Постанова Харківський апеляційний суд № 638/3506/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2021 року м. Харків справа №638/3506/18 провадження №22-ц/818/4399/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря: Проневич Д.О. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: Прокуратура Харківській області, Державна казначейська служба України, третя особа: слідчий прокуратури Харківської області Жеваго Вадим Віталійович, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України, третя особа: слідчий прокуратури Харківської області Жеваго Вадим Віталійович про стягнення сум за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 травня 2021 року, постановлене під головуванням судді Штих Т.В. в залі суду в місті Харкові, (повний текст судового рішення складено 21 травня 2021 року), - в с т а н о в и в: У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України, третя особа: слідчий прокуратури Харківської області Жеваго Вадим Віталійович про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною тривалою бездіяльністю відповідача по кримінальному провадженню № 42017220000001385. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 травня 2021 року у задоволені позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовані вимоги в повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Підставою для відшкодування шкоди є факт систематичного прийняття слідчим відповідача рішень без проведення відповідно до вимог КПК Україниперевірки заяви ОСОБА_1 про злочин посадових осіб відповідача. Постановами Верховного Суду від 08.04.2020 року по справі за № 638/14009/17, від 16.09.2020 року по справі за № 638/6363/19, від 17.09.2020 року по справі за № 638/9834/18, від 23.09.2020 року по справі за № 638/14007/17, від 02.12.2020 року по справі за № 638/14008/17, якими були відхилені касації по даній категорії справ та залишені без змін рішення першої інстанції, якими на користь ОСОБА_1 стягнуто компенсацію моральної шкоди, спричиненої тривалою бездіяльністю посадових осіб органу державної влади при імітації досудового розслідування по кримінальним провадженням. Позивач вважає, що суд зробив хибний висновок про те, що реалізація процесуального права на оскарження процесуальних рішень відповідача є реалізацією позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінального провадження, начебто не є підставою для відшкодування моральної шкоди.Також суд першої інстанції знехтував наданими позивачем доказами на підтвердження завданих йому моральних страждань, а саме висновоком спеціаліста-психолога від 09.07.2018 року, зі змісту якого вбачається, що ситуація, в якій опинився ОСОБА_1 на протязі тривалого часу та внаслідок неправомірних дій прокуратури є психотравмуючою для останнього та такою, що призвела до заподіяння шкоди, а саме душевних страждань; та випискою із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 №1879 від 20.09.2017 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 протипоказані психоемоційні навантаження у звязку з черепно-мозковою ставмою, отриманою під час проходження служби. Представник Державної казначейської служби України надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Прокуратура Харківської області також надала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої жодним чином не обґрунтований, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що є процесуальним обов`язком позивача. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, 11 вересня 2017 року позивач в порядку ст.214 КПК Українизвернувся до прокуратури Харківської області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, однак відповідні відомості до ЄРДР не були внесені. Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 22.11.2017 року зобовязано відповідача внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення за заявою позивача від 11.09.2017 року. 29.11.2017 року на виконання ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 22.11.2017 року відповідачем внесено відомості до ЄРДР за №42017220000001385 за ч.1 ст. 364, ч.1 ст.365, ч.1 ст.366, ч.1 ст.367, ч.3 ст.382 КК України. 19.02.2018 року слідчим прокуратури винесено постанову про закриття кримінального провадження. Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду від 06.03.2018 року постанову про закриття кримінального провадження скасовано. Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що незаконним рішенням посадової особи прокуратури Харківської області, яка є органом державної влади, з приводу незаконного закриття зазначеного кримінального провадження, тривалого та неефективного проведення досудового розслідування, йому була завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він протягом тривалого часу, був вимушений звертатися та відвідувати суди та прокуратуру, з метою захисту та поновлення своїх прав, як потерпілого. На його думку, з вини відповідача зменшено авторитет правоохоронних органів, він позбавлений відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства права, порушено його психологічне благополуччя. Також зазначає, що він втратив віру у законність та справедливість власті, в свою соціальну безпеку, що спровокувало відчуття правової беззахисності, вседозволеності та ігнорування відповідачем всіх норм права та моралі. Своєю тривалою бездіяльністю йому спричинено глибокі моральні страждання, компенсацію яких вона оцінює у розмірі 178 476 грн. Згідно зі статтею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України. Статтею 55 Конституції Українипередбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 56 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК Українив інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК Українив інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Статті 1173, 1174 ЦК Україниє спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вирішуючи спір суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між прийняттям судових рішень про задоволення скарг ОСОБА_1 на дії посадової особи прокуратури Харківської області щодо незаконного закриття зазначеного кримінального провадження та тривалого, неефективного проведення досудового розслідування та настанням шкоди. Із вказаними висновками суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Частинами першою та другою статті 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди. Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК Українипотрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19). Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. Згідно із частиною другою статті 307 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалах слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої. Метою оскарження ОСОБА_1 бездіяльності прокуратури Харківської області у цій справі було оспорювання процесуальної діяльності та незгода з прийнятими процесуальними рішеннями. Зазначене не є безумовним доказом неправомірних дій або бездіяльності у розумінні статті 1174 ЦК України. Сам факт задоволення судом скарги ОСОБА_1 не свідчить про протиправність дій відповідача та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що його права та інтереси були поновлені. Цей висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року у справі «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18), від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц (провадження № 61-18855св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15-ц (провадження № 61-4165св18), від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц (провадження № 61-40480св18), від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19 (провадження № 61-8293св20) та від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц (провадження № 61-15913св20). Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Посилання позивача на те, що судом першої інстанції не взято до уваги висновок спеціаліста від 09.07.2018 року, зі змісту якого вбачається, що ситуація, в якій опинився ОСОБА_1 на протязі тривалого часу та внаслідок неправомірних дій прокуратури є психотравмуючою для останнього та такою, що призвела до заподіяння шкоди, а саме душевних страждань колегією суддів не приймається до уваги. Висновок суду про неприйняття висновку спеціаліста є правильним, оскільки доказів, що особа, яка склала висновок є фахівцем в галузі психології, не надано. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК Українисуд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення складено 06 жовтня 2021 року.