Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/18441/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" жовтня 2021 р. Справа№ 910/18441/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Ходаківської І.П. Євсікова О.О. Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича, на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021, повний текст складено 11.01.2021 у справі №910/18441/20 (суддя Спичак О.М.) за позовом Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" до Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву про стягнення 80 729,50 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. 24.11.2020 Національний заповідник "Києво-Печерська Лавра" (надалі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича (надалі - відповдіач) про стягнення 80 729,50 грн, з яких 76 877,76 грн основного боргу, 3001,24 грн пені, 733,56 грн 3% річних та 116,94 грн інфляційних втрат. Позов мотивовано посиланням позивача на те, що відповідач неналежним чином виконує умови Договору оренди №7957 від 20.10.2017, зокрема не сплачує орендну плату, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість зі сплати орендної плати (50% від орендної плати, яка сплачується на користь балансоутримувача) за період з березня 2020 року по серпень 2020 року. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/18441/20 позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича на користь Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" суму основного боргу у розмірі 64 231 грн 66 коп., пеню у розмірі 2 343 грн 17 коп., 3% річних у розмірі 572 грн 57 коп., інфляційні втрати у розмірі 719 грн 56 коп. та судовий збір у розмірі 1 767 грн 10 коп. В іншій частині позову відмовлено. Суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог у задоволеній частині. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Шульга Анатолій Валерійович звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/18441/20 скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в заявленому розмірі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник наполягає, що діяльність відповідача не відноситься до тих видів діяльності, робота яких була дозволена під час карантину відповідно до постанови КМУ від 16.03.2020 №215; відповідач він не мав права та не використовував об`єкт оренди з моменту запровадження карантину; був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток; відповідач звільняється від відповідальності сплачувати оренду плату в силу ч. 6 ст. 762 ЦК України. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив скаргу відхилити та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване. Третя особа не скористалася своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надала суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2021, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 дану апеляційну скаргу залишено без руху. Після усунення недоліків, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/18441/20. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/18441/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 04.08.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 04.08.2021. На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4184/21 від 07.09.2021, у зв`язку з перебуванням судді Попікової О.В., яка входить до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/18441/20. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи та протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 07.09.2021, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Ходаківська І.П., Євсіков О.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/18441/20 прийняти до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Ходаківська І.П., Євсіков О.О. Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 ГПК України). Відповідно до частини 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. У відповідності до ч. 3 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також те, що предметом позову у цій справі є вимога стягнення 80 729,50 грн, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України. Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. 20.10.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Шульгою Анатолієм Валерійовичем (орендар) укладено Договір оренди №7957 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 38,13 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, а саме: частина допоміжних приміщень першого ярусу пам`ятки архітектури національного значення - Церква над економічною брамою (корпус №82), реєстровий номер майна 20073260.12.ЮЖВЦСД1030 (майно), що перебуває на балансі Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31.05.2017 і становить 1 084 455,00 грн без ПДВ. У п. 1.2 Договору оренди №7957 від 20.10.2017 зазначено, що майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів, окрім алкогольних, тютюнових, ювелірних виробів, виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння. Відповідно до п. 2.1 Договору оренди №7957 від 20.10.2017 орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна. Відповідно до п. 3.5 Договору оренди №7957 від 20.10.2017 розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством. У п. 3.7 Договору оренди №7957 від 20.10.2017 зазначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Відповідно до п. 3.10 Договору оренди №7957 від 20.10.2017 зобов`язання орендаря щодо сплати орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку у розмірі не меншому, ніж орендна плата за базовий місяць, який вноситься в рахунок орендної плати за останній місяць оренди. Згідно з п. 10.1 Договору оренди №7957 від 20.10.2017 цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 20.05.2017 до 20.09.2020 включно. Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач неналежним чином виконує умови Договору оренди №7957 від 20.10.2017, зокрема не сплачує орендну плату, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість зі сплати орендної плати (50% від орендної плати, яка сплачується на користь балансоутримувача) за період з березня 2020 року по серпень 2020 року у розмірі 76877,76 грн. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, вказує на те, що діяльність відповідача не відноситься до тих видів діяльності, робота яких була дозволена під час карантину відповідно до постанови КМУ від 16.03.2020 №215. Відповідач зауважив, що він не мав права та не використовував об`єкт оренди з моменту запровадження карантину; був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що остання не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Дослідивши зміст Договору оренди №7957 від 20.10.2017, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди державного майна. Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі (ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"). Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму. Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Судом встановлено, що за Актом приймання-передавання орендованого майна від 20.10.2017 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду держане нерухоме майно площею 38,13 кв.м., розміщене з адресою: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, а саме: частину допоміжних приміщень першого ярусу пам`ятки архітектури національного значення - Церква над економічною брамою (корпус №82), реєстровий номер майна 20073260.12.ЮЖВЦСД1030 (майно), що перебуває на балансі Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31.05.2017 і становить 1084455,00 грн без ПДВ. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. У ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна. У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив Методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно. Відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок розподілу орендної плати для об`єктів, що перебувають у державній власності, між державним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається Порядком передачі майна в оренду. Порядок розподілу орендної плати для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим, між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим. Порядок розподілу орендної плати для об`єктів, що перебувають у комунальній власності, між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається представницьким органом місцевого самоврядування. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - вересень 2017 року - 16874,47 грн. Оплата за перший місяць оренди жовтень 2017 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень місяць 2017 року (п. 3.1 Договору оренди №7957 від 20.10.2017). Відповідно до п. 3.2 Договору оренди №7957 від 20.10.2017 нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Згідно з п. 3.3 Договору оренди №7957 від 20.10.2017 орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Відповідно до п. 3.6 Договору оренди №7957 від 20.10.2017 орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувача у співвідношенні 50% до 50% щомісячно не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, встановлених КМУ і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати орендної плати, долученого позивачем до позовної заяви, за березень 2020 року позивачем нараховано відповідачу орендну плату у сумі 14012,43 грн (50% орендної плати, що підлягає сплаті на рахунок балансоутримувача), за квітень 2020 року - орендну плату у розмірі 14124,53 грн (50% орендної плати, що підлягає сплаті на рахунок балансоутримувача), за травень 2020 року - орендну плату у розмірі 14166,91 грн (50% орендної плати, що підлягає сплаті на рахунок балансоутримувача), за червень 2020 року - орендну плату у розмірі 14195,24 грн (50% орендної плати, що підлягає сплаті на рахунок балансоутримувача), за липень 2020 року - орендну плату у розмірі 14110,07 грн (50% орендної плати, що підлягає сплаті на рахунок балансоутримувача), за серпень 2020 року - орендну плату у розмірі 14081,86 грн (50% орендної плати, що підлягає сплаті на рахунок балансоутримувача). Суд зазначає, що здійснені позивачем вказані нарахування відповідають умовам п.п. 3.1, 3.2, 3.3 Договору оренди №7957 від 20.10.2017 щодо порядку нарахування розміру орендної плати та визнаються судом арифметично обґрунтованими. При цьому, доказів повернення відповідачем об`єкту оренди з користування у вказаному спірному періоді матеріали справи не містять. Матеріал справи не містять доказів здійснення відповідачем оплат орендних платежів. Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості, долученого позивачем до позовної заяви, відповідачем були здійснені часткові оплати, що визнається позивачем та не заперечується відповідачем. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача (відповідачів), стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, що тягнуть за собою певні правові наслідки. Поряд із цим, підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача (відповідачів). Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача (відповідачів) на захист проти позову. Суд зазначає що позивач, звертаючись з позовом до суду, самостійно визначає предмет та підстави позову. З обставин, викладених позивачем у позовній заяві, та інформації, наведеної у розрахунку заборгованості, вбачається, що предметом позову у даній справі і стягнення з відповідача орендної плати у загальному розмірі 76877,76 грн (50% орендної плати), яка складається з: - заборгованості зі сплати орендної плати за березень 2020 року у сумі 8576,43 грн; - заборгованості зі сплати орендної плати за квітень 2020 року у сумі 14124,53 грн; - заборгованості зі сплати орендної плати за травень 2020 року у сумі 14166,91 грн; - заборгованості зі сплати орендної плати за червень 2020 року у сумі 14195,24 грн; - заборгованості зі сплати орендної плати за липень 2020 року у сумі 14110,07 грн; - заборгованості зі сплати орендної плати за серпень 2020 року у сумі 11704,58 грн. Суд здійснює розгляд даної справи виключно в межах заявлених позивачем позовних вимог (в межах предмету та підстав), з огляду на що суд не досліджує обставини припинення між сторонами орендних правовідносин, так як у спірному періоді (березень - серпень 2020 року) Договір оренди №7957 від 20.10.2017 був чинним. Постановою КМУ від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19" встановлено з 12 березня до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників). Постановою КМУ від 16.03.2020 №215 внесено зміни до постанови КМУ від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19", зокрема, вказано, що з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв`язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту. Дію карантину було продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ №392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020, №104 від 17.02.2021. Крім того, Законом України "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб`єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом Sars-CoV-2" було внесено зміни до п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби Covid-19", зокрема доповнено п.п. 5 та 6 наступного змісту: 5) для суб`єктів господарювання, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення; 6) суб`єктам господарювання, діяльність яких була заборонена у цей період, не нараховується та ними не сплачується орендна плата за договорами оренди державного або комунального майна. Відповідач, зазначив, що згідно з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до видів діяльності відповідача відноситься організування конгресів і торговельних виставок (основний), діяльність релігійних організацій, надання інших індивідуальних послуг. За твердженням відповідача, його діяльність не відноситься до тих видів діяльності, робота яких була дозволена під час карантину, у зв`язку з чим відповідач не мав права та не використовував об`єкт оренди з моменту встановлення обмежувальних заходів, був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність та, відповідно, отримувати прибуток. Надаючи правову оцінку вказаним аргументам відповідача, суд встановив наступне. Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності відповідача є 82.30 - Організування конгресів і торговельних виставок (основний); 94.91 - Діяльність релігійних організацій; 96.09 - Надання інших індивідуальних послуг, н. в. і. у. Однак, у п. 1.2 Договору оренди №7957 від 20.10.2017 зазначено, що майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів, окрім алкогольних, тютюнових, ювелірних виробів, виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння. Таким чином, нежитлове приміщення, яке перебувало у відповідача в користуванні на підставі Договору оренди №7957 від 20.10.2017, використовувалось з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів. В ході розгляду справи судом було встановлено, що нежитлове приміщення використовувалось відповідачем для торгівлі церковними речами (церковна лавка), тобто, діяльність відповідача не була забороненою. Зазначений висновок відповідач не спростував, доказів протилежного до матеріалів справи не подав. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги як необґрунтовані, доводи відповідача стосовно того, що його діяльність (в орендованому приміщенні) не відноситься до тих видів діяльності, робота яких була дозволена під час карантину, у зв`язку з чим відповідач не мав права та не використовував об`єкт оренди з моменту встановлення обмежувальних заходів, був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність та, відповідно, отримувати прибуток. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 №611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" встановлено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2: 1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1; 2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786 (ЗП України, 1996 р., № 2, ст. 57; Офіційний вісник України, 2011 р., № 71, ст. 2677), здійснюється у розмірі: - 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2; - 25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком

3. Орендодавцям державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови починаючи з дати встановлення карантину. У Додатку №1 (Перелік орендарів, які звільняються від орендної плати за користування нерухомим державним майном) зазначено, що до таких орендарів відносяться: - орендарі, які орендують приміщення (в учбових корпусах) закладів освіти і науки державної форми власності з метою розміщення: кафе, кафетеріїв, їдалень, буфетів, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; ксерокопіювальної техніки для надання населенню послуг із ксерокопіювання документів; торговельних об`єктів з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів; ліцензованої відео- та аудіопродукції, призначеної для закладів освіти; торговельних об`єктів з продажу непродовольчих товарів; торговельних автоматів, що відпускають продовольчі товари; науково-дослідних установ; - орендарі, які орендують приміщення для розміщення: приватних закладів освіти; державних закладів освіти, що частково фінансуються з державного бюджету, та закладів освіти, що фінансуються з місцевого бюджету; державних та комунальних закладів позашкільної освіти (крім оздоровчих закладів для дітей та молоді) та закладів дошкільної освіти; видавництв друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видаються українською мовою; торговельних об`єктів з продажу книг, газет і журналів, виданих українською мовою; фізкультурно-спортивних закладів, діяльність яких спрямована на організацію та проведення занять різними видами спорту; бібліотек, музеїв; закладів, що провадять підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів; закладів культури незалежно від форми власності, що орендують приміщення для здійснення статутної діяльності в сфері культури та мистецтв; салонів краси, саун, турецьких лазень, соляріїв, кабінетів масажу, тренажерних залів; - орендарі, які орендують приміщення з метою: організації концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності; побутового обслуговування населення; здійснення туроператорської та турагентської діяльності. У Додатку №2 (Перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків) вказано, що до таких орендарів відносяться: - орендарі, які використовують нерухоме державне майно для розміщення: кафе, барів, кафе-барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи; кафе, барів, кафе-барів, закусочних, кафетеріїв, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; ресторанів, ресторанів з нічним режимом роботи; їдалень, буфетів, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; ксерокопіювальної техніки для надання населенню послуг із ксерокопіювання документів; комп`ютерних клубів та інтернет-кафе; торговельних об`єктів з продажу промислових товарів (крім таких, що здійснюють роздрібну торгівлю засобами гігієни); торговельних об`єктів з продажу непродовольчих товарів, що були у використанні; проведення виставок образотворчої та книжкової продукції, виробленої в Україні; виставок непродовольчих товарів без здійснення торгівлі; готелів; транспортних підприємств з перевезення пасажирів;офісних приміщень (зокрема в аеропортах); - вітчизняні юридичні і фізичні особи, що є суб`єктами малого підприємництва, фізичні особи, які провадять виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах (зокрема в аеропортах); - суб`єкти кінематографії, основною діяльністю яких є кіновиробництво або технічне забезпечення і обслуговування кіновиробництва, за умови, що вони внесені до Державного реєстру виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів. У Додатку №3 (Перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 25 відсотків) вказано, що до таких орендарів відносяться орендарі, які використовують нерухоме державне майно для розміщення на території аеропортів: кафе, барів, кафе-барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи; кафе, барів, кафе-барів, закусочних, кафетеріїв, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; ресторанів, ресторанів з нічним режимом роботи; їдалень, буфетів, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; торговельних об`єктів. Отже, з викладеного слідує, що вид господарської діяльності відповідача, яку він здійснює в орендованому на умовах Договору оренди №7957 від 20.10.2017 приміщенні, не відноситься до видів діяльності, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 №611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину". Зважаючи на викладене, аргументи скаржника не знайшли свого підтвердження та спростовуються викладеним вище. Що стосується обставин звільнення відповідача від плати відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України на яку посилається останній, суд вважає необхідним зазначити наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Згідно з ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у пункті 31.4 постанови Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17. При цьому незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем. При настанні таких обставин вже після укладення договору оренди доказами на підтвердження неможливості використання майна можуть бути, зокрема, сертифікат торгово-промислової палати щодо форс-мажорних обставин, документально оформлені результати розгляду заяв та скарг до правоохоронних органів, акт державного виконавця про арешт майна та його передачу третій особі на відповідальне зберігання, судове рішення у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні майном, висновок судової експертизи про аварійний стан об`єкта оренди, рішення компетентного державного органу про початок його реконструкції, реставрації чи капітального ремонту тощо. У цьому зв`язку суд враховує подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №905/1601/17. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 14 такого змісту: "

14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу". Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: "

14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 Господарського кодексу України, частин четвертої та шостої статті 762 Цивільного кодексу України, також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб". Фонд державного майна України листом № 10-16-8306 від 30.04.2020 "Щодо деяких питань реалізації Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Держаний бюджет України на 2020 рік" надав роз`яснення щодо порядку застосування, звільнення орендарів державного майна від сплати орендної плати, зі змісту яких вбачається, що для отримання звільнення від орендної плати необхідно:

1. Перевірити чи поширюються заборони зі здійснення певного виду підприємницької та іншої діяльності, що запроваджені постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (із змінами і доповненнями) на вид діяльності (цільове призначення), за яким використовується державне майно за договором оренди.

2. Якщо так, то орендар звертається із заявою до орендодавця з проханням звільнити такого орендаря від орендної плати за договором відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України.

3. Після отримання звернення орендаря орендодавець спільно з балансоутримувачем майна, що є об`єктом договору оренди, здійснює обстеження орендованого приміщення з метою отримання доказів призупинення орендарем діяльності на об`єкті оренди, про що складається акт.

4. На підставі заяви орендаря і складеного представниками орендодавця і балансоутримувача акту обстеження орендодавець приймає рішення про звільнення орендаря від сплати орендної плати на період карантину. З викладеного вище вбачається, що для реалізації свого права на звільнення від орендної плати, відповідачу необхідно було звернутися з відповідною заявою до орендодавця. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до позивача з листом від 17.06.2020 з питань щодо тимчасового скасування орендної плати. Листом вих. №04-25/470 від 25.06.2020 позивач повідомив відповідача про те, що орендодавцем нерухомого майна за Договором оренди №7957 від 20.10.2017 є Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву, з огляду на що позивач запропонував відповідачу звернутись до орендодавця з питань тимчасового скасування орендної плати (на час обмежувальних заходів). Листом вих. №30-06/4888 від 15.06.2020 Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву повідомило відповідача, що для розгляду та прийняття рішення щодо застосування ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України необхідно дати докази того, що наймач не використовує майно за призначенням. При цьому, Фондом було запропоновано відповідачу надати інформацію від податкового органу, що може засвідчити, що орендар не отримував під час дії карантину доходу від використання об`єкта оренди, сертифікат Торгово-промислової палати України на підтвердження форс-мажорних обставин в конкретному випадку та інші докази, що свідчать про зупинення діяльності та неможливість виконання зобов`язань за договором оренди. Будь-яких доказів вчинення відповідачем дій, вказаних у листі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, матеріали справи не містять. За таких обставин, суд першої інстанції правомірно відхилив твердження відповідача, що він був звільнений від нарахування/сплати орендної плати за користуванням об`єктом оренди, оскільки як встановлено судом, той вид господарської діяльності, який здійснювався відповідачем в орендованому приміщенні, не підпадав під заборони, встановлені постановами КМУ, та не було встановлено заборони доступу до майна. Поряд з цим, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження обставин об`єктивної неможливості використовувати ним орендоване приміщення у спірний період, так само як і доказів невикористання у спірному періоді відповідачем об`єкта оренди у зв`язку з обставинами, за які відповідач не відповідає. В контексті зазначеного судом встановлені наступні обставини. Як вбачається з листа позивача, адресованого установам, організаціям та підприємствам, які знаходяться на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, вих. №04-25/341 від 24.04.2020, позивач повідомляє, що відповідно до постанови КМУ від 11.03.2020 №211 він продовжує обмежувальні заходи до 11.05.2020, започатковані 17.03.2020. Листом вих. №04-25/349 від 11.05.2020 позивач повідомив, що він продовжує обмежувальні заходи до 22.05.2020. Разом з тим, з метою поступового відновлення роботи, заповідник звернувся з листом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести зміни до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.04.2020 №19 "Про створення тимчасових контрольно-пропускних пунктів на в`їздах та виїздах з території Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври", зокрема, зняти обмеження доступу співробітникам заповідника та інших установ, розташованих на частині території заповідника. Листом вих. №04-25/396 від 22.05.2020 позивач повідомив, що станом на 22.05.2020 діє розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.04.2020 №19 "Про створення тимчасових контрольно-пропускних пунктів на в`їздах та виїздах з території Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври", яким обмежено доступ до заповідника. Для зняття обмежень доступу на територію заповідника направлено відповідні листи на адресу КМДА та Міністерства культури та інформаційної політики України про часткове відновлення роботи заповідника та зняття обмежень. Наказом Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" №04-07/42 від 27.05.2020 "Про відкриття для відвідування території Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" відкрито для відвідування територію Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" 26.05.2020 (без екскурсійного обслуговування, відвідування дзвіниці, користування системою "Відеостіна", відвідування інтер`єрів та експозиційних об`єктів), з залученням додаткового персоналу, для забезпечення діяльності заповідника в умовах карантину. У додаткових письмових поясненнях, поданих до суду 17.03.2021, позивач зауважив, що з 13.04.2020 було обмежено доступ населення до зони надзвичайної ситуації - на територію Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври шляхом встановлення умов в`їзду та виїзду на/з території. Цими обмеженнями не заборонявся доступ на територію, а лише обмежувався певними умовами, такими як вимірювання температури, проведення огляду речей, багажу. Відповідно до ч. 4 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Судом встановлено, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв`язку з дією обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19" від 16 червня 2020 року № 692-IX, який набрав чинності 16.07.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: "

14. Установити, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони. У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг. Зазначені витрати покладаються на наймача, як плата за користуванням майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов`язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково. Ця норма не поширюється на суб`єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді". Як встановлено судом, об`єктом оренди є нежитлові приміщення загальною площею 38,13 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, а саме: частина допоміжних приміщень першого ярусу пам`ятки архітектури національного значення - Церква над економічною брамою (корпус №82), реєстровий номер майна 20073260.12.ЮЖВЦСД1030 (майно), що перебуває на балансі Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (балансоутримувач). Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.04.2020 №19, в тому числі у зв`язку з визнанням відповідно до Протоколу №14 засідання штабу з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації від 13.04.2020 території Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври вогнищем захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену корона вірусом SARS-CoV-2 у місті Києві, та територією карантину, обмежено доступ населення до зони надзвичайної ситуації - на територію Свято-Успенської Києво-Печерського історико-культурного заповідника, Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (чоловічого монастиря) шляхом встановлення умов в`їзду та виїзду на/з території. Як встановлено судом, наказом Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" №04-07/42 від 27.05.2020 "Про відкриття для відвідування території Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" відкрито для відвідування територію Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" 26.05.2020 (без екскурсійного обслуговування, відвідування дзвіниці, користування системою "Відеостіна", відвідування інтер`єрів та експозиційних об`єктів). З огляду на вище викладене, суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення відповідачу орендної плати на 50% за період з 13.04.2020 до 26.05.2020, так як очевидно, що у вказаний період відповідач не міг з незалежних від нього обставин використовувати об`єкт оренди для здійснення своєї підприємницької діяльності у повному обсязі через запроваджені обмеження, що узгоджується з нормами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв`язку з дією обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19" від 16 червня 2020 року № 692-IX, який набрав чинності 16.07.2020, та яким пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції. Крім того, суд першої інстанції відхилив аргументи відповідача відносно того, що він не міг використовувати орендоване приміщення у зв`язку з наявністю у ньому цвілі та грибку. Суд визнав ці доводи недоведеними, оскільки відповідно до п. 5.4 Договору оренди №7957 від 20.10.2017 орендар зобов`язаний забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки. Згідно з п. 5.7 Договору оренди №7957 від 20.10.2017 орендар зобов`язаний своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт орендованого майна. Суд зазначає, що з долучених відповідачем до матеріалів справи фотографій не вбачається за можливе встановити ані дати, коли вони були зроблені, ані місця, де вони були зроблені. Листи ж відповідача про те, що ним 20.07.2020 в орендованому приміщенні була виявлена цвіль та грибок, не мають ані дати їх складання, ані доказів надсилання позивачу та третій особі. Відтак, аргументи відповідача є безпідставними. З огляду на викладені обставини, оскільки суд дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення відповідачу орендної плати за період з 13.04.2020 до 26.05.2020 на 50%, суд здійснив розрахунок орендної плати (50% орендної плати, що підлягає сплаті на користь балансоутримувача - позивача) за квітень 2020 року та за травень 2020 року. За розрахунком суду, розмір орендної плати за квітень 2020 року становить 9887,18 грн з ПДВ (50% орендної плати, що сплачується на користь позивача), та за травень 2020 року - 5758,16 грн з ПДВ (50% орендної плати, що сплачується на користь позивача). Таким чином, загальна сума орендної плати за березень 2020 року - серпень 2020 року становить 64231,66 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п. 3.6 Договору оренди №7957 від 20.10.2017 орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувача у співвідношенні 50% до 50% щомісячно не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, встановлених КМУ і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Таким чином, відповідач повинен був сплатити орендну плату за березень 2020 року у строк до 15 квітня 2020 року включно, орендну плату за квітень 2020 року - у строк до 15 травня 2020 року включно, орендну плату за травень 2020 року - у строк до 15 червня 2020 року включно, орендну плату за червень 2020 року - у строк до 15 липня 2020 включно, орендну плату за липень 2020 року - у строк до 17 серпня 2020 включно, орендну плату за серпень 21020 року - у строк до 15 вересня 2020 року включно (з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України - якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день). Доказів сплати грошових коштів у розмірі 64 231,66 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Наявність та розмір заборгованості Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича за Договором оренди №7957 від 20.10.2017 у розмірі 64231,66 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 76 877,76 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 64 231,66 грн. Що стосується заявлених до стягнення 3 001,24 грн пені, 733,56 грн 3% річних та 116,94 грн інфляційних втрат, суд зазначає наступне. Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 3001,24 грн за період з 16.05.2020 по 30.10.2020. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України). У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання. Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. У п. 3.7 Договору оренди №7957 від 20.10.2017 зазначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Перевіривши розрахунки пені, долучені позивачем до позовної заяви, суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх необґрунтованості, у зв`язку з чим здійснив власні розрахунки (в межах заявлених позивачем позовних вимог), відповідно до яких обґрунтованим розміром пені за прострочення сплати орендної плати за березень 2020 року становить 497,71 грн, за прострочення сплати орендної плати за квітень 2020 року - 573,78 грн, за прострочення сплати орендної плати за травень 2020 року - 258,65 грн, за прострочення сплати орендної плати за червень 2020 року - 498,00 грн, за прострочення сплати орендної плати за липень 2020 року - 342,34 грн, за прострочення сплати орендної плати за серпень 2020 року - 172,69 грн. Колегія суддів, дослідивши заявлений позивачем розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича пені у розмірі 2343,17 грн. Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 733,56 грн за період з 16.05.2020 по 30.10.2020. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Перевіривши розрахунки 3% річних, долучені позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо їх необґрунтованості, у зв`язку з чим здійснив власні розрахунки (в межах заявлених позивачем позовних вимог), відповідно до яких обґрунтованим розміром 3% річних за прострочення сплати орендної плати за березень 2020 року становить 118,10 грн, за прострочення сплати орендної плати за квітень 2020 року - 136,15 грн, за прострочення сплати орендної плати за травень 2020 року - 64,66 грн, за прострочення сплати орендної плати за червень 2020 року - 124,50 грн, за прострочення сплати орендної плати за липень 2020 року - 85,99 грн, за прострочення сплати орендної плати за серпень 2020 року - 43,17 грн. Таким чином, позовні вимоги Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича 3% річних у розмірі 733,56 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 572,57 грн. Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 116,94 грн. У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати. Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, долучені позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо їх необґрунтованості, у зв`язку з чим здійснив власні розрахунки (в межах заявлених позивачем позовних вимог), відповідно до яких обґрунтованим розміром інфляційних втрат за прострочення сплати орендної плати за березень 2020 року становить 76,81грн, за прострочення сплати орендної плати за квітень 2020 року - 88,55 грн, за прострочення сплати орендної плати за травень 2020 року - 39,97 грн, за прострочення сплати орендної плати за червень 2020 року - 184,82 грн, за прострочення сплати орендної плати за липень 2020 року - 212,36 грн, за прострочення сплати орендної плати за серпень 2020 року - 117,05 грн. Таким чином, позовні вимоги Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Шульги Анатолія Валерійовича інфляційних втрат у розмірі 733,56 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 719,56 грн. Не знайшли свого підтвердження аргументи скаржника про те, що оскільки останній був звільнений від сплати орендної плати за користуванням приміщенням в період дії карантинних обмежень, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційні втрати. В ході апеляційного перегляду справи судом не встановлено законних обставин для звільнення відповідача від сплати орендної плати та ці твердження відхилені. Звідси колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат, а також щодо їх часткового задоволення через невірне здійснення розрахунку позивачем. Інших належних доводів чи доказів які б слугували підставою скасування судового рішення в цій частині відповідачем не наведено. Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати. Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/18441/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді І.П. Ходаківська О.О. Євсіков