Постанова 4851 № 520/10556/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2021 р.Справа № 520/10556/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Мар`єнко Л.М.) від 01.02.2021 року по справі № 520/10556/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виражені у відмові поновити виплату пенсії у розмірі який був нарахований згідно рішення суду на вересень 2011 р. а саме 24887.64 грн. на місяць згідно ЗУ Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08 липня 2011р. розділ II п.п. 1,2; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Московський відділ обслуговування громадян) поновити виплату пенсії у розмірі який був нарахований згідно рішення суду на вересень 2011р. а саме 24887.64 грн. на місяць згідно ЗУ Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08 липня 2011р. розділ II п.п. 1,2 з 01.07.2020 р. та провести виплати із врахуванням вже виплаченого розміру пенсії. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку та отримує пенсію в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській AEC І категорії. На виконання постанов Московського районного суду м.Харкова від 08.04.2010 року по справі №2-а-3220/10 та від 15.08.2011 року по справі №2-а-15236/11 пенсійним органом у вересні-жовтні 2011 року виплачувалась позивачу пенсія у розмірі 24887,64 грн. З 01.11.2011 року відповідач знизив суму виплати пенсії посилаючись на зміни в законодавстві, а з 01.02.2012 року почав нараховувати та виплачувати пенсію згідно постанови КМУ №1210 від 23.11.2011 року, що зменшило її розмір в порівнянні з нарахованою згідно рішення суду. Позивач у червні 2020 року звернувся до відповідача із заявою про відновлення виплати пенсії згідно судового рішення, на яку отримав відмову. Не погоджуючись із відмовою відповідача щодо поновлення виплати пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив поновити з 01.07.2020 року виплату пенсії у розмірі який був нарахований згідно рішення суду на вересень 2011 р., а саме 24887.64 грн.,та провести виплати із врахуванням вже виплаченого розміру пенсії. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 року відмовлено у задоволенні позовної заяви. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також порушено норми процесуального права. Вказує, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо правомірності дій відповідача. Зазначив, що оскільки пенсія позивачу виплачувалась на підставі рішень суду, які набрали законної сили та не скасовані, відповідач не мав правових підстав для зменшення її розміру в послідуючому. Посилання суду на постанови КМУ та закон про Державний бюджет є безпідставними, оскільки вони не надають право суб`єкту владних повноважень не виконувати рішення суду. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені. Представник відповідача надав клопотання, в якому просив провести розгляд справи без його участі. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Також позивач у судових дебатах заявив клопотання, в якому просив вийти за межі заявлених позовних вимог та додатково зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії з моменту припинення, а саме з жовтня 2011 року. Колегія суддів відхиляє вказане клопотання позивача, оскільки стосується фактично збільшення позовних вимог які не були заявлені позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, а відповідно до ч. 5ст. 308 КАС Українисуд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-категорії, особою з інвалідністю ІІ групи, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області. Постановою Московського районного суду м.Харкова від 08.04.2010 року по справі №2-а-3220/10 зобов`язано УПФУ в Московському районі м. Харкова провести перерахунок пенсії по інвалідності позивачу у відповідності до ст.50, ч.4 ст.54 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ст.28 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне страхування" та провести відповідні виплати за період з 10.10.2007 року до 01.01.2008 року та з 22.05.2008 року до 08.04.2010 року і здійснювати такі виплати у встановленому законодавством розмірі і в подальшому. Також, постановою Московського районного суду м.Харкова від 15.08.2011 року по справі №2-а-15236/11, серед іншого, зобов`язано УПФУ в Московському районі м. Харкова здійснити перерахунок та забезпечити виплати державної пенсії позивачу з урахуванням раніш сплачених сум, призначену відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи із розрахункового мінімуму, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, із збільшенням її на 12% відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 року № 894 Про підвищення розміру пенсій відповідно до частини 4 статі 54 Закону України Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та у 3, 5 рази відповідно до Постанови Кабінет Міністрів України від 27.12.2005 року № 1293 Про збільшення розмірів пенсії деякім категоріям громадян, які постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи з послідуючим її перерахунком та виплатою відповідно до змін діючого законодавства та встановлення нових розмірів прожиткового мінімумів для непрацездатних осіб починаючи з 09.07.2007 року щодо постанови Кабінету Міністрів України № 894 та 01.01.2006 року щодо постанови Кабінету Міністрів України № 1293 постійно на весь час виплатити пенсії, без обмеження кінцевою датою. На виконання вказаних судових рішень пенсійним органом проведено перерахунок пенсії позивачу, а саме, згідно розпорядження від 14.10.2011 року загальний розмір пенсії з 01.10.2011 року складав 24887,64 грн. З 01.11.2011 року розмір пенсії позивача складав 1685,60 грн. (розпорядження від 17.11.2011 року), з 01.12.2011 року 1720 грн, з 01.01.2012 року 2022,80 грн. (розпорядження від 04.01.2021 року). 19.06.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою, в якій просив поновити виплату пенсії згідно рішення Московського районного суду м.Харкова від 15.08.2011 року по справі №2-а-15236/11 та Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року розділ II п.п. 1,

2. Листом від 02.07.2020 року відповідач повідомив, що пенсії призначена та виплачується з додержанням вимог чинного законодавства.Згідно довідки про нараховану та фактично виплачену пенсію, її розмір у червні 2020 року складав 11532,30 грн. Позивач вказує, що оскільки розмір нарахованої та виплаченої пенсії не відповідає розміру, який був нарахований згідно рішення суду на вересень 2011 р., а саме 24887.64 грн., позивач звернувся до суду із даним позовом. Також просив поновити з 01.07.2020 року виплату пенсії у розмірі який був нарахований згідно рішення суду на вересень 2011 р., а саме 24887.64 грн. та провести виплати із врахуванням вже виплаченого розміру пенсії. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у пенсійного органу підстав для застосування під час нарахування та виплати позивачу пенсії з 01.07.2020 р. положень нормативно-правових актів, які втратили чинність. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 46 Конституції України передбачають, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". 14 червня 2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3491 -VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", який набрав чинності 19 червня 2011 року. Пунктом 7 частини І зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. На виконання вищевказаних вимог, постановою Кабінету Міністрів України № 745 від 06.07.2011 року були визначені мінімальні розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" визнані такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними. Згідно правових висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 17.02.2016 по справі № 21-0908/2465/2012, з 01.01.2012 нарахування і виплата пенсії має здійснюватись у розмірі, встановленому Законом України від 22.12.2011 № 4282-VІ Про Державний бюджет України на 2012 рік та Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Постанова № 1210), оскільки за загальним правилом дії норм права у часі, Закон № 4282-VI був прийнятий пізніше Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на виконання даного Закону Кабінет Міністрів України затвердив Порядок, то саме положення Закону № 4282-VI та Порядку підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин. Такий же правовий підхід був закріплений у 2013 році з прийняттям Закону України від 06.12.2012 № 5515-VI Про Державний бюджет України на 2013 рік, пунктом 4 Перехідних положень якого, зокрема, встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 20,23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 52, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України 2013 рік. Також, Законом України від 31.07.2014 № 1622-VII Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік, розділ Прикінцеві положення Закону № 719-VII доповнено пунктом 6-7, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 52, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік. Вказані норми Законів неконституційними не визнавались та їх дія не зупинялась. Згідно постанови Кабінету Міністрів України Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи № 1210 від 23.11.2011 р., встановлено розмір мінімальної пенсії по інвалідності в залежності від групи інвалідності та статусу, а також встановлені розміри додаткової пенсії до прожиткового мінімуму в залежності від групи інвалідності та категорії особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Тобто, у період з 01.01.2012 року основна пенсія та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю виплачувалась позивачу в розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи № 1210 від 23.11.2011 р. Постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 року № 894 Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України Про статус і соціальній захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та від 27.12.2005 № 1293 Про збільшення розмірів пенсій деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на підставі яких позивачу згідно рішення суду збільшено пенсію на 12% та у 3,5 рази відповідно, були чинними на час винесення постанови Московським районним судом м. Харкова від 15.08.2011. Проте, вказані постанови КМУ втратили чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210. Виходячи з позиції Конституційного Суду України наведеній у пункті 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-7/99, викладеної стосовно дії загально - правового принципу норми права у часі. Позиція Конституційного Суду України за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституційний Суд України в п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 по справі за№4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Відповідно до статті 22 Загальної Декларації прав людини, кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави. Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Колегія суддів наголошує, що Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах "Аррас та інші проти Італії", "Сухобоков проти Росії"). У рішенні Європейського суду з прав людини за заявою "Великоди Валентини Ніканорівни проти України" №43331/12 від 03 червня 2014 року щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19 січня 2010 року щодо нарахування та виплати заявниці пенсії у розмірі, встановленому статями 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" після внесення у 2011 році змін до законодавства, Європейський суд з прав людини констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов`язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав. Цим же рішенням Європейський суд з прав людини підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 р. N 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік". У цьому Рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "КйартанАсмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Цим Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 4 розділу VІІ Прикінцеві положення Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік від 23 грудня 2010 року № 2857-VІ з наступними змінами. У іншому рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що …однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. Також, в цьому Рішенні вказано, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. З системного аналізу наведених рішень слідує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень. При цьому, як відзначив Конституційний Суд України, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2.1 рішення від 26.12.2011 N 20-рп/2011). З урахуванням встановлених обставин, наведених вище норм матеріального права, правових висновків Європейського Суду з прав людини та Конституційного Суду України, колегія суддів дійшла висновку, що у пенсійного органу були відсутні правові підстави для застосування під час нарахування та виплати позивачу пенсії положень нормативно-правових актів, які втратили чинність. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23.05.2018 року по справі №820/680/16. Також, Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 року по справі №820/5621/15 вказав, що зі змістуЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та самого визначення поняття "пенсія" випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії. Водночас порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання. А тому, враховуючи втрату чинності постанов КМУ, які регулювали порядок нарахування пенсій, та на підставі яких було задоволено рішення позивача про підвищення розміру пенсії, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу пенсії з 01.07.2020 року є правильним, оскільки період, про який вказує позивач, виходить поза межі виконання постанови Московського районного суду м.Харкова від 15.08.2011 року по справі №2-а-15236/11. Доводи апеляційної скарги позивача щодо застосування Закону України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08.07.2011 не підлягає задоволенню, оскільки з матеріалів справи не вбачається встановлення обмеження пенсії позивача на підставі зазначеного закону, а зменшення відбулось на підставі інших змін у законодавстві. В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування. З урахуванням того, що відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, ця справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 року по справі №520/10556/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 04.10.2021 року