Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/1178/21

06.10.21 22-ц/812/1900/21 Справа №489/1178/21 Провадження № 22-ц/812/1900/21 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 05 жовтня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., із секретерам судового засідання - Біляєвою В.М., за участі позивача - ОСОБА_1 , відповідача - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2021 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Коваленком І.В., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,- В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що у лютому 2018 року вона звернулась до ОСОБА_2 , який є адвокатом, з метою отримання правової допомоги щодо оформлення права власності на частину нерухомого майна та виділення в натурі частини земельної ділянки для обслуговування будинку із господарськими спорудами по АДРЕСА_1 . З цією метою позивач передала ОСОБА_2 копії всіх необхідних документів, зокрема, і для оформлення договору про надання правової допомоги, та сплатила йому 170000,00 грн. за виконання обумовленого між сторонами об`єму правової допомоги, про що відповідач написав розписку. Зазначає, що звертаючись за правовою допомогою вона розраховувала на її оперативне та добросовісне надання, проте відповідач станом на час подачі позову право власності на нерухоме майно не оформив, та не уклав з нею договору про надання правової допомоги. У грудні 2018 повідомив, що не буде укладати такий договір, а з 2019 року перестав відповідати на телефонні дзвінки та ухиляється від зустрічей з нею. 16 вересня 2020 року вона звернулась до відповідача з досудовою вимогою про повернення сплачених нею коштів у розмірі 170000,00 грн., проте вказані кошти відповідачем не повернуті. Також, 31 жовтня 2020 року вона звернулась до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Миколаївської області, яка за результатами розгляду скарги прийняла рішення від 28 січня 2021 року № 48, яким відповідача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на три місяці. На теперішній час відповідач жодної правової допомоги не надав та не повернув грошові кошти. А відтак отримані ним 170 000 грн. є такими, що набуті ним без достатньої правової підстави та підлягають стягненню на підставі ст.1212 ЦК України. Більш того, за приписами ст.1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти, а за ст.625 ЦК України у випадку неправомірної несплати грошових коштів, передбачено наслідки прострочення грошового зобов`язання сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. З огляду на положення зазначених норм матеріального права 3% річних становлять 15 467 грн.67 коп., розмір інфляційних витрат 31663 грн.88 коп. Крім того, в результаті протиправної поведінки відповідача їй також була заподіяна моральна шкода, яка виразилася в тому, що у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань та неповернення грошових коштів їй заподіяно моральних страждань, вона перебувала у стресовому стані, порушився її нормальний та спокійний ритм життя, що призводить до переживань з цього приводу. У зв`язку з відмовою відповідача повернути кошти вона зазнала душевних страждань, що змусило її вживати додаткових зусиль до організації її життя, забезпечення майнового стану. Кошти, які були безпідставно набуті ОСОБА_2 , вона могла б спрямувати на лікування свої 83-річної матері, як є інвалідом 1 групи, не здатна до самообслуговування, потребує спеціального побутового та кваліфікованого медичного догляду з використанням медичних препаратів. Заподіяну їй моральну шкоду вона оцінює у 30000 грн. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 247131, 55 грн., з яких: 170 000,00 грн. - безпідставно набуті грошові кошти, 15467,67 грн. - три проценти річних за прострочення зобов`язання по поверненню безпідставно набутих коштів, 31 663,88 грн. - інфляційні втрати та 30000,00 грн. моральної шкоди, а також 2471,32 грн. судового збору. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки у сторін виникли договірні правовідносини з приводу надання послуг, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів, на підставі статті 1212 ЦК України є необґрунтованими, оскільки ці норми права не застосовуються до договірних правовідносин. Судом не прийнято бо уваги доводи позивача про те, що сторони не уклали будь-яких письмових договорів, так як встановлено, що позивач передала, а відповідач прийняв грошові кошти з метою надання послуг з оформлення права власності, а тому правовідносини, які виникли між сторонами носять договірний характер. При цьому, з`ясування ступеню виконання договірних зобов`язань кожною із сторін, надання оцінки таким доказам, знаходиться поза межами даного судового розгляду. Стягнення грошових сум, розрахованих позивачем, відповідно до статті 625 ЦК України та моральної шкоди в даному випадку є похідною вимогою від вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів, а оскільки в задоволенні такої судом відмовлено, відповідно не підлягає задоволенню і позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних, інфляційних втрат та моральної шкоди у зв`язка з їх необґрунтованістю та недоведеністю. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права та неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки не відповідають обставинам справи та просила про його скасування та ухвалення нового судового рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Так, зокрема вказувала, що розглядаючи дану справу місцевий суд керувався виключно нормами ЦК України, при цьому не надаючи належної уваги тому, що відповідач є адвокатом, який у своїй діяльності зобов`язаний дотримуватись вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У відповідності до вимог статті 26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Тобто підставою для надання адвокатом правової допомоги є виключно договір про надання правової допомоги, а отже, і гонорар (винагороду) за надання правової допомоги адвокат має право отримувати лише після укладення з клієнтом вищезазначеного договору. Зазначала, що вона зверталась до відповідача саме як до адвоката, з метою отримання від нього правової допомоги щодо оформлення права власності на частину нерухомого майна та виділення в натурі частини земельної ділянки для обслуговування будинку із господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , а не на підставі дружніх стосунків, як зазначає останній. У свою чергу ОСОБА_2 постійно каже неправду, спотворюючи факти та дійсні обставини виниклої ситуації, щоб якось обґрунтувати безпідставне присвоєння її грошових коштів: у телефонній розмові він каже одне, на засіданні дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Миколаївської області інше, а у відзиві на позовну заяву- третє. Також, позивач звертає особливу увагу суду на факти, які були встановленні дисциплінарною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Миколаївської області під час розгляду її скарги на дії відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог ст.263 ЦПК України, а доводи апеляційної скарги суперечливі, необґрунтовані та необ`єктивні. У судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримала, просила про її задоволення. Відповідач апеляційну скаргу у судовому засідання не визнав, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши доповідь судді, осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду вказаним положенням закону у повній мірі відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_1 у 2018 році звернулась до ОСОБА_2 для надання їй послуг з оформлення права власності на частину нерухомого майна та виділення в натурі частини земельної ділянки для обслуговування будинку із господарськими спорудами по АДРЕСА_1 . 22 лютого 2018 року ОСОБА_2 написано розписку, зі змісту якої вбачається, що він прийняв від ОСОБА_1 гроші у сумі 170 000,00 грн. для оформлення нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8). При зверненні з позовом ОСОБА_1 вказувала, що в подальшому між нею та відповідачем виникли розбіжності щодо якості та оперативності надання таких послуг, що призвело до відмови позивача від усіх домовленостей. 16 вересня 2020 року ОСОБА_1 направила лист-вимогу ОСОБА_2 , в якій вказала, що більше не має наміру отримувати від нього правову допомогу та просить у 10-денний строк з моменту отримання вказаного листа повернути їй сплачені кошти у розмірі 170000,00 грн., який повернувся із відміткою за закінченням терміну зберігання (а.с.15-17). 31 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Кваліфікаційно дисциплінарної комісії адвокатури Миколаївської області зі скаргою на дії ОСОБА_2 . Рішенням №48 дисціплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Миколаївської області від 28 січня 2021 року ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатської діяльності строком на 3 місяці. Відмовляючи у задоволенні позову суду першої інстанції вказав, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню оскільки у сторін виникли договірні правовідносини з приводу надання послуг, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів, на підставі статті 1212 ЦК України є необґрунтованими, оскільки ці норми права не застосовуються до договірних правовідносин. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується виходячи з такого. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Згідно ч. 3 вказаної статті положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Таким чином, зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч. 1 статті 1212 ЦК України, в тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків належать, зокрема договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Судом встановлено, що договір про надання правової допомоги між сторонами в письмовій формі не укладався. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. У даній справі, встановлено, що між сторонами фактично склалися договірні відносини на підставі усної домовленості щодо надання послуг з оформлення права власності на частину нерухомого майна та виділення в натурі частини земельної ділянки для обслуговування будинку із господарськими спорудами по АДРЕСА_1 . Позивач, отримавши пропозицію від відповідача укласти договір про надання послуг з оформлення нерухомості, в межах строку відповіді вчинила дію відповідно до вказаних умов договору, а саме, здійснила передачу ОСОБА_2 коштів, що засвідчувало її бажання укласти договір, що було саме прийняттям такої пропозиції. При цьому зміст розписки не дає підстави вважати, що такі кошти передавались відповідачу як гонорар, оскільки в ній зазначено, що він прийняв їх, а не отримав, саме для оформлення нерухомості, а не з іншою метою (а.с.8). Згідно положень статті 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений - протягом нормально необхідного для цього часу. Тобто позивачем передачу коштів у розмірі 170000,00 грн. здійснено добровільно, а доказів недобросовісності з боку відповідача та доказів незаконного заволодіння ними без договірних відносин суду не надано. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання, а в даному випадку виконання усної домовленості, не може вважатися безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Згідно правового висновку Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, стаття 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Позивачка ж сама доводить про наявність в неї з відповідачем договірного зобов`язання, яке останнім було порушене. Доводи та мотиви позовної заяви побудовані на неналежному виконанні відповідачем зобов`язань за усною домовленістю, яка фактично являється договором про надання послуг. При цьому, позивач посилається на положення Цивільного кодексу України, які регулюють умови виконання зобов`язання. Такі обґрунтування позову підтверджують факт набуття відповідачем коштів за існування достатніх правових підстав, що в свою чергу виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України та задоволення позову з підстав та мотивів, які викладені в ньому. Отже, з системного аналізу вказаних норм права та наданих учасниками справи доказів, колегія суддів вважає, що правовідносини, які склалися між сторонами, врегульовані на рівні правочину (усний договір між позивачем та відповідачем), що виключає застосування положень ст. 1212 ЦК України. Порядок розірвання договору та повернення сплачених коштів врегулювано загальними положеннями про договір ЦК України. При цьому, з`ясування ступеню виконання договірних зобов`язань кожною із сторін, надання оцінки таким доказам, знаходиться поза межами цього судового розгляду. Зважаючи на те, що вимоги про стягнення грошових сум, розрахованих позивачем відповідно до ст.625 ЦК України (три проценти річних, інфляційні втрати) та моральної шкоди є похідними вимогами від вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у їх задоволені у зв`язка з їх необґрунтованістю та недоведеністю. Зважаючи на викладене, порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлено. Доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд позивача, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених у рішенні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, ухвалене судове рішення суду першої інстанцій слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 375, 381,382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26 липня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 06 жовтня 2021 року.