Постанова 4857 № 380/783/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/783/21 пров. № А/857/13006/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Запотічного І.І., Шавеля Р.М., за участю секретаря Мельничук Б.Б., представника апелянта Пащук Р.Л., представника позивача Кісіль А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року (ухвалене головуючим суддею Грень Н.М. у м. Львові) у справі № 380/783/21 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 на користь бюджету податковий борг в розмірі 686260, 83 грн. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що відповідач має податковий борг перед бюджетом в сумі 686260, 83 грн. Вказана сума є узгодженою та не сплачена відповідачем у встановлений законодавством строк. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 адміністративний позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до бюджету податковий борг в сумі 686260, 83 грн. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що викладені в позовній заяві доводи про наявність підстав для стягнення з відповідача податкового боргу є обґрунтованими, оскільки суми податків є узгодженими та у встановлені законом строки до бюджету не сплачені. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що в основу позову покладено документи податкової по перевірці, яка відбулась в лютому 2018 року, а це акт від 28.02.2018 року № 522/13-01-13-07/ НОМЕР_1 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року. Представник відповідача вказує, що прощення боргу не відбувалось. Також, зазначає, що ОСОБА_1 податкової декларації не подавала, оскільки не отримувала доходу. Окрім того, на думку представника відповідача, позивачем пропущено строк звернення до суду. Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. В судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та надав пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 згідно з довідкою про заборгованість Головного управління ДПС у Львівській області № 4153610/13-01-13-07-07 від 22.10.2020 має заборгованість в розмірі 686260, 83 грн (а.с.4). Вказана сума податкового боргу виникла на підставі: по податку на доходи фізичних осіб розмірі 638326, 78 грн згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0132691307 від 02.04.2018 на суму 503989, 96 грн, № 0132711307 від 02.04.2018 на суму 170, 00 грн та згідно інтегрованої картки платника пеня в сумі 134166, 82 грн; по військовому (а.с. 7). по військовому збору в розмірі 47934,05 грн згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0132741307 від 02.04.2018 на суму 37856, 34 грн та згідно інтегрованої картки платника пеня в сумі 10077, 71 грн. На виконання ст. 59 Податкового кодексу України позивач направляв на адресу відповідача податкову вимогу № 62244-17 від 25.05.2018 (а.с. 9). Позивач оскаржувала вказану податкову вимогу у судовому порядку. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2019 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області, за участю третьої особи Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» про визнання протиправною та скасування вимоги залишено без розгляду. Оскільки відповідачем податковий борг не сплачений позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення податкового боргу з відповідача у примусовому порядку. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. У пункті 15.1. ст. 15 ПК України дано визначення, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Підпунктом 16.1.3. п. 16.1. ст. 16 ПК України визначено, що платники податків і зборів зобов`язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Підпункт 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України визначає, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, передбачених податковим законодавством. Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк (п.38.1 ст.38 Кодексу). Згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений вказаним Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Відтак, статусу податкового боргу набуває лише узгоджена сума грошового (податкового) зобов`язання, не сплачена платником податків у визначений строк. Відповідно до пп. 41.1, 41.5 ст. 41 ПК України органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби. Органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень є органами стягнення. Згідно з п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби відповідно до вимог п. 59.1 ст. 59 ПК України надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Як слідує з матеріалів справи, на виконання вказаних положень Податкового кодексу України позивачем надіслано вимогу № 62244-17 від 25.05.2018 на адресу відповідача та отримано таку відповідачем, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 9) . Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивач оскаржувала вказану податкову вимогу у судовому порядку. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2019 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області, за участю третьої особи Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» про визнання протиправною та скасування вимоги залишено без розгляду. Судом також встановлено, що позивачем винесено та надіслано відповідачу податкові повідомлення-рішення № 0132691307 від 02.04.2018, №0132711307, №0132741307 від 02.04.2018 рекомендованим з повідомленням про вручення відправленням, проте останні повернулися на адресу податкового органу з відміткою поштового органу «за закінченням встановленого терміну зберігання». Відповідно до п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 ст. 42 цього Кодексу. Відтак, податкові повідомлення-рішення № 0132691307 від 02.04.2018, №0132711307, №0132741307 від 02.04.2018 вважаються належним чином врученим платнику. Докази оскарження відповідачем зазначених податкових повідомлень-рішень в матеріалах справи відсутні та представником апелянта під час апеляційного розгляду справи такого не спростовано. Пунктом 87.11 статті 87 Кодексу встановлено, що орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження. Таким чином, позивач є органом державної влади, уповноваженим здійснювати функцію контролю за визначенням та сплатою платником податків, повноваження якого на звернення до суду із позовом про стягнення податкового боргу прямо визначені законодавством України. Відтак, звернення до суду щодо стягнення податкового боргу з відповідача, який має податковий борг, є правом контролюючих органів, а тому вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскільки податковий борг на момент виникнення спірних податкових зобов`язань відповідач не сплатив і доказів скасування вказаної вимоги сторонами не надано. Суд вважає вірними доводи податкового органу наведені у відзиві на апеляційну скаргу про те, що предметом позову є стягнення узгодженого податкового боргу і в даному випадку суд не оцінює правильність донарахування контролюючим органом сум зобов`язань, оскільки ці обставини входять до предмету доказування у справі щодо, правомірності відповідних податкових повідомлень - рішень, а у цій справі предметом доказування є підстави (статус) та склад податкового боргу. Щодо строків звернення до суду передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, то суд першої інстанції правильно звернув увагу відповідача на ч.1 ст.122 КАС України відповідно до якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Так, згідно п.102.4 Податкового кодексу України, у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Відтак колегія суддів враховуючи наведене вище вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з дня виникнення податкового боргу. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі № 380/783/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді І. І. Запотічний Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 05 жовтня 2021 року