Постанова КЦС ВС № 607/14797/14-ц

Постанова Іменем України 22 вересня 2021 року м. Київ справа № 607/14797/14-ц провадження № 61-19696св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач), суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Коротуна В. М., учасники справи: стягувач - ОСОБА_1 , боржник - ОСОБА_2 , суб`єкт оскарження - Приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолій Іванович. розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Вародою Павлом Борисовичем, на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в складі судді Позняка В. М. від 28 липня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду в складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Бершадської Г. В., Ходоровського М. В. від 26 листопада 2020 року, ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст заяви У червні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із скаргою на постанову приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха А. І. у виконавчому провадженні №67168874, в якому вона є боржником, ОСОБА_1 - стягувачем. В обґрунтування вимог посилалась на те, що на виконанні в приватного виконавця знаходиться виконавче провадження щодо виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2016 року в справі № 607/14797/14-ц, яким суд вирішив стягнути з неї на користь ОСОБА_1 в межах вартості майна, одержаного в спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошові кошти в сумі 348 304,36 грн, в рахунок погашення заборгованості згідно розписки про отримання коштів в позику від 15 жовтня 2011 року. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха А. І. від 26 травня 2020 року звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, та інші доходи боржника ОСОБА_2 . Вважає вказану постанову незаконною, оскільки приватний виконавець у цьому виконавчому провадженні, може звернути стягнення тільки в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Оскільки жодного майна у спадщину після смерті ОСОБА_3 вона не отримала, відсутні підстави для винесення оскаржуваної постанови. Просила визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха А. І. про звернення стягнення на заробітну плату, стипендію та інші доходи боржника від 26 травня 2020 року та стягнути з приватного виконавця судові витрати. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 липня 2020 року скаргу задоволено. Визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха А. І. про звернення стягнення на заробітну плату, стипендію та інші доходи боржника від 26 травня 2020 року винесену у виконавчому провадженні № 67168874. Вирішено питання про судові витрати. Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про визнання неправомірним та скасування постанови приватного виконавця, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення скарги. Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 липня 2020 року залишено без змін. Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про задоволення скарги, зазначив про те, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Узагальнені доводи вимог касаційної скарги 31 грудня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_4 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 липня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора. Підстави касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано справу № 607/14797/14-ц з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області. Зазначена справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судом Суд установив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2016 року, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в межах вартості майна, одержаного в спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошові кошти в сумі 348 304,36 грн в рахунок погашення заборгованості згідно розписки про отримання коштів у позику від 15 жовтня 2011 року та судові витрати. Боржник ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та була власником домоволодіння по АДРЕСА_1 . 10 вересня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом А. І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 57168874 з примусового виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду № 607/14797/14-ц від 15 лютого 2017 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в межах вартості майна, одержаного в спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошові кошти в сумі 348 304,36 грн в рахунок погашення заборгованості згідно розписки про отримання коштів в позику від 15 жовтня 2011 року та судових витрат. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха А. І. від 26 травня 2020 року звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 , що отримує дохід у ФОП ОСОБА_5 . 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування на всій території України у випадках, установлених міжнародними договорами, згода та обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. Заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (пункт 2 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження»). Частинами першою статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що системний аналіз наведених норм права, свідчить, що виконавцю надані повноваження щодо виконання судових рішень про стягнення коштів, у тому числі і за рахунок заробітної плати боржника, тому постанова про звернення стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 від 26 травня 2020 року винесена приватним виконавцем у межах наданих йому повноважень. При цьому слід зазначити, що частиною першою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Убачається, що право власності на спірне будинковолодіння на час розгляду справи зареєстровано за ОСОБА_6 , а відтак приватний виконавець позбавлений був можливості звернути стягнення на спадкове майно ОСОБА_2 та у відповідності із вимогами статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» звернув стягнення на доходи боржника. Згідно частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Боржник ОСОБА_2 у своїй скарзі посилається на незаконність зазначеної постанови приватного виконавця від 26 травня 2020 року, оскільки на її думку, спадщину від ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона не одержала, а тому у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої ОСОБА_3 - стягувача ОСОБА_1 . Погоджуючись з такими доводами скарги боржника, суди не врахували, що наведені обставини не є такими, що надають боржнику законні підстави для невиконання рішення суду, що набрало законної сили. Посилання боржника на неотримання у спадщину спадкового майна, на відсутність обов`язку сплатити борг спадкодавця у межах вартості спадкового майна тощо не мають правового значення для вирішення скарги на постанову приватного виконавця, прийнятої у межах відкритого виконавчого провадження про примусове виконання рішення суду про стягнення грошової суми, оскільки стосуються вирішення спору між кредитором спадкодавця та спадкоємцем, який розглядався судом, та по якому було ухвалене судове рішення, що підлягає виконанню. Правовідносини спадкування не мають значення для вирішення скарги на постанову приватного виконавця, яка винесена під час відкритого виконавчого провадження на виконання рішення суду про стягнення грошової суми, тому доводи касаційної скарги стягувача є прийнятними. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення скарги ОСОБА_2 про визнання протиправними дій приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелих А. І. щодо звернення стягнення на доходи боржника. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні скарги. Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції. Ураховуючи скасування судових рішень, беручи до уваги вимоги статті 412 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги в розмірі 420,40 грн. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Вародою Павлом Борисовичем, задовольнити. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 липня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року скасувати. У задоволенні скарги ОСОБА_2 про визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича про звернення стягнення на доходи боржника від 26 травня 2020 року винесену у виконавчому провадженні № 67168874 - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 420,40 грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. І. Крат В. М. Коротун