LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Третій апеляційний адміністративний суд160/14209/20

від 15.09.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці залишити без задоволення.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 вересня 2021 року м. Дніпросправа № 160/14209/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Прокопчук Т.С. (доповідач), суддів: Шлай А.В., Кругового О.О., розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпрі апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці, на рішення Дніпропетровського оружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року (головуючий суддя Коренев А.О.) по адміністративній справі № 160/14209/ 20, розглянутої у порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Управління МВС України на Придніпровській залізниці, Міністерства внутрішніх справ України про стягнення середнього заробітку, та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 02.11.2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Управління МВС України на Придніпровській залізниці, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час затримки виконання судового рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 року про поновлення на посаді за період з 11.08.2020 року по 15.09.2020 року в сумі 11 147,04 грн.; компенсацію за дні невикористаної відпустки за період з 27.10.2014 року по 20.10.2020 року в сумі 80 816,04 грн., грошове забезпечення за період з 16.09.2020 року по 20.10.2020 року в сумі 10 837,40 грн. В обґрунтування позову позивач посилається на порушення відповідачем чинного законодавства щодо негайного виконання судового рішення, та порушення його права на отримання компенсації за невикористану відпустку та грошового забезпечення при звільненні. Ухвалою Дніпропетровського оружного адміністративного суду від 08.12.2020 року до участі у справі залучено Міністерство внутрішніх справ України(далі МВС України). У відзиві на позов відповідач Управління МВС України на Придніпровській залізниці просить в позові відмовити за безпідставністю вимог. Рішенням Дніпропетровського оружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року позов задоволено частково, стягнуто з МВС України на користь позивача заробітну плату за час затримки виконання постанови Третього апеляційного адміністративно го суду від 11.08.2020 року щодо поновлення на посаді за період з 12.08.2020 року по 16.09.2020 року в сумі 7741,00 грн, без урахування податків та зборів, які в свою чергу підлягають утриманню останньою з вказаних сум у відповідності до приписів чинного законодавства при виплаті. Визнані протиправними дії Управління МВС України на Придніпровській залізниці щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2019 та 2020 роки, покладено зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2019 та 2020 роки. Стягнуто з Управління МВС України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 16.09.2020 року по 20.10.2020 року в сумі 7431,36 грн, без урахування податків та зборів, які в свою чергу підлягають утриманню останньою з вказаних сум у відповідності до приписів чинного законодавства при виплаті позивачу. В іншій частині позовних вимог відмовлено. На користь позивача з відповідачів Управління МВС України на Придніпровській залізниці та МВС України стягнуто судовий збір у розмірі 229,90 грн. з кожного. Не погодившись з постановою суду першої інстанції МВС України, та Ліквідаційною комісією Управління МВС України на Придніпровській залізниці подані апеляційні скарги, в яких апелянти просять постанову скасувати з підстав порушення судом норм матеріального права, що призвело до прийняття неправомірного рішення, та відмовити в задоволенні позовних вимог. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебував службі в органах внутрішніх справ України з серпня 1992 року по 27 жовтня 2014 року, в період з 2014 року по 2020 рік позивача неодноразово звільняли з посади начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці, за рішеннями судів він був поновлений на займаній посаді. Із матеріалів справи вбачається, що наказом міністра МВС України Авакова А.Б. від 10.10.2019 року «По особовому складу» № 969 о/с відповідно до пунктів 7,8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ з посади начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці у запас Збройних Сил за п. 64 «а» (за віком). Вважаючи звільнення незаконним, позивач оскаржив його у судовому порядку. Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 року по справі №160/11448/19 позивачу відмовлено у задоволенні позову про поновлення на посаді начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці, та стягненні на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 року рішення суду першої інстанції по справі №160/11448/19 скасовано, наказ №969 о/с від 10.10.2019 року МВС України про звільнення з займаної посади скасовано, позивача поновлено на посаді начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці з 10.10.2019 року. Оскільки попередніми судовими рішеннями на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.01.2019 року по 20.02.2020 року, судом апеляційної інстанції стягнуто з ліквідаційної комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 21.02.2020 року по 11.08.2020 року у розмірі 53 258 грн. 08 коп. Наказами голови ліквідаційної комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці від 21.10.2020 року позивача поновлено на посаді начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці наказом № 5 о/с з 10.10.2019 року, та наказом № 6 о/с звільнено з займаної посади з 21.10.2020 року. На заяву позивача щодо порушення чинного законодавства при поновленні на роботі, та з інших питань, йому 26.10.2020 року ліквідаційною комісією Управління МВС України на Придніпровській залізниці надані відповіді, в яких зазначено про виконання відповідачем наказу МВС України від 10.10.2019 року №969 о/с про виплату позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 21.02.2020 року по 11.08.2020 року, інші порушені у зверненні питання до компетенції Управління не відносяться (а.с.40,49). Не погодившись з правомірністю таких дій відповідачів, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ч. 2,3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно з положеннями ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Тим самим, зазначені норми права передбачають право особи, яку незаконно звільнено, та в подальшому у відношенні до якої роботодавцем здійснено затримання виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, на отримання саме середнього заробітку за час такої затримки. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а. Матеріали справи свідчать, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 року рішення суду першої інстанції по справі №160/11448/19 скасовано, судом апеляційної інстанції наказ №969 о/с МВС України від 10.10.2019 року про звільнення з посади скасовано, позивача поновлено на посаді начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці з 10.10.2019 року, стягнуто з Управління МВС України на Придніпровській залізниці на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 21.02.2020 року по 11.08.2020 року у розмірі 53 258 грн. 08 коп. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, рішення про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Суд першої інстанції при розгляді справи вірно врахував правовий висновок Верховного Суду по справі № 140/3020/19 від 16.09.2020 року, в якому зазначено, що до вимушеного прогулу прирівнюється затримка виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України), незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Матеріали справи свідчать, що відповідачем постанова суду апеляційної інстанції в цій частині виконана з порушенням приписів ст. 236 КЗпП шляхом видання наказу № 680 о/с про поновлення на роботі з затримкою 25 робочих днів з 12.08.2020 року по 16.09.2020 року. Середній заробіток позивача судом першої інстанції правомірно визначений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати працівника, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, виходячи із середньоденної заробітної плати, з урахуванням абз. 4 п. 2 Порядку №100, при цьому застосовано розрахунок середньої заробітної плати позивача, розрахований у постанові суду апеляційної інстанції у справі №160/11448/19 від 11.08.2020 року, оскільки відповідно до п. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Судом першої інстанції за затримку виконання рішення суду відповідачами за період з 12.08.2020 року по 16.09.2020 року правильно розрахована належна до стягнення сума 7 741,00грн, а саме: середньоденна заробітна плата 309 грн. 64 коп., з урахуванням розрахунку, наведеного у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 року по справі № 160/11448/19, помножена на кількість днів затримки виконання вказаного рішення (309,64*25 робочих днів ). Доводи апеляційних скарг про неправомірність висновку суду першої інстанції про те, що позивачу підлягає нарахуванню компенсація за час невикористаних ним відпусток за 2019 рік та 2020 рік спростовуються наступним. Відповідно до п. 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 року (далі - Закон №580-VIII) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно ч. 1 3,10 ст. 93 Закону №580-VIІI тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів; за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Положеннями п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується МВС. Ця норма є бланкетною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським. Такий Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за №669/28799 (далі - Порядок №260), який набрав чинності 27.05. 2016 року. Абзацом 8 ч. 8 Порядку №260 передбачено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Так як докази надання позивачу відповідних відпусток або їх компенсація відповідачами суду не надані, це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні за 2019 та 2020 роки, визнав протиправними дії відповідача Управління МВС України на Придніпровській залізниці щодо невиплати по- зивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані дні відпустки за зазначений період часу, та зобов`язав нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2019 та 2020 роки. Із матеріалів справи вбачається, і зазначені обставини не заперечуються сторонами, що позивача з 10.10.2019 року поновлено на займаній посаді, та звільнено 21.10.2020 року, при цьому позивач з незалежних від нього причин фактично не приступив до виконання посадових обов`язків. В обґрунтування невиплати належних до сплати сум грошового забезпечення відповідачі посилаються на відсутність відповідного нормативно-правового регулювання через поновлення позивача на посаді у ліквідованому органі. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість застосування до правових відносин норм Порядку №260, ч.3 якого передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. В силу викладеного грошове забезпечення, належне до стягнення за період фактичного виконання трудових обов`язків позивачем вірно визначено судом за період з 16.09.2020 року по 20.10.2020 року за 24 робочі дні у сумі 7431,36 грн., виходячи із середньоденного розміру грошового забезпечення - 309,64 грн. з урахуванням розрахунку, наведеного у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 року № 160/11448/19 ( 309,64 грн. *24 робочі дні). Доводами апеляційних скарг зазначені обставини не спростовані. З урахуванням викладеного судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення. Керуючись ст. 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського оружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року по адміністративній справі № 160/14209/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та не підлягає касаційному оскарженню згідно п.5 ст.328 КАС України. Головуючий - суддя Т.С. Прокопчук суддя А.В. Шлай суддя О.О. Круговий

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»