Постанова 4857 № 460/8133/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/8133/21 пров. № А/857/16904/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Кухтея Р.В., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року про повернення позовної заяви (ухвала постановлена в м.Рівне судом під головуванням судді Борискіна С.А., повний текст ухвали складено 02 серпня 2021 року) у справі № 460/8133/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, суд- ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та виплати усіх належних сум ОСОБА_1 , а саме: заробітної плати, нарахованої відповідно до розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України "Про прокуратуру"; зобов`язати Рівненську обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 , виходячи з розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" та з урахуванням усіх встановлених надбавок до посадового окладу, премій за період з 26.03.2020 по день винесення судового рішення; зобов`язати Рівненську обласну прокуратуру виплатити ОСОБА_1 недоотриману частину заробітної плати, нарахованої відповідно до розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" та з урахуванням усіх встановлених надбавок до посадового окладу, премій за період з 26.03.2020 по день винесення судового рішення. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 позовну заяву залишено без руху. Позивачу запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення із зазначенням інших підстав для його поновлення, а також доказів поважності причин його пропуску. 16.07.2021 позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій з покликанням, зокрема, на вимоги ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України та рішення Конституційного Суду №8-рп/2013 від 15.10.2013, №9-рп/2013, позивач зазначив, що строки звернення до суду в даній категорії спорів не застосовуються. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року позовну заяву і додані до неї документи повернуто позивачу. Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що предметом даного спору є недотримана ним частина заробітної плати, яка мала бути йому нарахована з 26.03.2020 в період перебування його на публічній службі. Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, зазначену в п.3 ч.1 ст.294 КАС України, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до ч.2 ст.312 КАС України, вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу в порядку письмового провадження. Учасники справи повідомлені шляхом надіслання копій ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення справи до апеляційного розгляду засобами поштового зв`язку та на електронну адресу, про що в матеріалах справи є відповідні докази. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , з 1984 року проходив службу на прокурорських посадах в органах прокуратури. На даний час позивач працює на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Рівненської області. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати усіх належних йому сум заробітної плати під час його роботи в органах прокуратури внаслідок дії положень пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020, позивач звернувся до суду з даним позовом. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір є спором щодо проходження публічної служби, який виник у зв`язку з виплатою позивачу заробітної плати у розмірі, меншому ніж він сподівався. Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме вимоги ч.5 ст.122 КАС України. Правовою підставою для вимоги позивача про стягнення завданої йому шкоди стало прийняття Конституційним Судом України рішення №6-р/2020 від 26.03.2020. Відтак, саме з цього дня розпочався перебіг процесуального строку звернення до суду. Враховуючи те, що позивач звернувся із даним позовом до суду 17.06.2021, то відповідний строк ним пропущено. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування приписів КАС України щодо визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а відтак і про повернення даного позову. Крім того суд першої інстанції зазначив, що буквальне тлумачення ст. 233 КЗпП України дозволяє дійти висновку про те, що її дія розповсюджується на трудові спори, за вирішенням яких слід звертатись до місцевих загальних судів та підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Спірні правовідносини виникли через недотриману позивачем частину заробітної плати, яка мала бути нарахована позивачу з 26.03.2020 в період перебування його на публічній службі. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Разом із цим, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 160/8332/20, а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 ЗУ "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч.2 ст.233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст.233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. З огляду на зазначене та з урахуванням висновків Конституційного Суду України у рішенні від 15.10.2013 р. №8-рп/2013 колегія суддів зазначає, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Водночас, апеляційний суд вважає помилковим посилання суду першої інстанції на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20, оскільки дана правова позиція стосується інших обставин, так як предметом справи №240/532/20 є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто пропуск місячного строку з дня остаточного розрахунку зі звільненим працівником. В той час, як встановлено судом, позивач перебуває на публічній службі і предметом позову є заробітна плата, а не відповідальність за затримку її виплати. Враховуючи вищевикладене апеляційний суд приходить до висновку, що строк звернення до суду із даним позовом позивач не пропустив, оскільки він не обмежується будь-яким строком, а тому суд першої інстанції виніс передчасну ухвалу про повернення позовної заяви позивачу. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст. 308, ст. 312, ст. 315, ст. 320, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року про повернення позовної заяви у справі № 460/8133/21 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 06 жовтня 2021 року.