Ухвала КГС ВС № 910/2708/21

УХВАЛА 30 вересня 2021 року м. Київ Справа № 910/2708/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Колос І.Б. - (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М., розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця Пуріної Марини Вікторівни на рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2021 у справі № 910/2708/21 за позовом фізичної особи-підприємця Пуріної Марини Вікторівни до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про стягнення боргу 57 471,33 грн, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець Пуріна Марина Вікторівна (далі - ФОП Пуріна М. В.) 03.09.2021 (згідно з відміткою на поштовому конверті) звернулася безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2021 у справі № 910/2708/21, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Дослідивши матеріали касаційної скарги ФОП Пуріної М. В. у справі № 910/2708/21, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року - 2 270 грн. Позов у цій справі подано у 2021 році. Предметом позову є стягнення у сумі 57 471,33 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. У поданій касаційній скарзі, обґрунтовуючи наявність підстави для відкриття касаційного провадження, скаржник, посилаючись на обставини справи, визначає підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Скаржник вказує, що предметом розгляду цієї справи є незаконне списання грошових коштів відповідачем з рахунку позивача у сумі 57 471,33 грн; позивач є фізичною особою-підприємцем, що забезпечує себе сам шляхом здійснення підприємницької діяльності; за 2020 рік дохід позивача складав 70 762, 69 грн, тобто була списана сума, яка становить 81% загального доходу за рік; на утриманні позивача знаходиться неповнолітня дитина; скаржник зазначає, що про наявність підстав касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій свідчить і відсутність відповідного висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Розглянувши наведені підстави, викладені в касаційній скарзі, у контексті прийнятих у цій справі судових рішень, Суд зазначає, що скаржником не наведено належних обґрунтувань про те, у чому саме полягає незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень та не наведено стосовно якої норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, при цьому зазначені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами обставин справи, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи. Колегія суддів відзначає, що незгода із судовими рішеннями попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом. Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)). Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини першої статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Пуріної М. В. на рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2021 у справі № 910/2708/21, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підстав для розгляду клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження немає. Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Касаційний господарський суд У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Пуріної Марини Вікторівни на рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2021 у справі № 910/2708/21. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя І. Колос Суддя І. Булгакова Суддя Т. Малашенкова