Постанова Київський апеляційний суд № 760/18506/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №760/18506/20 головуючий у суді І інстанції: Шереметьєва Л.А. провадження №22-ц/824/3148/2021 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА Іменем України 05 жовтня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Гаращенка Д.Р., Мостової Г.І., секретар судового засідання: Спеней О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші» про визнання правочину недійсним, ВСТАНОВИВ: У серпні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом і просить визнати недійсним договір позики № 00-886054 від 17 березня 2020 року, укладений з відповідачем. Посилається в позові на те, що 17 березня 2020 року між нею та відповідачем був укладений договір № 00-886054 строком його дії 30 календарних днів, за умовами якого їй був наданий кредит у розмірі 7000,00 грн.. Вважає вказаний договір таким, що не відповідає вимогам закону, посилаючись на те, що в порушення вимог Закону України « Про захист прав споживачів» договір не містить детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача/у процентному значенні та грошовому виразі/ з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг / реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), переліку, розміру і бази розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, чи пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту. Тобто, їй попередньо не було надано необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації щодо орієнтовної сукупної вартості споживчого кредиту як у процентному значенні, так і в грошовому виразі, щодо переліку витрат, пов»язаних, зокрема, з обслуговуванням кредиту - витрат на страхування, щодо варіантів повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги. Кредитний договір не містить графіку платежів у розмірі сум погашення основного боргу, сплати процентів , вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом. Після закінчення строку договору позики № 00-886054 від 17 березня 2020 року мало місце нарахуванню процентів та неустойки, що суперечить вимогам закону та засадам справедливості, добросовісності, розумності та складовим елементам конституційного принципу верховенства права. Зазначає, що роздруківка із сайту щодо умов кредитування та тарифів належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України щодо договору приєднання, адже Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банка неодноразово змінювалися самим банком, тобто кредитор міг додати умови в договір умови з будь-яких редакцій, що є найбільш сприятливі для відповідача. Враховуючи викладене, просить задовольнити позовта визнати недійсним договір позики № 00-886054 від 17 березня 2020 року. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Вказує, що судом першої інстанції було проігноровано відсутність запитуваної інформації, доказів, розрахунків, графіку платежів та іншої інформації необхідної для повноцінного та справедливого розгляду. Зазначає, що судом першої інстанції не розглянуто клопотання про витребування доказів. Посилається на практику Верховного Суду, яка викладено у постанові від 20.02.2019 року у справі №666/4957/15-ц та постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу, у встановлений апеляційним судом строк, не надав. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Вирішуючи даний спір, і відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивачка, отримавши відзив відповідача на позов, будь-яких доказів, які б спростовували приведені в ньому обставини укладення кредитного договору в електронній формі, не надала. При цьому не заперечувала вчинення власних дій у приведеній у відзиві послідовності, необхідних для реєстрації та ідентифікації на сайті відповідача, достатніх та необхідних для входження в систему, реєстарції в ній, підписання договору та отримання кредиту. А тому, враховуючи відсутністьдоказів заявлених позовних вимог та недоведення приведених у позові вимог, позовні вимоги не підлягають задоволенню. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Правовідносини між сторонами в даній справі виникли з договірних правовідносин (кредитного договору). Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідно до ч. 20 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ст. 640 ЦК Українидоговір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції Відповідно ст.642 ЦК України до відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Відповідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Встановлено, що 17 березня 2020 року між сторонами був укладений Договір № 00-886054 строком на 30 календарних днів. Відповідно до п.п.1.1, 1.2 договору позивачці був наданий кредит у сумі 7000,00 грнстроком до 16 квітня 2020 року. Згідно п.п.1.4 договору процентна ставка за користування коштами кредиту: 0,01% в день річних. Тип процентної ставки - фіксована. Згідноп. 2.1 Договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківськівкої картки позичальника НОМЕР_1 , емітовану банком України. В розділі 7 Договору позичальник підтвердила надання їй в чіткій і доступній формі інформації, вказаної в ч.2. ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг», ст.9 Закону України «Про споживче кредитування». Встановлено, що оспорюваний кредитний договір підписаний позивачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи позивача щодо неукладення договору. Зі змісту оспорюваного кредитного договору, який наданий відповідачем, встановлено, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, а позичальник в свою чергу погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Згідно з пунктами 2.2., 2.3. кредитного договору № 00-3095814 від 20 квітня 2021 року кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування кредитодавцем зі свого поточного рахунку на карту позичальника протягом 3 банківських днів з дати укладення договору. Судом встановлено, що договір позики був укладений та підписаний в електронній формі, і такі дії сторін узгоджуються з вимогами ст.ст. 6 , 627 ЦК України та ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки договір № 00-886054, укладений між сторонами 17 березня 2020 року в електронній формі, що містить електронний підпис одноразовим ідентифікатором позивача та представника товариства, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд також у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було проігноровано відсутність запитуваної інформації, доказів, розрахунків, графіку платежів та іншої інформації необхідної для повноцінного та справедливого розгляду, а також те що судом першої інстанції не розглянуто клопотання про витребування доказів, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки в матеріахал справи, а саме: наданих позивачем доказів не встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору № 00-886054 від 17 березня 2020 року вимогам законодавства та про несправедливість його умов, усі доводи позивача ґрунтуються виключно на припущеннях і спростовуються самим змістом договору. Крім того кредитні кошти надавались на 30 днів, а тому графік погашення заборгованості розбитий по місяцім не може інствати. Посилання позивача у апеляційній скарзі на практику Верховного Суду, яка викладено у постанові від 20.02.2019 року у справі №666/4957/15-ц та постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки вказана практика не є релевантною до даних правовідносин, які виникли у сторін у справі, що розглядається. Крім того, судом першої та апеляційної інстанції наведено практику Верховного Суду, яка аналогічна щодо даних правовідносинам. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача не було порушено відповідачем. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. ст. 203, 215, 509, 638, 640, 642, 1046 ЦК України,та Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «06» жовтня 2021 року. Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіД.Р. Гаращенко Г.І. Мостова