Постанова 4857 № 300/580/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/580/21 пров. № А/857/10674/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П., з участю секретаря судового засідання Юник А. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 300/580/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,- суддя в 1-й інстанції Кафарський В. В., час ухвалення рішення 13.04.2021 року, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просила визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування їй до страхового стажу періоди роботи з 24 червня 1975 року по 10 серпня 1977 року та з 10 січня 1980 року по 15 квітня 1981 року в ОРСеВуктильському газопромисловому управлінні УРСа об`єднання Комігаспром та з 23 квітня 1983 року по 20 жовтня 1984 року у ВАТ Ніжневартовськнафтогаз, а також зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням періодів роботи з 24 червня 1975 року по 10 серпня 1977 року і з 10 січня 1980 року по 15 квітня 1981 року в ОРСеВуктильському газопромисловому управлінні УРСа об`єднання Комігаспром та з 23 квітня 1983 року по 20 жовтня 1984 року у ВАТ Ніжневартовськнафтогаз, починаючи з 21 січня 2004 року. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування позивачу до пільгового страхового стажу періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 24 червня 1975 року по 10 серпня 1977 року і з 18 січня 1980 року по 15 квітня 1981 року в ОРСеВуктильському газопромисловому управлінні УРСа об`єднання Комігаспром та з 23 квітня 1983 року по 20 жовтня 1984 року у ВАТ Ніжневартовськнафтогаз. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з урахуванням періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 24 червня 1975 року по 10 серпня 1977 року і з 18 січня 1980 року по 15 квітня 1981 року в ОРСеВуктильському газопромисловому управлінні УРСа об`єднання Комігаспром та з 23 квітня 1983 року по 20 жовтня 1984 року у ВАТ Ніжневартовськнафтогаз, із розрахунку один рік за один рік і шість місяців, починаючи з 21 січня 2004 року. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що до страхового стажу ОСОБА_1 враховано спірні періоди, зазначені в трудовій книжці та страховий стаж, з врахуванням спірного періоду, становить 29 років 9 місяців 22 дні. Зазначає, що в матеріалах справи містяться копії трудової книжки, записи якої не підтверджують користування пільгами особою, яка працювала у районах Крайньої Півночі або місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, оскільки згідно із записами у трудовій книжці, між ОСОБА_1 та підприємством, яке розташоване у районах Крайньої Півночі або місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі було укладено трудовий договір, який становить менше трьох років, довідка, яка містить у собі відомості про укладення з позивачем трудового договору, ні суду, ні Пенсійному фонду не надана, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Крім того, відповідач просить застосувати строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст.122 КАС України, оскільки позивач дізналася про періоди, які зараховані до страхового стажу ще в 2017 році, тобто в момент отримання листа Департаменту Пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 25 жовтня 2017 року. Таким чином, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження судом першої інстанції. Представник відповідача (апелянта) Павлів В. І. в судовому засіданні в режимі відеоконфереції підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити. Позивач в судове засідання не прибула, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлена належним чином, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи без участі позивача за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 21 січня 2004 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування при страховому стажі 29 років 9 місяців 22 дні та коефіцієнті страхового стажу 0,29750. Як свідчить розрахунок стажу ОСОБА_1 , спірні періоди роботи з 24 червня 1975 року по 10 серпня 1977 року, з 18 січня 1980 року по 15 квітня 1981 року в ОРСеВуктильському газопромисловому управлінні УРСа об`єднання Комігаспром та з 23 квітня 1983 року по 20 жовтня 1984 року у ВАТ Ніжневартовськнафтогаз зараховані до загального страхового стажу позивача, однак без врахування коефіцієнту один з половиною рік за один рік роботи в районах Крайньої Півночі. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася в суд за захистом своїх прав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що стаж роботи позивача за періоди з 24 червня 1975 року по 10 серпня 1977 року, з 18 січня 1980 по 15 квітня 1981 року та з 23 квітня 1983 року по 20 жовтня 1984 року місце розташування яких віднесено до районів Крайньої Півночі регламентованих Указом Президії ВР СРСР від 29 вересня 1967 року, підлягає зарахуванню з розрахунку одного року роботи за півтора року, такий підтверджується записами трудової книжки, архівними довідками та наказами, які є належними доказами, що підтверджують факт роботи позивача в районах Крайньої Півночі та прирівняних до неї місцевостей, а тому ефективним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з урахуванням періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 24 червня 1975 року по 10 серпня 1977 року, з 18 січня 1980 по 15 квітня 1981 року та з 23 квітня 1983 року по 20 жовтня 1984 року, місце розташування яких віднесено до районів Крайньої Півночі із розрахунку один рік за один рік і шість місяців (в 1,5-кратному обчисленні). Крім того, щодо здійснення перерахунку пенсії позивачу з січня 2004 року, то суд зазначив, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає. Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено. Ст.62 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Таке ж положення міститься у п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року. Відповідно до п.5 розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген, зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, постанови Ради Міністрів Союзу РСР №148 від 10 лютого 1960 року Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. За змістом наведеної норми (в редакції Закону №32-V від 26 липня 2006 року) пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. У п.7 Інструкції про порядок надання пільг особам, що працюють в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої Постановою Державного Комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС №530/П-28 від 16 грудня 1967 року, зазначено, що трудові договори на визначений термін, тобто письмові договори, укладаються тільки тими підприємствами і організаціями, які розміщені в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до таких районів. Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР №1029 від 10 листопада 1967 року Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1967 року Про розширення пільг осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі та у місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, Ямало-Ненецький автономний округ і Усінський район Комі АРСР належать до районів Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі. Підпунктом д пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах. Згідно з п.3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР №148 від 10 лютого 1960 Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 01 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності. При цьому, п.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що основним документом, що підтверджує факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях є її трудова книжка. Разом з тим, з огляду на вищенаведені норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03 липня 2018 року по справі № 302/662/17-а, від 18 грудня 2018 року по справі №263/13671/16-а, від 10 січня 2019 року по справі №352/1612/15а, від 10 вересня 2019 року по справі №348/2208/16-а, від 14 листопада 2019 року по справі №265/6105/16-а. Матеріалами справи стверджується, зокрема, згідно із записами в трудовій книжці ОСОБА_1 у період: - з 24 червня 1975 року по 10 серпня 1977 року працювала поваром ІV розряду в ОРСеВуктильському газопромисловому управлінні УРСа об`єднання Комігаспром (а.с. 10); - з 18 січня 1980 року по 15 квітня 1981 року працювала поваром ІІІ розряду в ОРСеВуктильському газопромисловому управлінні УРСа об`єднання Комігаспром (а.с 10 зворот); - з 23 квітня 1983 року по 20 жовтня 1984 року працювала поваром 4 розряду у ВАТ Ніжневартовськнафтогаз (а.с. 10 зворот). Вищезазначені записи у трудовій книжці позивача скріплені підписом вповноваженої особи роботодавця та відповідною печаткою, а також зазначено накази, згідно з якими позивач була прийнята на роботу та звільнена з роботи у спірний період. При цьому, доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, при цьому, відповідач не оскаржує сам факт роботи позивача у спірний період у ОРСеВуктильському газопромисловому управлінні УРСа об`єднання Комігаспром та у ВАТ Ніжневартовськнафтогаз на посадах повара ІІІ та ІV розрядів, що підтверджується розрахунком стажу (а.с. 34), відзивом та листами пенсійного органу. Крім того, у матеріалах справи містяться інші докази про підтвердження страхового стажу, які надавались позивачем пенсійному органу, зокрема, архівна довідка від 04 жовтня 2013 року за №05-5756 (а.с. 12), архівна довідка від 22 серпня 2013 року за №176 (а.с. 13), довідка від 27 березня 2009 року за №289/01 (а.с. 14), довідка від 05 березня 2009 року за №197/01 (а.с. 15), архівна довідка від 24 лютого 2009 року за №05-1380 (а.с. 16), архівна довідка від 07 жовтня 2008 року за №Р-43 (а.с. 17), архівна довідка від 07 жовтня 2008 року за №Р-42 (а.с. 18), архівна довідка від 18 грудня 2014 року за №05-6719 (а.с. 19), накази про прийняття і звільнення з роботи (а.с. 20-25). З аналізу наданих позивачем документів про її стаж роботи у районах Крайньої Півночі, як правильно зазначив суд першої інстанції, можна дійти висновку про те, що робота виконувалася нею не вахтово- експедиційним методом, оскільки відсутні записи про таке, доказів протилежного відповідачем суду не надано. Крім того, перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, визначений постановою Ради Міністрів СРСР №1029 від 10 листопада 1967 року. Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що наявні достатні та необхідні правові підстави для зарахування періоду роботи позивача з 24 червня 1975 року по 10 серпня 1977 року, з 18 січня 1980 по 15 квітня 1981 року та з 23 квітня 1983 року по 20 жовтня 1984 року в районах Крайньої Півночі і місцях, прирівняних до районів Крайньої Півночі до трудового стажу із застосуванням пільгового коефіцієнту - один рік за один рік і шість місяців. Покликання відповідача на те, що обов`язковою умовою надання пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі один рік роботи за один рік 6 місяців є наявність письмового трудового договору про роботу у вказаній місцевості, у спірних правовідносинах не ґрунтується на законі, оскільки з огляду на зміст п.5 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (в редакції Закону №32-V від 26 липня 2006 року) пільгове обчислення страхового стажу проводиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. Тобто, наявність письмового трудового договору не є виключною і єдиною підставою для пільгового обчислення страхового стажу і вказана норма надає особі можливість надавати вказані документу за її вибором. Аналогічного висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року по справі №348/2208/16-а, від 14 листопада 2019 року по справі №265/6105/16-а. Крім того, Верховний Суд вже висловив правову позицію з цього питання, так, у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 302/662/17-а зазначив, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки пенсійний орган як суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб, що визначені законами та Конституцією України. При цьому, відповідач при призначенні пенсії позивачу протиправно не врахував страхового стажу з 24 червня 1975 року по 10 серпня 1977 року, з 18 січня 1980 по 15 квітня 1981 року та з 23 квітня 1983 року по 20 жовтня 1984 року у пільговому обчисленні за час роботи в районі Крайньої Півночі та у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а тому правильним є висновок суду першої інстанції про здійснення перерахунку пенсії позивача з врахуванням виплачених сум. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказані позовні вимоги можуть бути розглянуті без обмеження будь-яким строком з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства, відповідно до ч.1 ст.5 якого кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно з ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). Варто зазначити, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. До того ж, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст. 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася в суд з позовом 16 лютого 2021 року, однак просить здійснити перерахунок з 21 січня 2004 року. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач пропустила строк звернення до суду з позовом про перерахунок пенсії з 21 січня 2004 року, поважних та об`єктивних причин його пропуску не навела. П.8 ч.1ст.240 КАС України передбачає, що суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.3 та 4 ст.123 цього Кодексу. Враховуючи вищенаведене, оскільки в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, який передбачений ч.2 ст.122 КАС України та підстави для поновлення такого строку позивачем не наведено, а судом таких не встановлено, колегія суддів вважає, що адміністративний позов необхідно залишити без розгляду в частині позовних вимог поза межами строків за період з 21 січня 2004 року по 15 серпня 2020 року. Вказана правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 122,123 КАС України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31 березня 2021 у справі № 240/12017/19. Доводи апелянта в цій частині є підставними і такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтриМК України кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. З урахуванням наведеного вище колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при задоволенні позову неправильно застосовано норми процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії поза межами строків звернення до суду скасувати та в цій частині прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 про здійснення перерахунку та виплати пенсії за період з 21 січня 2004 року по 15 серпня 2020 року залишити без розгляду; в решті правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому таке необхідно залишити без змін. Керуючись ст. 242, 243, 250, 310, 315, 316, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 300/580/21 скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з урахуванням періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 24 червня 1975 року по 10 серпня 1977 року і з 18 січня 1980 року по 15 квітня 1981 року в ОРСеВуктильському газопромисловому управлінні УРСа об`єднання Комігаспром та з 23 квітня 1983 року по 20 жовтня 1984 року у ВАТ Ніжневартовськнафтогаз, із розрахунку один рік за один рік і шість місяців з 21 січня 2004 року та в цій частині прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з урахуванням періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 24 червня 1975 року по 10 серпня 1977 року і з 18 січня 1980 року по 15 квітня 1981 року в ОРСеВуктильському газопромисловому управлінні УРСа об`єднання Комігаспром та з 23 квітня 1983 року по 20 жовтня 1984 року у ВАТ Ніжневартовськнафтогаз, із розрахунку один рік за один рік і шість місяців з 21 січня 2004 року по 15 серпня 2020 року залишити без розгляду. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з урахуванням періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 24 червня 1975 року по 10 серпня 1977 року і з 18 січня 1980 року по 15 квітня 1981 року в ОРСеВуктильському газопромисловому управлінні УРСа об`єднання Комігаспром та з 23 квітня 1983 року по 20 жовтня 1984 року у ВАТ Ніжневартовськнафтогаз, із розрахунку один рік за один рік і шість місяців з 16 серпня 2020 року. У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 300/580/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 01 жовтня 2021 року.