Постанова 4803 № 210/1137/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7199/21 Справа № 210/1137/19 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 210/1137/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання Євтодій К.С. сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідачі Державна казначейська служба України, треті особи - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Прокуратура Дніпропетровської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги відповідача Державної казначейської служби України та третіх осіб Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Прокуратури Дніпропетровської області на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2021 року, яке ухвалено суддею Сільченком В.Є. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 05 травня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування. Позовна заява обґрунтована тим, що 13 жовтня 2011 року заступником начальника слідчого відділу Довгинцівського районного відділу Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області Єфремовим Д.С. було порушено кримінальну справу за фактом таємного викрадення чужого майна (крадіжки) за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України. Постановою слідчого СВ Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області Прокопенко Л.С. від 30.12.2011 року позивачці, як підозрюваній у вчиненні злочину, було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Постановою слідчого СВ Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області Джафарова М.М. від 17.02.2012 року позивачку було притягнуто по вказаній кримінальній справі в якості обвинуваченого і було висунуто обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 185 КК України. Вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 03 лютого 2014 року позивачку було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України, з призначенням покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Відповідно до статті 75 КК України позивачку було звільнено від призначеного покарання з випробувальним терміном на три роки, якщо протягом цього строку нею не буде вчинено нового злочину та за умови виконання покладених на неї судом обов`язків. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2014 року вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року був скасований, а справу направлено на новий судовий розгляд. Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року кримінальну справу по обвинуваченню позивачки у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 185 КК України було повернуто Криворізькій місцевій прокуратурі № 1 Дніпропетровської області для організації проведення додаткового розслідування. 29 грудня 2018 року прокурором Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Загороднім А.В. винесено постанову про закриття кримінального провадження №12017040720000780, внесеного 24.04.2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 185 КК України у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 185 КК України (п.2 ч.1 ст.284 КПК України). Отже, протягом 86 місяців (з 13.10.2011 року по 29.12.2018 року) позивачка незаконно перебувала під слідством та судом, що завдало їй значної моральної шкоди, яка полягає у наступному: Протягом більше ніж 7 років вона була суттєво обмежена у реалізації своїх цивільних прав та законних інтересів, у тому числі права на вільне пересування, як по території України, так й за межі держави, оскільки стосовно неї було обрано запобіжний захід у вигляд підписки про невиїзд. Необхідність постійно отримувати згоду слідчого на виїзд за межі міста з тих чи інших потреб, а також невідкладно з`являтися до органу досудового слідства для участі у необхідних слідчих діях, а також до суду призвело до тривалого порушення її звичайного укладу життя. Також, протягом перебування під слідством та судом вона була обмежена у реалізації своїх законних прав на працю, а саме у можливості працевлаштуватися на роботу за своєю спеціальністю продавця, оскільки під час працевлаштування була змушена повідомляти потенційного роботодавця про наявність кримінальної справи, наслідком чого завжди була відмова у працевлаштуванні. Відсутність постійної роботи та відповідно стабільного заробітку призвело до суттєвого погіршення матеріального стану. Неспроможність задовольнити свої нагальні життєві потреби завдали їй додаткових глибоких моральних страждань. Протягом більше ніж 7 років вона перебувала під незаконним кримінальним переслідуванням. Поширення інформації про притягнення її до кримінальної відповідальності серед знайомих, сусідів тощо, завдало додаткових моральних страждань, оскільки у їх уявленні вона є злочинцем і змушена доводити свою невинуватість задля нормалізації стосунків з вказаними особами, отже вона мусить докладати додаткових зусиль до нормалізації свого життя, відновлення честі та гідності. Посилаючись на викладене, позивачка просила суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь, в рахунок компенсації заподіяної моральної шкоди в сумі 2 030 890,00 грн., без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 травня 2019 року до участі у справі залучені треті особи Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Прокуратура Дніпропетровської області. Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 516 000,00 грн., без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок держави. В апеляційній скарзі відповідач Державна казначейська служба України просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а також неповне встановлення обставин, що мають значення для справи. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду про стягнення коштів з Казначейської служби є невірним, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів. Також, зазначає, що при вирішенні спору щодо бездіяльності органу державної влади, судом слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у справі, а якщо шкода відшкодовується державою, то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути, як відповідача, відповідний орган Державного казначейства України. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до відповідних органів із заявою щодо проведення відшкодування завданої шкоди. На думку представника Державної казначейської служби України суд залишив поза увагою відсутність доказів, які мала би надати позивачка для підтвердження заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат майнового характеру. Крім того зазначає, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є недоведеним, необґрунтованим та не відповідає засадам виваженості та справедливості. В апеляційній скарзі третя особа Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є недоведеним, необґрунтованим та не відповідає засадам виваженості та справедливості. Також, зазначає, що позивачка перебувала під кримінальним переслідуванням з 30.11.2011 року дата обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд до 29.12.2018 року, тобто 85 місяців, а не 86 місяців, як вказує позивачка та суд першої інстанції, починаючи відлік з моменту порушення кримінальної справи. Крім того, зазначає, що у період з 30.11.2011 року по 29.12.2018 року позивачка могла реалізувати свої законі права на працю за спеціальністю або працевлаштуватися за допомогою центру зайнятості, однак не скористалася цим правом. В апеляційній скарзі третя особа Прокуратура Дніпропетровської області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність судового рішення вимогам законності, обґрунтованості та завданням цивільного судочинства. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не було взято до уваги та не надано оцінку тому факту, що під час досудового розслідування ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину визнавала повністю та надавала свідчення, що у період з квітня по вересень 2011 року дійсно таємно, за попередньою змовою з ОСОБА_2 , викрала з магазину ювелірні вироби, які передавала ОСОБА_2 для реалізації через ломбард, а отриманий прибуток ділили між собою. Фактично склалася ситуація, коли особа повністю визнала провину, проте, встановити один з елементів складу злочину об`єктивну сторону виявилося неможливим, у зв`язку з неналежним веденням бухгалтерського обліку потерпілим, що стало підставою для закриття кримінального провадження. Згідно ч. 4 ст. 1176 ЦК України, фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди. Таким чином, представник Прокуратури Дніпропетровської області вважає, що у даному випадку підлягає застосуванню аналогія закону, оскільки законодавство не містить чітких норм щодо правовідносин у ситуації коли особа визнала вину, а кримінальне провадження закрито не у зв`язку з відсутністю доказів доведення вини особи. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Заслухавши суддю-доповідача, представника третьої особи Прокуратури Дніпропетровської області - Полубан С.М., яка підтримала доводи апеляційних скарг та просила їх задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню, а апеляційні скарги третіх осіб Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Прокуратури Дніпропетровської області - залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 13 жовтня 2011 року заступником начальника слідчого відділу Довгинцівського районного відділу Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області Єфремовим Д.С. було порушено кримінальну справу за фактом таємного викрадення чужого майна (крадіжки) за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України (т. 1 а.с. 4). Постановою слідчого СВ Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області Прокопенко Л.С. від 30.12.2011 року позивачці ОСОБА_1 , як підозрюваній у вчиненні злочину, було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (т. 1 а.с. 5, 6). Постановою слідчого СВ Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області Джафарова М.М. від 17.02.2012 року позивачці ОСОБА_1 було висунуто обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 185 КК України (т. 1 а.с. 7). Вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року позивачку ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України, з призначенням покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Відповідно до статті 75 КК України позивачку було звільнено від призначеного покарання з випробувальним терміном на три роки, якщо протягом цього строку нею не буде вчинено нового злочину та за умови виконання покладених на неї судом обов`язків (т. 1 а.с. 9-12). Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2014 року скасовано вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року, справу направлено на новий судовий розгляд (т. 1 а.с. 13-15). Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 185 КК України, було повернуто Криворізькій місцевій прокуратурі № 1 Дніпропетровської області для організації проведення додаткового розслідування (т. 1 а.с. 16-19). 29 грудня 2018 року прокурором Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Загороднім А.В. винесено постанову про закриття кримінального провадження №12017040720000780, внесеного 24.04.2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 185 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення передбаченого частиною 5 статті 185 КК України (п.2 ч.1 ст.284 КПК України) (т. 1 а.с. 20-23). Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 протягом 86 місяців (з 13.10.2011 року по 29.12.2018 року) перебувала під слідством та судом, однак в подальшому було винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення. Внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, протягом 86 місяців, нормальний уклад життя позивачки був порушений, тому на її користь підлягає стягненню моральна шкода, визначена відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у розмірі не меншому однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством, у зв`язку з чим суд визначив розмір відшкодування в сумі 516 000,00 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Згідно з вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відповідно до пунктів 1, 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, моральна шкода. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування. Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відшкодування шкоди ОСОБА_1 на підставі статі 1176 ЦК України та у порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та правильно визначив розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, станом на час розгляду справи, за 86 місяців перебування позивачки під слідством та судом, у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, визначивши відшкодування у розмірі 516 000,00 грн. При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував тривалість незаконного перебування під слідством та судом, порушення звичайного ритму життя та виникнення певних обмежень та незручностей у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Доводи ж апеляційної скарги третьої особи Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про те, що позивачка перебувала під кримінальним переслідуванням з 30.11.2011 року дата обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд до 29.12.2018 року, тобто 85 місяців, а не 86 місяців, як вказує позивачка та суд першої інстанції, починаючи відлік з моменту порушення кримінальної справи, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості щодо обрання позивачці запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд 30.11.2011 року, а, згідно ст. ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. До того ж, необхідно наголосити й на тому, що визначений законом розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування. На думку колегії суддів, зазначений розмір відшкодування повною мірою відповідає обсягу моральних страждань, завданих позивачці внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та є належною та необхідною компенсацією для відновлення її попереднього морального та психоемоційного стану, налагодження подальших життєвих стосунків, відновлення почуття справедливості та рівня довіри до правоохоронних органів та системи правосуддя в цілому, а тому відсутні підстави для його зменшення, й доводи апеляційних скарги щодо недоведеності та необгрунтованості моральної шкоди є безпідставними. Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі №383/596/15, у постановах Верховного Суду від 04.06.2018 року у справі №489/2492/17, від 13.06.2018 року у справі №464/6863/16, від 21.06.2018 року у справі № №205/119/17, від 25.07.2018 року у справі № 607/14493/16-ц, від 19.09.2018 року у справі №534/955/17, від 19.12.2018 року №214/5262/15-ц. Не приймаються колегією суддів й доводи апеляційної скарги третьої особи Прокуратури Дніпропетровської області про самообмову позивачки ОСОБА_1 і необхідність застосування ч.4 ст.1176 ЦПК України. Під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані з метою переконати органи досудового слідства і суд у тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв. Самообмова має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи. Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 , як підозрювана та обвинувачена, надавала завідомо неправдиві показання з метою переконати органи досудового слідства та суду у тому, що саме вона вчинила злочини та такими діями перешкоджала з`ясуванню істини, суду не надано. При цьому, суд враховує й те, що саме на органи досудового розслідування покладено обов`язок всебічного, повного й об`єктивного розслідування обставин кримінального правопорушення, оскільки визнання обвинуваченою своєї вини не має переваги в порівнянні з іншими доказами, вони можуть бути покладені в основу вироку лише при підтвердженні сукупністю інших доказів у справі. Визнання в суді своєї вини, не підтверджує факту самообмови, яка має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини, чого в даному випадку не встановлено. Доводи апеляційної скарги відповідача Державної казначейської служби України про те, що при вирішенні спору щодо бездіяльності органу державної влади, судом слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у справі, а якщо шкода відшкодовується державою, то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути, як відповідача, відповідний орган Державного казначейства України, колегією суддів відхиляються, з огляду на те, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі, як сторона, через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)), а у справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь, як відповідач, через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду, хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)). Доводи апеляційної скарги відповідача Державної казначейської служби України про те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до відповідних органів із заявою щодо проведення відшкодування завданої шкоди, не ґрунтуються на Законі, оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», який є спеціальним у даних правовідносинах, не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою. Разом з тим, зазначення судом у резолютивній частині рішення відомостей про суб`єкт його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим та доводи апеляційної скарги відповідача Державної казначейської служби України в цій частині є прийнятними, з огляду на таке. Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18). Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 263, 264 ЦПК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, є підставою для зміни рішення суду першої інстанції шляхом приведення резолютивної частини оскаржуваного рішення у відповідність до наведних правових норм та викладення абзацу другого його резолютивної частини у новій редакції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, у зв`язку з чим в іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства. У зв`язку з тим, що рішення суду першої інстанції по суті залишено без змін, колегія суддів не проводить розподіл судових витрат понесених відповідачем Державною казначейською службою України та третіми особами Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області, Прокуратурою Дніпропетровської області при подачі апеляційних скарг на судове рішення. Керуючись ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Державної казначейської служби України задовольнити частково. Апеляційні скарги третіх осіб Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Прокуратури Дніпропетровської області - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2021 року змінити, виклавши абзац другий його резолютивної частини у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 516 000 (п`ятсот шістнадцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок, без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів». В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 06 жовтня 2021 року. Головуючий: Судді: