Постанова Київський апеляційний суд № 755/12057/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №755/12057/19 головуючий у суді І інстанції: Савлук Т.В. провадження №22-ц/824/13330/2021 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА Іменем України 05 жовтня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Гаращенка Д.Р., Рубан С.М., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У липні 2019 позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором № б/н від 16 серпня 2013 року в розмірі 95149,82 грн., яка включає: 73563,45 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 16579,24 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 4507,13 грн. - штраф (процентна складова), а також судові витрати по сплаті судового збору, мотивуючи тим, що відповідачем порушено договірні зобов`язання в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, що є предметом позовних вимог. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, і неправильне застосування судом норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує, що відповідач укладання чи не укладання договору не оспорював, розрахунок не спростовував, не доводив відсутність заборгованості та відповідно до виконання умов договору належним чином, не заперечував наявності між сторонами кредитних зобов`язань, також позивачем надані усі належні та допустимі докази по справі. Звертає увагу суду на те, що відповідач користувався кредитними коштами та погашав заборгованість, а тому вважає, що вказане свідчить про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування. Відповідач відзиву у встановлений апеляційним судом строк, не надав. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивач не надав суду підписаних відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, будь-яких відомостей про номер карткового рахунку, дату вручення картки відповідачеві, повідомлення йому пін-коду, строку дії картки саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості. В той же час, за даними, які викладено у Анкеті-заяві не зафіксовано, яка банківська картка була видана ОСОБА_1 , строк її дії, який рахунок відкрито на ім`я позичальника, не зазначено кредитний ліміт та строк дії картки. Із даної заяви вбачається, що пам`ятка клієнта, яка є невід`ємною частиною договору відповідачеві не видавалася. Крім того, відповідно до наданого витягу з роздруківки по картках відповідача не можливо встановити коли саме були зараховані кредитні кошти на картки відповідача та в якій сумі. Отже, АТ КБ «ПриватБанк» не надано доказів на підтвердження видачі відповідачеві кредитної картки та розміру наданого відповідачеві кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми тіла кредиту, процентів, пені та штрафів, що вказані в розрахунках заборгованості, не є можливим. Тому, позовні вимоги не підлягають до задоволення. Однак, такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено, що 16 серпня 2013 року відповідач підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій зазначено, що вона разом із пам`яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.44). В анкеті-заяві міститься інформація про те, що ОСОБА_1 ознайомився з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, та погодився з ними. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 73510,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Таким чином, апеляційний суд вважає, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 правовідносини виникли внаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої. Із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився, про що розписався у анкеті-заяві. Таке приєднання відповідачем вчинено у письмовій формі, що ґрунтується на положеннях статті 634 ЦК України. Крім того, згідно з умовами та правилами надання банківських послуг після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання цього договору є пряма і безумовна згода клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту встановленого банком (п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг). Відповідно до п.п. 2.1.1.5.5 умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов`язаний погашати заборгованість по кредиту, відсотків за його користування, на перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених цим договором. Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, клієнт зобов`язаний сплатити Банк штраф, розмір якого встановлено тарифами договору. Штраф нараховується на окремий рахунок і підлягає оплаті в зазначені банком терміни. Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором №б/н від 16 серпня 2013 року, внаслідок чого, станом на 17 червня 2019 року (дата визначена позивачем), у останнього утворилася заборгованість у розмірі 95149,82 грн., яка включає: 73563,45 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 16579,24 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 4507,13 грн. - штраф (процентна складова). Встановлено, що розрахунок заборгованості містить розмір відсоткової ставки, ставки пені, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, пені, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов`язань (а.с. 42-43). Відповідно до виписки по рахунку вбачається, що відповідач до певного часу виконував належним чином свої зобов'язання за кредитним договором (а.с. 123-136). ОСОБА_1 не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості. Відтак, судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що полягало у невірному тлумаченні статті 634 ЦК України, а також не повному дослідженні матеріалів справи. Виходячи із наявних у матеріалах справи доказів, і наведених норм законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні всі підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту. Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у сумі 73510,00 грн. за період з 16 серпня 2013 року (дата укладання договору між сторонами) по 17 червня 2019 року (дата визначена АТ КБ «ПриватБанк» у позові). Щодо стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитними коштами суд апеляційної інстанції доходить наступного. У відповідності до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. 16 серпня 2013 року відповідач підписав анкету-заяву, при цьому підписана заява не містить даних, яку саме кредитну картку він отримав. Крім того, позивачем не надано суду жодного доказу з якого можливо було б встановити тарифи кредитної картки. Також, судом встановлено, що в наданих позивачем розрахунках заборгованості за договором б/н від 16 серпня 2013 року відсутні дані про те, за якою карткою зроблено розрахунок, а тому не можливо встановити відсоткову ставку за якою повинен був проводитись розрахунок. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірно висновку відмовляючи у позові в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами, оскільки з наданого позивачем розрахунку не вбачається, яку саме картку видано відповідачу, а тому не можливо вирахувати (тарифи картки) розмір відсоткової ставки за кредитом. Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення штрафів. За таких обставин, з ОСОБА_1 за період з 16 серпня 2013 року (дата укладання договору між сторонами) по 17 червня 2019 (дата визначена АТ КБ «ПриватБанк» у позові) підлягає стягненню наступна заборгованість: - 73563,45 гривень - заборгованість за тілом кредиту. Відтак, доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» частково знайшли своє підтвердження у матеріалах цивільної справи. Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач не виконав своїх зобов`язань перед позивачем АТ КБ «Приватбанк», що призвело до порушення прав останнього. Суд апеляційної інстанції вважає, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із того, що договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому. За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним фактичне звільнення боржника від сплати тіла кредиту судовим рішенням, з урахування того, що відповідачем не заявлялись позовні вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним. При вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із положень ст.ст. 634 ЦК України. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає за можливе здійснити зміну розподілу судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи, позивач АТ КБ «ПриватБанк» сплатив судовий збір розмірі 1921,00 гривень (за подання позовної заяви) та 2881,50 гривень (за подання апеляційної скарги на рішення суду), що у сукупному розмірі складає 4802,50 гривень. Предметом позову АТ КБ «ПриватБанк» є стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом, яка у загальному розмірі складає 95149,82 гривень. Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку про обґрутнованість стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у загальному розмірі 73563,45 гривень. За таких обставин, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, апеляційний суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 3713,00 гривні (73563,45* 4802,50 / 95149,82). Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягало у невірному тлумаченні закону, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог відповідно до ст. 376 ЦПК України. На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості по тілу кредиту та судових витрат скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині. Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостізадовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» (код ЄДРПОУ: 14360570; юридична адреса: місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1д)73563,45 гривень заборгованості за тілом кредиту та 500,00 гривень штрафу (фіксована частина). Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 )на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570; юридична адреса: місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1д) судові витрати у розмірі 3713,00 гривні. В іншій судове рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено «06» жовтня 2021 року. Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіД.Р. Гаращенко С.М. Рубан