Постанова 4824 № 363/1130/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 363/1130/18 Головуючий у суді першої інстанції - Рудюк О.Д. Номер провадження № 22-ц/824/13157/2021 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 26 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, - ВСТАНОВИВ: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, який мотивувала тим, що сторони перебували у шлюбі з 11 листопада 2011 року по 25 листопада 2017 року, а фактичні шлюбні відносини мали місце до 10 січня 2018 року. Позивач вказувала, що під час шлюбу подружжям придбавалось та відчужувалось ряд майна, зокрема, автомобіль марки БМВ, модель 7351 та автомобіль марки БМВ, модель

528. Зокрема, 09 березня 2013 року подружжям було придбано автомобіль марки БМВ, модель 7351, 1990 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , який було оформлено на відповідача ОСОБА_2 і виписано на нього технічний паспорт. Вказаний автомобіль ОСОБА_2 відчужив 28 квітня 2016 року, уклавши фіктивний договір купівлі-продажу транспортного засобу №01448/01/3245/2016 зі своєю матір`ю ОСОБА_3 . За домовленістю сторін ціна вказаного авто склала 40 000 грн. В подальшому ОСОБА_2 , що діяв за дорученням ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу зазначеного автомобіля з ОСОБА_4 №01442/01/3245/2016. За домовленістю сторін ціна авто склала 40 000 грн. На даний час автомобіль має державний номерний знак НОМЕР_4 . Також вказано, що 25 травня 2016 року подружжям було придбано автомобіль марки БМВ, модель 528, 1996 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 , номерний знак НОМЕР_7 , який було оформлено на відповідача ОСОБА_2 і виписано на нього технічний паспорт. Вказаний автомобіль ОСОБА_2 відчужив 24 лютого 2017 року, уклавши договір купівлі-продажу транспортного засобу №3245/2017/345730 зі своїм товаришем ОСОБА_5 . За домовленістю сторін ціна зазначеного авто склала 49 000 грн. Разом з тим, ОСОБА_1 вказує, що рішенням Іванківського районного суду Київської області від 17 липня 2020 року частково задоволено її позовні вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , треті особи: ТОВ «Автознак», Регіональний сервісний центр МВС в Київській області МВС України та визнано недійсними договір купівлі-продажу №01448/01/3245/2016 від 20 травня 2016 року та договір купівлі-продажу №3245/2017/345730 від 24 квітня 2017 року, якими було відчужено спірні транспортні засоби. Позивачка стверджує, що дані автомобілі вже були продані ОСОБА_2 без її відома та письмової згоди з метою уникнення розподілу спільного майна подружжя, а тому існує ймовірність повторного продажу їх третім особам, що унеможливить виконання майбутнього рішення суду про поділ майна подружжя. У зв`язку із викладеним у ОСОБА_1 виникла необхідність звернення до суду із заявою про забезпечення позову у якій вона просила суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на зазначені вище спірні транспортні засоби. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 26 липня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти постанову, якою накласти арешт на автомобіль марки БМВ, модель 7351, 1990 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , автомобіль марки БМВ, модель 528, 1996 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 . Так, апелянт вказує, що постановою Верховного Суду від 13 травня 2021 року залишено в силі рішення Іванківського районного суду Київської області від 17 липня 2020 року, яким зокрема, було визнано недійсним договори купівлі-продажу автомобілю марки БМВ, модель 7351 та автомобілю марки БМВ, модель 528, що відчужувались ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 без погодження із ОСОБА_1 . Наголошує, що для скасування зазначених договорів купівлі-продажу їй довелось витратити три роки, а під час розгляду зазначеної справи Верховним Судом відповідачем було відчужено ще один автомобіль. Вказані обставини дають підстави стверджувати, що спірні транспортні засоби, щодо яких на даний час скасована реєстрація, можуть бути зареєстрованими на відповідача ОСОБА_2 та повторно ним відчужені, що в подальшому унеможливить виконання рішення суду. ОСОБА_1 вважає, що приймаючи оскаржувану ухвалу судом першої інстанції не було взято до уваги весь обсяг позовних вимог, відомості щодо відчуження відповідачем спірного майна як до, так і після подання нею позову про поділ майна подружжя. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 не було надано на підтвердження своїх вимог в заяві про забезпечення позову доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а тому відсутні підстави для накладення арешту на транспортні засоби. Апеляційний суд не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову не відповідає з наступних підстав. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до положень ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пункту 2 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року вказано, що вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст.152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року, міститься роз`яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Як зазначено в п. 4 Рішення Конституційного Суду від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Зі змісту поданої позовної заяви вбачається, що між сторонами справи виник спір щодо поділу спільного майна подружжя, зокрема, автомобілів марки БМВ, модель 7351, 1990 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , а також марки БМВ, модель 528, 1996 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 , номерний знак НОМЕР_7 . З матеріалів справи вбачається, що рішенням Іванківського районного суду Київської області від 17 липня 2020 року у справі №366/2489/18 було задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 , зокрема : визнано недійсним договір купівлі-продажу від 20 травня 2016 року № 01448/01/3245/2016 автомобіля марки BMW, модель 7351, 1990 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24 лютого 2017 року №3245/2017/345730 автомобіля марки BMW, модель 528, 1996 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 , номерний знак НОМЕР_8 , укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Вказане судове рішення було залишено в силі постановою Верховного Суду від 13 травня 2021 року (а.с.34-49). Обставини справи, які було встановлено під час розгляду справи №366/2489/18, свідчать про те, що відповідач по справі вже вчиняв дії, направленні на відчуження майна, яке є предметом спору в даній цивільній справі. Враховуючи приписи ч.1 ст. 317 ЦК України, відповідно до яких власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, колегія суддів вбачає загрозу відчуження спірного майна на користь третій осіб. Стороною позивача було наведено підстави для вжиття вказаних заходів забезпечення позову, доводи щодо співмірності заявлених позовних вимог із заходами забезпечення позову, про які просить позивач. Крім того, апеляційний суд зауважує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову, не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише обмежує його право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача. Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, оскаржуване судове рішення не можна назвати законним та обґрунтованим в розумінні ст.263 ЦПК України, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням нового про задоволення заяви про забезпечення позову. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 26 липня 2021 року скасувати та ухвати у вказаній справі нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у вправі задовольнити. Накласти арешт на: - автомобіль марки БМВ, модель 7351, 1990 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 ; - автомобіль марки БМВ, модель 528, 1996 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Мотивований текст постанови виготовлено 30 вересня 2021 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О. Фінагеєв