Постанова 4824 № 760/28457/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 жовтня 2021 року м. Київ Справа № 22-12178 Головуючий у 1-й інстанції: Зуєвич Л. Л. Унікальний № 760/28457/20 Доповідач - Пікуль А. А. Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуль А. А. суддів Борисової О. В. Невідомої Т. О. розглянувши в порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою адвоката Мазуркевича Миколи Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року та на додаткове рішення Соломянського районного суду міста Києва від 30 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- у с т а н о в и в : У грудні 2020 року ОСОБА_2 пред`явив в суд позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просив стягнути з відповідача 146 630 грн заборгованості та покласти на відповідача судові витрати (а. с. 1-4). Позовні вимоги були обґрунтовані таким. 03 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу холодильного обладнання. На виконання цього договору ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 4 300 Євро, що підтверджується відповідною розпискою. Позивач зазначав, що враховуючи, що між ним та відповідачем не було укладено у письмовому вигляді основного договору купівлі-продажу холодильного обладнання із зазначенням його моделі, розміру, потужності, кількості, типу системи охолодження та інших технічних характеристик, та не було погоджено терміну передачі товару позивачу, то вказані кошти отримані відповідачем безпідставно та мають бути повернуті позивачу. Позивач неодноразово самостійно та через свого представника звертався до відповідача з вимогою повернути сплачені кошти, однак відповідач їх не повернув. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 146 630 грн заборгованості, а також 1 466 грн 30 коп судового збору. Додатковим рішенням Соломянського районного суду міста Києва від 30 квітня 2021 року заяву адвоката Піки М. Є., подану в інтересах ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі № 760/28457/20 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги, в сумі 5000 грн. Не погодившись з рішеннями суду, адвокат Мазуркевич М. А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконних та необґрунтованих рішень, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (а. с. 114-121). У своєму відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 , адвокат Піка М. Є., вказує, що районним судом було вірно встановлено, що передані кошти мають правової статус авансу, а не завдатку та встановив, що сторонами так і не укладено договір купівлі-продажу чи попереднього договору купівлі-продажу. Скаржник помилково зазначає, що районний суд вказав предметом спору нерухоме майно, оскільки в даному випадку районний суд наводив цитати з правових позицій Верховного Суду (а.с.154-160). 06 вересня 2021 року представник позивача, адвокат Піка М. Є., подав заяву щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з апеляційним переглядом справи, у розмірі 4 000 грн. за ознайомлення адвоката з апеляційною скаргою та складення відзиву на апеляційну скаргу. За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга адвоката Мазуркевича М. А. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року розглядається апеляційним судом у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач (покупець) та відповідач (продавець) в усному порядку домовились укласти в майбутньому договір купівлі-продажу холодильного обладнання. На виконання домовленості 03 квітня 2018 року ОСОБА_1 отримав кошти у сумі 4 300 Євро від ОСОБА_2 у якості авансу за майбутній продаж холодильного обладнання, що підтверджується розпискою, написаною та підписаною ОСОБА_1 , копія якої долучена до матеріалів справи (а.с.7). Переклад розписки від 03 квітня 2018 року з російської на українську мову також долучений до матеріалів справи (а.с.8) 22 вересня 2020 року на адресу ОСОБА_1 адвокатом Пікою М.Є. було надіслано претензію з вимогою повернути ОСОБА_2 суму попередньої оплати у розмірі 4 200 Євро протягом 7 календарних днів з моменту отримання претензії (а.с.12). Докази направлення зазначеної претензії залучені до матеріалів справи, а саме копії опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку ПАТ «Укрпошти» (а.с.13) та копія списку згрупованих поштових відправлень листів (а.с.14). Факт отримання зазначеної претензії відповідачем 28 вересня 2020 року підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.15). У відповідь на претензію ОСОБА_1 надав лист, у якому повідомив, що до претензії не долучено документів, які б підтверджували повноваження адвоката (а.с.16). 13 жовтня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з претензією, у якій вимагав протягом 2 календарних днів з моменту отримання претензії повернути 4 200 Євро (а.с.18). Факт направлення вказаної претензії підтверджується залученими до матеріалів справи копіями опису вкладення у цінний лист № 9813700210830 (а.с.19), накладної ПАТ «Укрпошти» та фіскальними чеками ПАТ «Укрпошта» (а.с.20). Факт отримання зазначеної претензії ОСОБА_1 19 жовтня 2020 року підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.21). Листом від 26 жовтня 2020 року ОСОБА_1 зазначив, що придбав товар, який просив терміново отримати сплативши залишок ціни 4 200 Євро. (а.с.22). Крім того, у вказаному листі відповідач зазначає, що оскільки ОСОБА_2 порушив обумовлені терміни отримання товару, йому необхідно сплатити за два з половиною роки грошові кошти у сумі 25 грн. за добу за його зберігання, а також подвійну облікову ставку НБУ, як неустойку. 16 листопада 2020 року ОСОБА_2 повторно надіслав на адресу ОСОБА_1 претензію (а. с. 23-24), у якій зазначив, що у розписці про отримання 4 300 Євро відсутня істотна умова договору купівлі-продажу, яка не була узгоджена усно, а саме: індивідуальні характеристики товару. Відповідач, не отримавши решту 4 200 Євро та не узгодивши з позивачем індивідуально визначені характеристики холодильного обладнання, діяв самовільно та придбав не узгоджений з позивачем товар. На підставі наведеного, просив у відповідача протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї претензії повернути 4300 євро. Факт направлення вказаної претензії підтверджується залученими до матеріалів справи копіями опису вкладення у цінний лист, накладною і фіскальним чеком ПАТ «Укрпошти» (а.с.25). Факт отримання зазначеної претензії 25 листопада 2020 року відповідачем підтверджується копією долученого до матеріалів справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.26). За встановлених обставин, задовольняючи позов ОСОБА_2 , районний суд виходив з такого. Сторони в усній формі погодили укладення в майбутньому договору купівлі-продажу холодильного обладнання. Доказів укладення між сторонами попереднього договору купівлі-продажу у письмовій формі суду не надано. На виконання усної домовленості ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 аванс в сумі 4 300 Євро, факт отримання відповідачем грошових коштів від позивача ОСОБА_1 не заперечується та підтверджується розпискою від 03 квітня 2018 року. Матеріали справи не містять доказів укладення договору купівлі-продажу холодильного обладнання та погодження такої істотної умови договору, як предмет договору купівлі-продажу. На підставі наведеного районний суд дійшов висновку про відсутність договірного характеру правовідносин між сторонами та наявність підстав для стягнення отриманої відповідачем за розпискою суми у грошовій одиниці України - гривні, на підставі ст. 1212 ЦК України. При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги відповідача апеляційний суд виходить з наступного. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, є доведеними. Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позову відповідають обставинам справи. Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність правових підстав для задоволення позову, нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (а. с. 75-82). Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить. Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в позовній заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, виходячи з того, що застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини, є виключною прерогативою суду. Суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18 та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19). Отже суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, провадження № 12-15гс19). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондиційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. У разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України). Системний аналіз положень частини першої, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру (не договірного) безпосередньо між власником та володільцем майна. У даних правовідносинах судом першої інстанції правильно встановлено відсутність договірного характеру правовідносин між сторонами, оскільки надана суду розписка ОСОБА_1 про отримання від позивача 4300 євро за холодильне обладнання, встановлення не містить ознак договору купівлі-продажу обладнання, зокрема, не зазначено предмет договору - назву обладнання. Тому доводи апеляційної скарги про те, що районним судом не вмотивовано чому частина коштів, переданих позивачем відповідачу, є авансом та необґрунтовано застосовано положення ст. 1212 ЦК України, відхиляються апеляційним судом як безпідставні. Оскільки договір купівлі-продажу між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише усно домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана ОСОБА_2 ОСОБА_1 грошова сума є авансом, який підлягає поверненню позивачу. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо неналежної оцінки доказів та невідповідності висновків суду обставинам справи відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані. Аргументуючи свою позицію, сторона вдається до вільного тлумачення тексту оскаржуваного рішення та перекручує його зміст. Відповідач, посилаючись на положення ст. 655 ЦК України, не зазначає, яке конкретно майно було предметом договору купівлі-продажу і коли конкретно воно мало бути передане продавцем покупцю, а також строк оплати вартості майна. Одночасно сторона відповідача вдається до неправильного тлумачення ч. 2 ст. 689 ЦК України. Аргументи апеляційної скарги зводяться до трактування обставин справи виключно з точки зору відповідача, яким суд першої інстанції дав належну оцінку. В частині оскарження додаткового рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 квітня 2021 року апеляційна скарга містить лише посилання, що додаткове рішення винесено у порушення ст. 270 ЦПК України. Однак аргументів, у чому полягають допущені судом першої інстанції порушення указаної процесуальної норми, апеляційна скарга не містить. Оскільки додаткове рішення стосується вирішення питання розподілу судових витрат за заявою сторони (а.с.83-93), що відповідає положенням ст. 270 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, відсутні. Інших доводів щодо неправильності оскаржуваних рішення та додаткового рішення апеляційна скарга не містить. Ураховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року немає. За правилом ст. 382 ЦПК України апеляційний суд вирішує питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. У даній справі позивач 06 вересня 2021 року подав (направив поштою) заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000 грн. До заяви додано акт прийому-передачі наданих послуг № 2 від 02.09.2021, відповідно до якого адвокатом виконані послуги щодо ознайомлення з апеляційною скаргою, написання та відправку відзиву на апеляційну скаргу на суму 4 000 грн., та квитанція про оплату позивачем 4 000 грн. (а.с.163-177). Копія цієї заяви разом із додатками були направлені ОСОБА_1 06 вересня 2021 року (а.с.175-176). Клопотання щодо зменшення розміру судових витрат на правову допомогу відповідач суду не надав. Оскільки апеляційна скарга відповідача, як вже зазначено вище, підлягає залишенню без задоволення, судові витрати позивача на правову допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 4 000 грн., які є реальними і необхідними, підлягають відшкодуванню відповідачем. Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Мазуркевича Миколи Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року залишити без змін. Додаткове рішенням Соломянського районного суду міста Києва від 30 квітня 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 000 (чотири тисячі) грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий А. А. Пікуль Судді О. В. Борисова Т. О. Невідома