвалідності до досягнення нею 18 річного віку, оскільки саме цей факт має значення для призначення їй пенсії по втраті годувальника. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19 зазначила, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом. Пунктом 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності). Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК) врегульовані Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317. З наведеного слідує, що факт настання інвалідності з дитинства встановлюється виключно органами МСЕК, тобто, законом визначений інший порядок встановлення такого факту.Не згода з рішенням цього органу може бути оскаржена в адміністративному порядку. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, урахувавши положення цивільного процесуального законодавства щодо наявності визначеного законом іншого порядку встановлення заявленого ОСОБА_1 факту, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження. Доводи апеляційної скарги заявниці зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів на вбачає підстав для скасування ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року, яка постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права. За таких підстав, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Т.О. Невідома Судді А.А. Пікуль Б.Б. Левенець